II. Західно-українські землі у контексті
Радянсько-німецьких договорів 1939 року
Лідери Німеччини, Італії, Великобританії та Франції у вересні 1938 р. уклали Мюнхенську угоду про поділ Чехословаччини. 30 вересня Чемберлен підписав з Гітлером декларацію про ненапад. У ній значалося, що питання англо-німецьких відносин має величезну вагу для Європи і може забезпечити мир. Та ці документи не принесли очікуваних результатів. У березні 1939 р. внаслідок Віденського арбітражу, згідно з яким південь Чехословаччини передано Угорщині, було окуповано Закарпаття. Таким чином Німеччина поширювала свій вплив на Схід. У цих умовах Радянський Союз пішов на зближення з гітлерівською Німеччиною.
23 серпня 1939 р. у Москві було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад, відомий як “пакт Молотова — Рібентропа”. Він був розрахований на 10 років. Документ складався з двох частин. Першою з них був Договір про ненапад, оприлюднений 24 серпня. В ньому заявлялося, що обидві сторони хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язуються не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої сторони, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками.
Набагато важливішим був таємний протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття 1. вносила до російської зони впливу Фінляндію, Естонію та Латвію. Стаття 2 визначала межу зон впливу в Польщі по лінії річок Нарва — Вісла — Сян, в ній також додавалося: “Питання про те, чи бажано в інтересах обох сторін зберегти незалежну польську державу та як мали б бути визначені кордони цієї держави, може бути остаточно вирішене тільки в перебігу майбутнього політичного розвитку. В усякому разі обидва уряди розв'язуватимуть це питання шляхом дружніх домовленостей”. Стаття 3 відзначала “інтереси СРСР щодо Бессарабії”. Якщо укладення подібного пакту з потенційним агресором можна було тлумачити як законну спробу відвернення війни, то вже зовсім інакше слід було розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних претензій обох держав. За цими домовленостями, існування яких СРСР протягом півсторіччя категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР майже до кордонів Росії 1913 р.
|
|
|
Результатом Мюнхенської угоди 1938 р. і пакту “Молотова — Рібентропа” був початок 1 вересня 1939 р. Другої світової війни. Гітлерівська Німеччина напала на Польщу. У воєнному плані Польща чинила опір недовго. Німецький наступ був нищівний, проведений з великою перевагою в силі та з використанням нової тактики, де провідна роль відводилась авіації й танкам. 17 вересня у Польщу зі Сходу увійшли радянські війська.
|
|
|
28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний союз був підтверджений Договором про дружбу і кордон. Новий договір, уточнюючи розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною по території Польщі, формально підтверджував включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу Радянського Союзу. Населення СРСР зросло на 12 млн. осіб.
У Західній Україні було інспіровано “відновлення” радянської влади. З цією метою 22 жовтня організовано вибори та роботу Народних Зборів у Львові, які звернулись із проханням про входження до СРСР (в декларації Народних Зборів йшлося про возз'єднання з Радянською Україною). Було утворено Львівську, Тернопільську, Станіславську. Дрогобицьку, Волинську та Рівненську області УРСР.
У червні 1940 р. уряд СРСР звернувся з ультимативними вимогами до Румунії про негайне повернення Бессарабії. Німеччина не підтримала Румунію, і радянські війська без бою вступили в Північну Буковину і Бессарабію. У складі УРСР було створено дві нові області — Чернівецьку та Ізмаїльську, а також проведено розмежування з новоутвореною Молдавською РСР.
|
|
|
Хоч включення західноукраїнських земель було безпосереднім результатом змови між диктаторами, значення його в історії долі українського народу важко переоцінити — вперше українці об'єдналися в межах однієї держави.
Загалом ставлення до радянської армії українського населення західних земель не було ворожим. Треба сказати, що деякі політичні заходи радянської влади були радо зустрінуті місцевим населенням. Перш за все було багато зроблено для українізації та зміцнення системи освіти, помітно покращилося медичне обслуговування населення, були націоналізовані промислові й торговельні підприємства, які раніше контролювали поляки. Найпопулярнішим заходом стала Експропріація радянською владою польських землевласників. Проте паралельно йшов процес руйнування створених західними українцями соціально-політичної та культурної інфраструктури: депортовані на Схід відомі українські політичні лідери, ліквідовані численні кооперативи, припинили діяльність товариства “Просвіти” тощо. Із політичних організацій залишилася одна більш-менш дієздатна організація — організація Українських Націоналістів (звичайно ж, її підпільна мережа).
З часом почали проявлятися й інші непривабливі сторони радянізації — оголошено колективізацію, заборонено викладання релігії в школі, конфісковані церковні землі.
Навесні 1940 р. розпочалися масштабні репресії, головними жертвами яких стали колишні державні урядовці, офіцери, поміщики та політичні лідери. Усього за 1939—1941рр. з західних земель на схід було депортовано близько 550 тис. осіб.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 189; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!