Посерединність (прогалинність)
ПОСТМОДЕРНІЗМ
ЛЕКЦІЯ 3
Тема: ПОСТМОДЕРНІЗМ Ж.ДЕЛЬОЗА
План:
1. Концептуальність вчення
2. Технологія трансцендентального емпіризму
Література:
1. Дельоз Ж., Гваттари Ф. Анти-Эдип: капитализм и шизофрения. – М., 1974.
2. Дельоз Ж. Тайна Ариадны // ВФ. 93.-4.-с.48-53.
3. Делез Ж. Критика и клиника.- С.-П., 2002.
4.Делез Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза.- М., 2000.
5. Делез Ж. Различие и повторение.- С-П., 1998.
6. Делез Ж. Складка. Лейбниц и барокко.- М., 1998.
7. Делез Ж. Логика смысла.- М., 1995.
8. Делез Ж. Марсель Пруст и знаки. - С.-П., 1999.
9. Дельоз Ж. Ницше и философия. – 2003.
10. Дельоз Ж. Переговоры. – СПб., 2004. – с.
11. Дельоз Ж. Кино. – М., 2004.
12. Делез, Ж.; Гваттари, Ф. Что такое философия? / Пер. с фр. Зенкина С.Н. - М.: СПб., 1998. - 286 с.
Бадью Ален. Дельоз. Шум бытия /Пер. с франц. – М., 2004.
Ильин И.П. Жиль Дельоз и проблематика бесструктурности «желания»// Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.- М., 1996.- с.96-119.
Карцев Игор Евг. Жиль Дельоз. Введение в постмодернизм. – М., 2005.
Карцев Игорь Евгеньевич. Жиль Дельоз. Введение в постмодернизм. – М., 2005.
Интенциональность и текстуальность: Филос. мысль Франции ХХ в.: Пер. с фр. / Делез Ж., Деррида Ж., Дюфрен М. и др.; Сост., общ. ред.: Найман Е.А., Суровцев В.А. - Томск: Водолей, 1998. - 319 с., портр.
Кирсанова, Л.И. По ту сторону символического: суверенный человек и 13. Свирский Я.И. Философствовать посреди // Делез Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза.- М., 2000. – с.319-350.
|
|
|
Маркова Л.А. Философия из хаоса. Ж.Делез и Ф.Гваттари о философии как творчестве концептов //Вопросы философии. – 2002. – № 3. – С. 147-159.
Ж.Дельоз (1925-1995). Штрих до портрета: Скандальна репутація «провокатора від філософії» (с. 319). Його прийнято відносити до постмодерністів, хоча така однозначність умовна (прикладом може служити те, що Л.Вітгенштейна довгий час відносили лише до неопозитивізму). Його вчення значно метафізичніше, ніж постмодернізм. ( Маркова Л.А. Философия из хаоса. Ж.Делез и Ф.Гваттари о философии как творчестве концептов //Вопросы философии. – 2002. – № 3. – С. 147-159 ).
Біографія
Ж.Дельоз народився 18 січня 1925 р. в Парижі, в сім’ї інженера.
Старший брат його брав участь в русі Опору, був арештований і помер в поїзді по дорозі в Освенцім.
Отримав освіту в престижному коледжі в класі філософії, проявив особливі здібності до навчання.
Отримав освіту в Сорбоні. По закінчені викладав філософію в різних коледжах.
З 1957 р. працює в Сорбоні. Знайомиться з Фуко.
Великий вплив Сартра В Сорбоні. „Сартр став для нас Потустороннім”.
|
|
|
З 1964 працює в Леоні. В 1968 р. захищає дисертацію, як це було прийнято, з двох робіт – „Відмінність і повторення” і „Спіноза і проблема висловлювань”.
Серйозно цікавиться історією філософії і випрацьовує досить радикальне ставлення до традиційної історії філософії. Він говорив, що належить до того покоління, яке було розчавлено історією філософії… яка здійснює репресивну функцію…
З 1969 р. – професор парижського університету (до пенсії, 1987). Найбільш продуктивним була співпраця з Ж.-Ф.Ліотаром та Феліксом Гваттарі, з яким у співавторстві видасть до десятка праць („Капіталізм і шизофренія”, „Кафка”, „Ризома”).
Гваттарі не був професійним філософом, він психоаналітик. Це своєрідне нове поле (інше) для Дельоза, своєрідна трансцендентальність, план іманентності, обезличеної свідомості. Помер Гваттарі в 1992
Свої заняття порівнював з джазом, імпровізацією на певну тему.
