На сучасному етапі правовий статус Національного банку України визначається на двох рівнях: конституційному і спеціальному законодавчому.
Згідно з Конституцією Національний банк України — це центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення сталості грошової одиниці. Конституція України, визначаючи особливий статус НБУ, установила повноваження Верховної Ради України і Президента України стосовно формування Ради Національного банку і призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку.
На законодавчому рівні правове становище НБУ регулюється спеціальним законом «Про Національний банк України», який був ухвалений Верховною Радою України 20 травня 1999 р. Стрімкий розвиток банківської системи обумовив необхідність прийняття окремого закону про центральний банк країни, який би підвищував його відповідальність за забезпечення стабільності грошової одиниці, чітко окреслював його статус і місце в системі органів державної влади.
Згідно з законом Національний банк — це центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, функції, операції, повноваження і принципи функціонування якого визначені в Законі. Про окремі функції (напрями діяльності) Національного банку згадується в деяких нормах Закону України «Про банки і банківську діяльність»[7].
Чітке визначення правового статусу Національного банку надзвичайно важливе як для нормативно-правового регулювання діяльності самого банку, так і для його взаємовідносин з комерційними банками та органами державної влади. Для розуміння статусу Національного банку необхідно з’ясувати, є він органом державної влади чи інституцією іншого роду. Діяльність Національного банку має особливий характер. З одного боку, Національний банк — це орган держави, на який покладено виконання специфічних завдань і функцій і який відає правовим регулюванням певних суспільних відносин та здійснює нагляд за банками. З іншого боку, Національний банк — юридична особа. Він здійснює діяльність, результатом якої є отримання доходів, що покривають видатки банку. Функції Національного банку щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України та емісії грошей мають особливу правову природу. Вони, безумовно, належать до функцій державної влади і системи державного управління, оскільки Національний банк, виконуючи ці функції, виступає від імені держави. Отже, можна зробити висновок, що Національний банк — це орган державної влади і що він має особливий статус у системі цих органів.
|
|
|
Якщо Національний банк є органом державної влади, то постає питання про його належність до однієї з існуючих гілок влади. Відповідно до Конституції України державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Безперечно, до законодавчої і судової гілок влади Національний банк не можна віднести. Це настільки очевидно, що не потребує доказів. Що стосується виконавчої влади, то слід відзначити, що в Конституції немає жодного згадування про те, що Національний банк є складовою системи органів виконавчої влади, ні про те, що до системи цих органів входять особливі центральні органи державного управління. З огляду на це найбільш правильною видається думка про те, що Національний банк — це орган державної влади, але виведений за межі трьох гілок державної влади і наділений спеціальним статусом.
|
|
|
Відмітною рисою Національного банку як особливого центрального органу державного управління є наявність у нього згідно з Конституцією України (Ст. 93) права законодавчої ініціативи, тобто права офіційно вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття або скасування законів, внесення до них змін. Зокрема, Верховною Радою України прийняті важливі закони, проекти яких подавав Національний банк і які визначають правові засади функціонування вітчизняної банківської системи: «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». У 2002 р. на розгляд Верховної Ради України Національним банком у порядку законодавчої ініціативи було передано 8 законопроектів, у 2003 р. — 11. З метою зміцнення законодавчої бази розвитку фінансового сектору економіки Національний банк постійно проводить роботу з опрацювання законопроектів інших суб’єктів законодавчої ініціативи. Зокрема, у 2002 р. НБУ було опрацьовано понад 130 таких законопроектів, у тому числі проекти Податкового кодексу, Законів України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про іпотеку», «Про ломбарди і ломбардну діяльність», «Про захист інформації в автоматизованих системах» тощо. Упродовж 2003 р. НБУ подав Верховній Раді та її комітетам 83 законодавчі пропозиції до законопроектів інших суб’єктів права законодавчої ініціативи.
