Технологія трансцендентального емпіризму
а) механізм і ресурси розрізнення
Дельоз прагне пояснити механізм і методичні ресурси процесу розрізнення.Для цього він звертається до творчості Канта, тобто закидає себе „посеред Канта”.
Критична філософія Канта є вченням про здібності.
Зрозуміло, що Кант прагне розбудувати стройну систему структури розуму, а його його теорія ґрунтується на гармонії і узгодженості між здібностями розуму.
Але що криється під „підкладкою” („складкою”)?
Для цього необхідно розміститися посеред кантівської думки. Тоді виявиться, що ця узгодженість досить хитка. Тобто здібності (в трьох критиках) різні за своєю природою. Тоді можна йти дальше Канта шляхом Гегеля (Раціональним), або шляхом розрізнення – „в сторону”.
Дельоз детально проводить аналіз трьох критик Канта через призму реконструкції бінарних опозицій. Для цього він застосовує чотири поетичних формули, які дають можливість «розкласти складки» вчення Канта.
1. Перша «складка» в образній формі розкривається словами з «Гамлета»: «Розпався зв'язок часів»:
Дельоз аналізує „Критику чистого розуму”, „коперніканський переворот”, і пов'язані з цим поняття часу і простору. (СВ.: Час є похідним від простору, у Канта – навпаки. Тому Дельоз дану формулу Канта грайливо обігрує словами Гамлета „Розірвався зв'язок часів”.)
«Час розпався, злетів з петель». Двері на петлях, на яких вони рухаються. У Канта апріорний час, тут відсутні детермінанти (точки), реальність, плинність, часові модуси. Тут час абсолютний, вічний, і як такий, не може бути визначений раціонально. Це чиста «форма, яка вказує на скриту таємницю», на «інше», потойбічне апріорі – не в сфері «фізичного» часу, який між «точками», а якусь проміжну, розрізнену реальність – прогалину.
|
|
|
Це вимагає нового визначення часу, який кант мав би створити (але не створює?).
2. Друга «складка» розкривається через вислів Рембо (романтик?): «Я – це інший». Теж на основі „Критики чистого розуму”.
«Я» і «Его» (екзистенція) розділені часом, реальним і апріорним.
На чому стоїть раціоналізм? Мислю, значить існую, існування тоді пасивне. Чому така закономірність? Навпаки теж неможливо, неможливо до здібностей апріорі. Людина роздвоюється часом.
Кант знову тут застосовує «замазку» часу для узгодження здібностей розуму. Існує знову таємниця – передумова апріорних здібностей, які не є емпіричними. Тому то «Я – це інший» («Не від світу цього»).
3. В „Критиці практичного розуму” – Дельоз обігрує третю скритність (складку) Канта словами Кафки – „Благо є те, що говорить закон”. В політиці Платона йдеться про те, що якби люди знали, що таке Благо, то їм закони були би непотрібні. Закони вторинні. У Канта ж „Благо” виводиться із „Закону”. Але благо не може виводитись із закону, у закона не може бути нічого іншого крім його змісту.
|
|
|
4. В „Критиці здібностей суджень” – афоризм Рембо „Безпорядок всіх відчуттів”. Тут Кант зберігає множинність здібностей, передрікаючи Романтизм (фрагментарність). Це правильно, але це суперечить раціоналістичній архітектоніці Канта.
Таким чином, „здібності розуму” не справляються із завданням і „онтологічний статус” Единого проривається через його шви. Тобто за складкою Канта скривається „інше”, цінніше. Можна було би «удосконалювати» Канта шляхом Фіхте, чи Гегеля. Однак важливіше те, що Кант прагнув приховати. Потрібно «розковиряти» ті «шви буття», які старанно замазував Кант (Л.Шестов).
Чим воно являється?
Це є „становлення”, „світ чистого становлення”. Доступ до нього відкривається через чуттєвість в єдності з уявою.
Чи є метод розкриття такого світу?
Б). Чисте становлення і метод його осягнення
Для цього Дельоз пропонує закинута (помістити себе „посеред Бергсона”.
Трансцендентальний емпіризм покладається тут на інтуїтивізм Бергсона., інтуїцію як метод. Інтуїція в поєднанні з уявою. В результаті вдасться подолати залишки „платонівського єдиного” (парменідівського заразом) і реконструювати новий монізм – монізм розрізнення.
|
|
|
Якраз у Бергсона розуму варто відчути світ, який знаходиться в безперервному русі та змінах без опори на щось надійне, без точок відліку і чітких визначень.
Дельоз пояснює, що таке справжнє становлення. У становлення немає суб’єкта, терміна. (Зв'язок орхідеї і оси?! Відсутність еволюції, розвитку…
Становлення у множинному числі – «становлення-твариною», становлення-молкулою», «становлення-інтенсивністю».
Це не перехід одного в інше, від нищого до вищого і т.д.
Таке «становлення» є абсолютною реальністю, становлення і є реальність. Воно не має об’єкта, воно саме в собі об’єкт. ((Перетворення за Кафкою неможливе)). Однак становлення-твариною людини можливе, навіть якщо немає такої тварини.
Становлення – це ризома (неупорядкованість, хаотичність кореня), а не генеалогічне дерево.
Це таке становлення, яке вимагає концепта віртуальності.
Віртуальність як реальність. Тому реальне, що воно є цілісністю, єдиним як абсолютним. Актуальне має форму, а віртуальне – це чисте неоформлене (але не безформене).
Така реальна віртуальність має рівні – плани.
Це певна матриця, план (план природи і план свідомості). У фр. мові план (plan) має два значення – як креслення і як площина, поверхність.
В чому особливість цього плану?
В Єдиному («Новий монізм» Дельоза). Для його осмислення необхідно звернутися до Спінози.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 289; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!