Дельоз формувався також під впливом подій 68-року. Тоді його цікавить також політика. Він і приймав і не приймав завдання революції. Справа у тому, що по результатах революції відбувається підміна бажань. Істинне бажання – вивільнення людини. Натомість „державна машина” породжує попит – ворог індивіда. Окрім цього (проти чого повинна бути спрямована філософія) є й інші противники філософії – які стосуються підміни бажань – „терористи теорії”, „технологи бажань” (лікувальники, екстрасенси, психоаналітики). Звідси
|
|
|
Завдання філософії
В боротьбі з противниками філософії фона повинна звернутися до інших систем мислення – мистецтву, кіно, науки, які більш успішно протистоять консерватизму
4 листопада 1995 Дельоза не стало (викинувся з вікна).
Популярність Ж.Дельозу принесла публікація (в співавторстві з Гваттарі) 2-х томника «Капіталізм і шизофренія», написана під впливом подій 1968 р.
Вплив Фуко. По-перше, Фуко високо оцінює історичне значення Дельоза. Його характеристика могла би слугувати епітафією до його творчості: „Коли-небудь сьогоднішнє століття (ХХ) буде відоме як століття Дельоза” („Логіка смисла”). Це не відсторонений критичний погляд. По суті Дельоз продовжує і поглиблює вчення Фуко.
Вплив Гваттарі Фелікса. Разом видають праці („Капіталізм і шизофренія”, 1990; „Що таке філософія?”, 1991 та ін). Ця співпраця супроводжувалася також певною інтригою на політичному грунті, про яку говорить Баддю. Баддю був маоїстом, а Дельоз і Гваттарі стояли на позиції комунізму у формі „більшовизму”. Інтрига на кафедрі Сорбони зводилась за керівництво кафедрою.
|
|
|
Вплив Ж.-П.Сартра. Дельоз високо оцінив роль Сартра В Сорбоні. Він для нього не публічний професор, а приватний мислитель, який привніс нові теми, задав новий стиль – полемічний. Він показав, як говорити від власного імені, він став вчителем про поту стороннє, про «абсолютно зовнішнє».
Звичайно історична традиція, оскільки Дельоз в своєрідний спосіб є істориком філософії, в контексті чого ми й розглянемо його вчення.
Ключові поняття вчення; «трансцендентальний емпіризм», «поверховість смислу», «подія», «сингулярність», «складка», «розрізнення» та ін. концепти.
Концептуальність вчення
Посерединність (прогалинність)
Історія філософії не має бути ні герменевтичною, ні рефлексивною дисципліною. Вона має бути свого роду конструктивізмом.
Вона має нагадувати процес живопису, мистецтво портрета. Як і в ньому, в історії філософії варто добиватися схожості, але схожість не відтворюється, а виробляється за допомогою нових засобів, а не тих, якими користувалися в епоху створення оригіналу.
Передусім критична література визначає в образній формі як спосіб філософування посередині (Свірський Я.І., Подорога В.А.). Тут перегук з Фуко, в поглиблення – його дискретності історії.
Дельоз, філософуванням посередині, впроваджує метод діалогічності, він запрошує до діалогу, без критичного радикалізму, а грою символів – у тому числі проводячи діалог з Кантом, Ніцше і т.д. Це діалог шляхом знаходження в проміжку.
Особливі дискусії викликає його політичне та естетичне вчення.
Всезагальність
Ця ситуація дає можливість схоплювати цілісність – єдність зовнішнього і внутрішнього. Традиційна філософія зосереджувалася на внутрішньому (сутностях), а істина в протилежному – „абсолютно зовнішньому”. Аналогічно з філософією: ми звикли що сутність філософії в межах філософії (її внутрішня сутність). Дельоз же наголошує, що справжнє філософське належить не лише „філософам професіоналам”, але й приміром „філософському заряду” Ейнштейна, Бора, чи Далі.
Тому проблемою філософії є проблема зовнішнього, саме в зовнішньому філософія сама себе розрізняє. „Філософії потрібна розуміюча її не-філософія, їй потрібно не-філософське розуміння, подібно до того, як мистецтву потрібне не-мистецтво, а науці – не-наука” („Що таке філософія?”).
Якщо ми хочемо прослідкувати зв'язок між філософією і математикою, то це не означає, що ми маємо робити філософський аналіз математики і, відповідно, надавати математичної форми філософії. Суть у тому, щоби зайняти проміжну позицію між математикою і філософією - умова, яка сприятиме становленню і математики і становленню філософії.
„Історицизм” (Вл.) Історична експериментальність
Дельоз в праці „Діалоги” на адресу історії філософії говорить: „Історія філософії завжди булаагентом влади в філософії, а також в мисленні. Вона відіграє репресивну роль: як же, мовляв, можна мислити, не прочитавши Платона,Декарта, Канта і Гайдеггера, а також багато інших супроводжуючих книг?... Спосіб мислення, який називається філософією, сформувався історично, і він ефективно відштовхує людей від мислення”. (Історичність Фуко?)