|
|
|
Національний банк згідно з Законом «Про Національний банк України» має також нормотворчі повноваження, тобто права та обов’язки встановлювати обов’язкові для всіх юридичних і фізичних осіб правила поведінки з питань, що належать до його компетенції і потребують правового регулювання. Нормотворчі повноваження реалізуються Національним банком шляхом розроблення та прийняття нормативно-правових актів (інструкцій, положень, правил), що видаються у формі постанов Правління. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації. В окремих випадках на виконання правових актів Президента України чи Верховної Ради України Національний банк видає нормативно-правові акти спільно з Кабінетом Міністрів України чи з іншими державними органами. Зокрема, Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що засади функціонування Фонду та порядок відшкодування вкладів вкладникам банків — учасникам Фонду визначається Кабінетом Міністрів України спільно з Національним банком України. На виконання цієї вимоги Закону Постановою Кабінету Міністрів України та Постановою Правління Національного банку України від 30 серпня 2002 р. № 1301/268 затверджено Положення про фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
|
|
|
Виходячи з особливого статусу Національного банку України як кредитора останньої інстанції для банків йому надано переважне і безумовне право задовольняти будь-яку вимогу, яка виникла в результаті рефінансування банку, тобто якщо комерційний банк не виконує умов кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом і процентів за його користування, то Національний банк має право в безспірному порядку списати всю заборгованість з кореспондентського рахунка банку.
Поряд з правами Закон передбачає і деякі обмеження щодо діяльності Національного банку України. Зокрема, йому забороняється (за деяким винятком) здійснювати торговельну, виробничу та страхову діяльність, бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, здійснювати операції з нерухомістю.
За основними завданнями та напрямами діяльності, які передбачені на законодавчому рівні, Національний банк України в сучасних умовах загалом не відрізняється від центральних банків країн з розвинутою ринковою економікою. Основним завданням (функцією), на розв’язання якого спрямована вся діяльність Національного банку, є забезпечення стабільності грошової одиниці держави — гривні. Через виконання цього основного завдання (функції) Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень — цінової стабільності.
Національний банк України — емісійний центр держави. До 1992 р. в Україні в обороті перебували грошові знаки — рублі, що емітувалися Держбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк увів в обіг перехідну власну українську валюту — карбованець — спочатку в готівкову сферу, а потім і в безготівкову. Вихід України з рубльової зони дав змогу Національному банку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведення власної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з Указом Президента України була проведена безконфіскаційна грошова реформа і випущена в оборот постійна національна валюта — гривня. Починаючи з 17 вересня 1996 р. обіг карбованців на території України було припинено, а єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим до прийняття в усі види платежів, стала гривня та її розмінна монета — копійка, які емітуються в обіг Національним банком України.
Первісне значення слова «гривня» в давнину мало кілька значень. Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова — точну вагу срібла. Монетна форма гривні у вигляді зливка срібла стандартної форми і ваги відома, як вважають історики, з середини ХІ ст. Існувало два різновиди гривні — київський та чернігівський. Київська гривня являла собою зливок срібла шестикутної форми вагою близько 160 г. Чернігівська гривня мала ромбоподібну форму і постійну вагу 196 г. Крім срібної, у ХІІ ст. існувала також золота гривня[8]. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні ще за часів Київської Русі, вдруге — в період існування Української Народної Республіки (1918—1922 рр.) і, нарешті, повернулася в Україну в 1996 р. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви «сотий», «резана», «шаг», але, зрештою, було віддано перевагу звичній уже «копійці».
Національний банк України — «банк банків». Він виконує роль кредитора останньої інстанції для банків і здійснює їх рефінансування. На різних етапах становлення банківської системи в Україні рефінансування здійснювалося через різні механізми. До 1994 р. Національний банк проводив селективну політику адресного рефінансування комерційних банків, тобто рефінансування відбувалося переважно шляхом надання за рішеннями органів державної влади централізованих цільових кредитів банкам за пільговими процентними ставками без визначеного забезпечення для кредитування підприємств і організацій. Ці кредити призначалися для підтримання переважно неплатоспроможних суб’єктів господарювання і здебільшого не поверталися. У сучасних умовах
Національний банк використовує ринкові механізми рефінансування, зокрема надання кредиту овернайт через постійно діючу лінію рефінансування, надання кредиту шляхом проведення кредитних тендерів, рефінансування шляхом здійснення операцій «прямого» репо.
Національний банк України як «банк банків» відіграє важливу роль у забезпеченні надійного та ефективного функціонування платіжної системи країни.
Для здійснення міжбанківських розрахунків Національний банк розробив і запровадив систему електронних платежів (СЕП) і систему термінових переказів (СТП), які складають систему електронних міжбанківських переказів (СЕМП). Створена Національним банком СЕМП здійснює нині переважну більшість міжбанківських розрахунків і охоплює всю банківську систему країни.
