Зміст і структура правового порядку
Зміст правового порядку ‑ система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють втіленню у реальність права, правових відносин, правомірної поведінки, правової діяльності, інших видів правової активності.
Розрізняють такий зміст правопорядку:
1) матеріальний ‑ система реальних (економічних, політичних, морально‑духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві з правомірною поведінкою їх учасників ‑ фізичних і юридичних осіб як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті виражається закономірність виникнення, розвитку і функціонування правопорядку в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою. Отже, матеріальний зміст правопорядку ‑ це умови для координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку,
2) юридичний (державно‑правовий) ‑ система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян як результат установлення правозаконності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, що досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.
Отже, юридичний зміст правопорядку ‑ це результат координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку.
Діяльність у межах чинних законів, підзаконних актів та інших джерел (форм) права, підставою яких є природні, невід’ємні і невідчужувані права і свободи людини, зумовлює правопорядок.
|
|
|
Структура правового порядку ‑ це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом.
Основні елементи структури правопорядку:
1) інституціональний ‑ суб’єкти права/учасники правопорядку ‑ громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення правового порядку ‑ державні органи загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура, органи внутрішніх справ); органи місцевого самоврядування; недержавні формування та організації громадянського суспільства;
2) документально‑актний ‑ правові акти: нормативно‑правові акти, акти реалізації права, правозастосовні акти, акти тлумачення права, тобто введення багатосторонньої взаємопов’язаної правової регламентації ‑ розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава. Кожний із вказаних видів правових актів відіграє свою роль у творенні правового порядку;
|
|
|
3) ідеологічний ‑ образ (загальне уявлення) правового порядку, що виробляється у свідомості людини і складається в результаті поєднання раціонального й ідеального уявлень (образів) про упорядкування правом суспільного життя;
4) функціональний ‑ діяльнісний: а) правові відносини ‑ створюють правовий порядок і водночас самі відновлюються на основі мінливої самоорганізації суспільства і динаміки правового порядку; б) правореалізація; в) правова діяльність та інші види правової активності; г) правомірна поведінка суб’єктів права/учасників правопорядку;
5) комунікативний (інтегральний) ‑ процедурно‑процесуальні форми здійснення та оформлення зв’язків між різними суб’єктами права/учасниками правопорядку, інституціями у сфері його забезпечення, з соціальним порядком, з міждержавним (інтеграційним) і міжнародним правовим порядком.
Функції і принципи правового порядку
Функції правового порядку ‑ основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:
|
|
|
1) стабілізаційна‑непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереження і розвиток власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують (розвиток демократії, вдосконалення законів, зміцнення правозаконності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів, забезпечення останніх новітніми засобами комп’ютерного контролю і телемеханіки у процесі фіксації і реагування на протиправні діяння, якими, наприклад, є камери відеонагляду, встановлені на вулицях міст, та ін.);
2) компромісна ‑ підтримання злагоди в суспільстві, припинення конфліктів, їх згладжування;
3) корекційна ‑ своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
4) оцінно‑орієнтувальна ‑ орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;
|
|
|
5) комунікативна (інтегральна) ‑ підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства ‑ економічною, політичною, соціально‑культурною;
6) виховна ‑ вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.
Єдиним способом виживання і розвитку правопорядку є його систематичне вдосконалення.
Принципи правопорядку ‑ загальноприйняті норми‑ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.
Систему принципів правопорядку становлять юридичні принципи, що забезпечують єдність права, його інститутів, правової системи ‑ верховенство права, обов’язковість закону для всіх, рівність перед законом, рівність перед судом, невідворотність відповідальності, презумпція невинуватості та інші спеціальні принципи, що взаємодіють з принципами права як нормативною основою правопорядку. Усі принципи ґрунтуються на загальнолюдських цінностях права ‑ гуманізм, демократизм, справедливість, свобода, рівність.
Основні принципи правопорядку:
1) правова законність ‑ зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері правозаконності ‑ не допускає примушувати будь‑кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави. Для усунення таких фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення правової законності, охорони та захисту правопорядку;
2) соціально‑нормативна визначеність ‑ полягає у повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування суспільних відносин;
3) системність (структурність) ‑ визначається системою (структурністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок. Правопорядок ‑ не проста випадкова сукупність відносин окремих суб’єктів права, що не пов’язані між собою, а саме система відносин (економічних, політичних, соціальних, ідеологічних), як тих, що об’єктивно складаються і предметно зумовлюються, так і таких, що організуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Правопорядок ‑ це не лише система суспільних відносин, а й правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка, правова діяльність, будь‑яка правова активність. Наявність системно‑структурної організації правопорядку, з безліччю елементів і внутрішніх зв’язків дає змогу діяти злагоджено не тільки елементам правового порядку, а й елементам громадянського суспільства та національної правової системи;
4) субординаційність ‑ наявність системи елементів правопорядку, яка ґрунтується на субординації, суворій співпідпорядкованості: а) органів держави, посадових осіб за їх ієрархією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховенство конституції, відповідність законів конституції, а підзаконних актів ‑ законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно‑правовим актам та нормативним положенням (принципам) конституції і міжнародним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв’язків у суспільстві;
5) цілісність, як і єдність правової законності,‑ забезпечується його поширеністю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків в окремих регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарної держави, якою є Україна. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін.) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактувань на місцях. Умовою єдності правопорядку є єдність правової законності;
6) стабільність (усталеність) ‑ надійне закріплення його функціонування правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації. Оскільки небезпека дестабілізації загрожує правопорядку постійно, особливо в періоди соціально‑економічної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах наявності прогалин і колізій в законодавстві, держава застосовує запобіжні заходи у сфері як нормотворчості, так і правозастосування (охорона правопорядку правоохоронними органами та ін.);
7) підконтрольність ‑ виявляється у здійсненні повсюдного, загального й універсального контролю суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відповідності їм підзаконних актів, ступеня реалізації прав та свобод громадян тощо). Підконтрольність додає стійкості правопорядку, оскільки спрямовує його розвиток на високих моральних підвалинах, повазі до прав людини, її гідності і честі;
8) відповідальність держави перед суспільством і громадянином за його забезпечення ‑ означає, що реалізація основоположних прав і свобод людини, здійснення суб’єктивних прав і обов’язків учасників правовідносин, діяльність державних органів і посадових осіб у межах їх офіційно визначеної компетенції, додержання усіма суб’єктами правозаконності, охорона і захист фізичних і юридичних осіб від порушень гарантуються державою. У разі неналежного забезпечення правопорядку держава (в особі її органів і посадових осіб) має нести відповідальність перед суспільством і громадянином.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 168; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!