Дельоз переоцінює такий стан справи. Він віддає належне не Фуко, а Сартру у якого він вчився в Сорбоні, дуже високо оцінює його за нестандартність мислення. Він його називає „приватним мислителем”, який вивільняв думку, закидав мислення в хаос, говорив про потойбічність та „абсолютно зовнішнє” (Св.: ШСартрівське „ніщо”).
Дельоз вдячний Сартру установкою бачити інше в очевидному („очевидне” – філософська традиція від Платона до Гегеля). Саме ця установка використовується Дельозом для „історичного експериментування”
Воно зводиться до наступного ставлення Дельоза до історії філософії: „Я вважаю, що історія філософії повинна стати справжнім двійником філософії і відтворювати в собі ті максимальні зміни, які присутні цьому двійнику. (Ми можемо уявити собі філософськи бородатого Гегеля і філософськи лисого Маркса також, як і вусату Джоконду.)” („Відмінність і повторення”).
«Я вважаю, - говорив Дельоз, - що історія філософії повинна відігравати роль, переважно аналогічну ролі коллажа в мистецтві (живописі)».
Суть такого ставлення – заглянути під підкладку („складку”) традиції, виявити те, що автор не висвітлює, але що скрито в його текстах. Це означає своєрідний спосіб читання – розташування „посеред написаного”, вилучаючи у автора Його „дитя” в такий спосіб, що воно водночас й „монстр”. Тобто побачити «інше».
Дельоз в такий спосіб написав низку монографій-досліджень творчості Юма, Ніцше, Бергсона, Канта, Спінози, Лейбніца, досліджує аналогічно творчість Епікура, Кіркегора, Фрейда, а також Пруста, Кафку та ін. – „прочитування посередині”.
Що означає „ прочитування посередині”?
Це виявлення первісних інтуїцій, якими керується автор. Вони розкриваються шляхом виявлення тих зміщень, відхилень від традиції (дискурсу), яких не помічає автор. В результаті створюється відповідна „віртуальна матриця” думки автора. Дельоз пояснює цей процес прочитування на прикладі Спінози „”Якщо влаштовуємося посередині текстів Спінози, якщо ми вживаємося в них, то все значно ускладнюється, і виявляється, що ми стаємо спінозистами ще до того, як розуміємо чому”.
Таким чином, філософування набуває характеру експериментування, тут явно спостерігається фактор емпіризму.
Трансцендентальний емпіризм
Дельоз говорив: „Я завжди відчував, що – емпірик”
Експериментаторським підходом пронизана вся творчість Дельоза. Але, коли Дельоз говорить, що він емпірик, то додає „тобто плюраліст”
Це означає, пояснює Дельоз в передмові до „Діалогів”, що є два „концепта” – емпіричний, тобто плюралістичний і моністичний, тобто раціоналістичний.
Раціоналісти розпочинають з абстрактного і прагнуть підтвердити його в конкретному. Так вони розпочинають з „Єдиного”, „Цілого”, „Суб’єкта” (абстракцій) і далі відшукують процес узгодження їх з конкретним – знанням, істиною, історією…
Емпіризм навпаки, ні цілісність, ні єдність, а множинність. Тут предметом думки є не терміни і елементи, а те, що існує між ними: „Концепт існує в емпіризмі, як і в раціоналізмі, але у нього інша природа: концепт виступає як буття-множинністю, а не як буття-одним (цілим, суб’єктом)”.
До уваги тут береться саме це «між», зв’язки. Лінія йде не від однієї точки до іншої, а проходить між точками, постійно роздвоюючись та зміщуючись.
Такі множинності складаються із становлення без історії, з індивідуації без суб’єкта. Якщо в раціоналізмі концепт існує як буття-одного, тотожного, то в емпіризмі – буття-множинним.
Такий емпіризм – «це містицизм понять».
Такий емпіризм протилежний традиційному, він трансцендентальний.
В цій сфері трансцендентального емпіризму сутнісним є зв’язки, такі, які ґрунтуються на фундаментальній розрізненості. Тому акцент робиться не на тотожності, а на відмінності. Визначальними принципами емпіризму є диференціація та розрізнення.
Це саме стосується і Ідей. Ідеї, як і речі є принципово розрізненими. Тому традиційний (модерний) дискурс ґрунтується на логіці суджень S є P, а постмодерністський – на теорії включаючи (інклюзивних) диз’юнкцій, теорії паратаксичного дискурсу (паратаксис – влаштовування вряд).
Таким чином, трансцендентальний емпіризм – спосіб розсіювання органічної єдності світу і єдності мислення, яке явно, чи неявно передбачається класичним філософуванням, з метою досягти не-органічної перед основи атомізму та відмінності.
Отже, за своєю концептуальністю вчення Дельоза ґрунтується на:
-ідеї по серединності
-всезагальності
-історичній експериментальності
-трансцендентальному емпіризмі.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 267; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!