НБУ розробляє і вводить у дію нормативні документи, що визначають загальні принципи діяльності платіжних систем, порядок проведення розрахунків між суб’єктами економіки через банки тощо.
НБУ постійно працює над удосконаленням платіжної системи, розширенням сфери безготівкових розрахунків, запровадженням сучасних технологій та методів передавання платіжної інфор-
мації.
Національний банк — орган банківського регулювання. З метою регулювання діяльності банків цивілізованими засобами Національний банк поступово застосовує в практичній діяльності регулятивні інструменти, які використовуються у світовій банківській практиці. Так, задля зміцнення банківської системи, підвищення її стійкості до криз та забезпечення прозорості функціонування Національний банк підвищує вимоги щодо:
рівня капіталізації банків;
якості корпоративного управління та внутрішнього аудиту в банках;
посилення ролі та якості зовнішнього аудиту на основі впровадження Міжнародних стандартів аудиту;
упровадження в банках ефективної системи управління ризиками (системи ризик-мененджменту);
Національний банк постійно удосконалює і посилює нагляд за банківською системою. Головними акцентами в його наглядовій діяльності є:
переорієнтація на засоби превентивного нагляду за банками та раннє виявлення і попередження ризиків;
здійснення нагляду на підставі консолідованої фінансової звітності банків;
упровадження нагляду на основі оцінювання ризиків у діяльності банків;
запобігання використанню банків з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Національний банк України — банкір і фінансовий агент уряду. У діяльності Національного банку з обслуговування уряду можна виділити кілька важливих віх:
у 1993 р. в Україні була запроваджена нова система касового виконання державного бюджету, завдяки якій уряд втратив можливість автоматичного використання кредитів НБУ для фінансування дефіциту державного бюджету;
у 1995 р. уряд України започаткував емісію державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики). Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу Національному банку починаючи з 1997 р. припинити надання кредитів уряду для фінансування дефіциту державного бюджету. Водночас на Національний банк були покладені нові зобов’язння в частині управління внутрішнім державним боргом. Національний банк на правах фінансового агента уряду здійснює розміщення державних цінних паперів (ОВДП), а також платежі зі сплати доходу та погашення облігацій за дорученням і за рахунок коштів Державного казначейства України;
починаючи з 1997 р. проводилося поетапне переведення касового виконання державного бюджету з банківської на казначейську систему, яка передбачає обслуговування Казначейства через єдиний казначейський рахунок, відкритий у Національному банку України, а отже, і консолідацію бюджетних коштів на рахунках у НБУ.
Національний банк України — провідник грошово-кредитної політики держави. Огляд грошово-кредитної політики в Україні за період з 1992 по 2004 рр. дає змогу виділити в діяльності Національного банку кілька етапів.
Перший етап, що охоплює 1992—1994 рр., характеризувався тим, що грошово-кредитна політика підпорядковувалася емісійній підтримці безперспективної економічної системи та емісійному фінансуванню дефіциту державного бюджету. Наслідком такої експансіоністської політики Національного банку України стали гіперінфляція та катастрофічний спад виробництва. Індекс цін споживчого ринку становив у 1993 р. — 10 256 %. Реальний обсяг ВВП скоротився у 1993 р. майже на 14 %, а у 1994 р. ще більше — на 23 %[9].
З 1995 р. Національний банк змінює курс своєї політики відповідно до зміни курсу загальноекономічної політики держави. Уряд проводить низку структурних реформ, запроваджує ринкові інструменти регулювання економіки, зокрема перехід на боргове фінансування дефіциту державного бюджету, тобто фінансування за рахунок запозичення урядом коштів на ринку державних цінних паперів.
Грошово-кредитна політика Національного банку на другому етапі, що охоплює 1995—1997 рр., була спрямована на гальмування темпів інфляції, досягнення стабілізації банківської системи, проведення грошової реформи. Національний банк поступово опановує ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання економіки. Так, з метою забезпечення рівного доступу всіх банків до кредитів центрального банку НБУ запроваджує кредитні аукціони та ломбардні кредити під заставу державних цінних паперів. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу Національному банку започаткувати проведення операцій на відкритому ринку, зокрема проведення операцій репо. Результатом загальноекономічної політики держави, рестрикційної грошово-кредитної політики НБУ та вдало проведеної грошової реформи стало зниження темпів інфляції і темпів падіння реального обсягу ВВП. Індекс цін споживчого ринку становив у 1997 р. 110 %, а
реальний обсяг ВВП скоротився на 3 %[10].
