Акти офіційного тлумачення норм права
Акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно‑правові акти) ‑ правові акти‑документи, прийняті уповноваженими органами, що містять роз’яснення змісту норм права або порядку їх застосування та мають обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, котрі роз’яснюються. Норма тлумачення ‑ своєрідна «тінь» норми, яка тлумачиться; вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.
Ознаки акта тлумачення норм права:
1) розкриває зміст (смисл, мету) правових норм, виражених у приписах відповідного юридичного акта;
2) діє в єдності з тим нормативно‑правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;
3) є формально‑обов’язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються;
4) не виходить за межі норми, що роз’яснюється; становить уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;
5) в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;
6) приймається лише нормотворчими чи спеціально уповноваженими суб’єктами, установами ‑ національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, акти Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини);
|
|
|
7) має спеціальну письмову форму вираження акта‑документа (роз’яснення, інформаційний лист та ін.);
8) діє у просторі відповідно до простору дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, який тлумачиться.
За суб’єктами та обов’язковістю розрізняють такі акти тлумачення: акти нормативного і акти казуального тлумачення.
Акти нормативного тлумачення:
1) акти автентичного тлумачення ‑ видаються тим самим уповноваженим нормотворчим суб’єктом, який прийняв даний нормативно‑правовий акт («автор» видання і тлумачення норми права той самий);
2) акти легального (делегованого) тлумачення – видаються нормотворчим суб’єктом, якому офіційно делеговані повноваження щодо тлумачення норм права, виданих іншими органами. Акти як автентичного, так і легального (делегованого) тлумачення мають самостійне значення.
Акти казуального (індивідуального) тлумачення:
1) акти судового тлумачення ‑ мотивувальна частина рішення суду; роз’яснення (лист, рекомендації) касаційного суду або наглядової судової інстанції, яка здійснює перевірку законності акта застосування норм права;
|
|
|
2) акти адміністративного тлумачення ‑ акт про скасування вищим органом незаконного акта або рішення про результати розгляду скарги підвідомчої організації у зв’язку із застосуванням санкцій за порушення законодавства чи лист‑роз’яснення законодавства у відповідь на запит.
Підстави класифікації інтерпретаційно‑правових актів можуть бути й інші:
• за формою вираження: усні і письмові;
• за формою документа: постанови, рішення, ухвали, роз’яснення, висновки, інформаційні листи та ін.;
• за юридичною природою: інтерпретаційні акти нормотворчих органів (постанови Верховної Ради); інтерпретаційні акти право‑ застосовних органів (прокуратури, суду тощо);
• за галузевою належністю норми, яка тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;
• за структурними елементами норми, яка тлумачиться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції.
ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩОЇ ПОВЕДІНКИ І ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ТЕОРІЯ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ
Розділ 22. ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩА ПОВЕДІНКА
|
|
|
Ознаки і види юридично значущої поведінки
Юридично значуща поведінка ‑ це соціальна свідомо‑вольова поведінка особи (дія чи бездіяльність), що передбачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки. Будь‑яка поведінка суб’єктів права у сфері, урегульованій правом, є юридично значущою. Вона слугує формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування усякої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без поведінки (вчинків) у сфері дії права не відбуваються правовідносини, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки така поведінка виступає як юридичний факт, що визначає її характер: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна (правопорушення) ‑ охоронних і захисних.
Поведінка за межами правового регулювання суспільних відносин є юридично нейтральною, не має юридичного значення.
Ознаки юридично значущої поведінки:
1) має соціальний характер ‑ соціально корисна (правомірна поведінка) або соціально шкідлива (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин;
2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних властивостей особи, здатності усвідомлено контролювати негативні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керувати своїми вчинками, тобто юридично значуща поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно‑правових актах, правових прецедентах, нормативних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну поведінку: правомірну, неправомірну (об’єктивно протиправне діяння, зловживання правом);
|
|
|
3) зовні виражена у дії чи бездіяльності, що піддається правовому регулюванню. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб’єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною) і складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб’єкта;
4) регулюється юридичними нормами, що містяться в законодавчих і підзаконних актах і які або прямо описують умови й ознаки дії чи бездіяльності у правовій сфері, або передбачають будь‑які заходи їх моделювання. Цим відрізняють юридично значущу поведінку від інших типів соціальної поведінки, що спостерігається у політичній, економічній та інших сферах;
5) підлягає юридичній оцінці (правовій кваліфікації) для визначення її відповідності (невідповідності) нормам права;
6) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов’язана з: а) реалізацією суб’єктом своїх потреб та інтересів (їх задоволення, досягнення особистих цілей, певних втрат); б) реакцією держави на результати юридично значущої поведінки (стимулювання, охорона соціально корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціально шкідливі дії).
Оцінка поведінки суб’єкта права може бути юридичною і соціальною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і неправомірною, то із соціальної ‑ соціально корисною і соціально шкідливою. З огляду на юридичну і соціальну оцінки юридично значущу поведінку можна поділити на такі види:
Правомірна поведінка ‑ дія (чи бездіяльність), що є соціально корисною, відповідає нормам права.
Зловживання правом ‑ дія (чи бездіяльність), що формально перебуває в рамках норм права, але за суттю є соціально‑шкідливою.
Об’єктивно неправомірне діяння ‑ дія (чи бездіяльність), що суперечить нормам права, є соціально шкідливою, але не містить складу правопорушення.
Правопорушення ‑ дія (чи бездіяльність), що є соціально шкідливою, суперечить нормам права.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 237; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!