У 1998 р. на грошовому ринку України під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників економічного і політичного характеру склалася кризова ситуація, яка поставила під загрозу стабільність гривні. Упродовж третього етапу, що охоплює 1998—1999 рр., Національний банк проводив політику, спрямовану на утримання стабільності гривні, він неодноразово підвищував норму обов’язкових резервів, облікову процентну ставку, ввів мораторій на рефінансування комерційних банків, використовував такий мобілізаційний монетарний інструмент, як депозитні сертифікати НБУ.
У післякризовий період починаючи з 2000 р. і до теперішнього часу (четвертий етап) Національний банк проводить грошово-кредитну політику, спрямовану, з одного боку, на контроль за темпами інфляції, річне значення якої не повинно перевищувати встановленого програмного показника, а з іншого — на створення монетарних передумов для підвищення темпів економічного зростання.
Національний банк — орган валютного регулювання і контролю. Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачені повноваження Національного банку як органу валютного регулювання і як органу валютного контролю.
Основні повноваження Національного банку як органу валютного регулювання:
визначення і регулювання обмінного валютного курсу національної грошової одиниці;
нагромадження та управління золотовалютними резервами;
організація та регулювання внутрішнього валютного ринку;
складання разом з Кабінетом Міністрів України платіжного балансу України.
Головною метою валютного регулювання Національного банку є проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики, яка тісно пов’язана з грошово-кредитною політикою. Національний банк здійснює курсову політику з урахуванням інтересів як суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і держави в цілому, спрямовуючи її на підтримання реального курсу гривні, мінімізацію виплат за зовнішнім державним боргом, поповнення золотовалютних резервів, стимулювання припливу капіталу в країну, запобігання вивезенню капіталу з країни.
Курсова політика в Україні пройшла кілька стадій, а саме: від застосування вільноплаваючого курсу національної валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульованого плаваючого курсу. Національний банк у процесі реалізації курсової політики застосовує як адміністративні (обмежувальні) методи валютного регулювання (наприклад, обмеження діяльності комерційних банків на валютному ринку, обмеження щодо здійснення інвестицій за кордон), так і загальновизнані ринкові методи (наприклад, девізну політику).
Загальна тенденція розвитку валютного ринку в Україні починаючи з 2000 р. — це відхід від методів обмежувального, адміністративного характеру на користь лібералізації валютних відносин.
Основні повноваження Національного банку України як органу валютного контролю:
забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами валютного законодавства на території України;
забезпечення здійснення уповноваженими банками контролю за законністю валютних операцій, що провадяться резидентами та нерезидентами через ці банки.
У сучасних умовах одним із найважливіших завдань Національного банку як органу валютного контролю є обмеження масштабів відпливу капіталу з країни, підвищення ефективності (дієвості) заходів, що перешкоджають відпливу капіталу.
Національний банк України — інформаційно-статистичний та аналітичний центр банківської системи. З перших років свого існування Національний банк бере активну участь у створенні інформаційної системи даних, які є основою прогнозування та аналізу економічного розвитку країни. Зокрема, Національний банк розробляє, підтримує в актуалізованому стані і розповсюджує грошово-кредитну (монетарну) і банківську статистику та статистику платіжного балансу.
Національний банк згідно з законодавчою базою має особливі права щодо отримання інформації. Він має право безоплатно одержувати інформацію, необхідну для підготовки банківської статистики та для аналізу економічної ситуації.
У 1996 р. основи грошово-кредитної статистики в Україні були визнані Міжнародним валютним фондом як прийнятні і такі, що підлягають опублікуванню у щомісячному збірнику «Міжнародна фінансова статистика». Ще одним виявом інтеграції банківської системи України в інформаційний простір міжнародного банківського співтовариства стало відкриття у 1998 р. веб-сторінки Національного банку України в міжнародній комп’ютерній мережі Інтернет.
У 2003 р. Україна приєдналася до Спеціального стандарту поширення даних (ССПД) Міжнародного валютного фонду. ССПД МВФ визначає оптимальні принципи і методи поширення даних щодо розвитку економіки країн, зокрема, реального, податкового, бюджетного, фінансового та зовнішньоекономічного секторів
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 131; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!