Прилегла зона та її правовий режим. Види прилеглої зони.

Відкрите море і його правовий режим. Свободи відкритого моря.

Виключна економічна зона. Правовий режим континентального шельфу.

Континентальних шельф України.

Прилегла зона - це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил (митних, фіскальних (податкових), імміграційних або санітарних).

Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави.

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином із метою боротьби з контрабандою.

Вперше 5-миль-ну митну зону оголосила Великобританія в 1736 році. У 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бельгією й іншими державами. В основному вони були спрямовані на припинення контрабанди, але в деяких випадках вже об’являлися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон.

З розвитком і інтенсифікацією торгового мореплавання багато держав почали укладати двосторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону. Так, наприклад, Мексика в період із 1882 по 1899 роки уклала 10 угод із різними державами. Багатостороннім договором такого роду стала конвенція, укладена в 1925 році прибалтійськими країнами для боротьби з контрабандною торгівлею алкогольними напоями, у якій держави-учасниці взаємно визнавали здійснення митного контролю над приватновласницькими суднами в 12-мильній зоні.

Перша спроба кодификації звичайних міжнародних норм, що стосуються прилеглої зони, була почата в 1930 році на Гаазькій конференції, що закінчилася невдачею.

Кодифіковані норми про прилеглу зону вперше були встановлені в статті 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, а потім у статті 33 Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Слід особливо зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона - це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві зазначені конвенції містять положення про суто цільовий характер прилеглої зони.

Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, неприпустимо.

Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів:

- митна;

- фіскальна;

- імміграційна;

- санітарна.

За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 року ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється і територіальне море.

Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль (розмежування між суміжними державами проводиться по серединній лінії при відсутності угоди про інше).

Конвенція з морського права 1982 року містить два положення, відмінних від профільної Конвенції 1958 року:

по-перше, прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній;

по-друге, у пункті 1 статті 33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря.

Незважаючи на таке фактичне її положення, остання зміна була пов’язана з розбіжностями на III Конференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у випадку встановлення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.

Прилеглу (санітарну) зону встановили Аргентина, Венесуела, Індія; митну - Сирія, фіскальну - Індія, Югославія, Сирія; імміграційну - Індія, Португалія.

Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Слід зазначити, що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад, зони безпеки, карної і цивільної юрисдикції, нейтралітету, запобігання забруднення, фортечні зони та ін.).

У тих випадках, коли їхня ширина не перевищувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не викликало яких-небудь заперечень, тому що мова фактично йшла про максимальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийняття Конвенції з морського права 1982 року це, безумовно, є неправомірним.

Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря як простору з особливим міжнародно-правовим режимом. Відповідно до ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін „відкрите море” охоплює „всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави”.

У Конвенції ООН із морського права 1982 року відкритим морем названі всі частини моря, „які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу” (ст. 86).

Принцип свободивідкритого моряскладається з свободи судноплавства, свободи риболовства, свободи прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свободи польотів над відкритим морем, свободи будувати штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права, і свободи наукових досліджень. Свободами відкритого моря можуть користуватися всі держави, незалежно від того, чи мають вони морське узбережжя.

Свобода судноплавства та свобода польотів надається із врахуванням обов’язків держав дотримуватися певних правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в повітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм міжнародного повітряного права.

Усі держави мають право прокладати по дну відкритого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубопроводи. Ніхто не вправі заважати державі в реалізації нею цієї свободи. Вона ж, у свою чергу, зобов’язана належним чином брати до уваги вже прокладені по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по можливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства.

Прибережна держава за певними виключеннями не може перешкоджати прокладанню або підтриманню у справності іноземних підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибережної держави.

Свобода риболовства означає, що всі живі ресурси відкритого моря знаходяться в загальному та рівному користуванні всіх держав світу. Міжнародні договори, що укладаються в галузі користування такими ресурсами, не можуть завдавати жодним чином збитків державам, що не беруть у них участь. Але у випадках встановлення в міжнародних договорах обмежень із метою збереження ресурсів держави повинні дотримуватися цих обмежень. Свобода риболовства не торкається особливого режиму риболовства у виключній економічній зоні.

В останні роки в міжнародному праві, особливо в Конвенції ООН з морського права 1982 pоку, свобода риболовства все більше розглядається крізь призму охорони тваринного світу. З цією метою на держави покладено зобов’язання зберігати та керувати живими ресурсами відкритого моря, а також вживати щодо своїх громадян заходи з метою забезпечення збереження таких живих ресурсів.

Кожне судно, що знаходиться у відкритому морі, повинно мати прапор держави реєстрації або міжнародної організації. Прапор свідчить про національну приналежність судна. Умови та порядок надання судну прапора та права плавати під цим прапором належать до внутрішньої компетенції держави. У той же час надання прапора не може бути формальним актом і відповідно до міжнародного права тягне для держави певні обов’язки. Зокрема, між такою державою та судном має існувати реальний зв’язок.

Держава зобов’язана ефективно здійснювати технічний, адміністративний, соціальний контроль над суднами, що плавають під її прапором. Плавання під різними прапорами, так само як і плавання без прапора, позбавляє судно можливості шукати захисту влади будь-якої держави або міжнародної організації.

Міжнародне право не пов’язує громадянство судновласника з прапором судна, що йому належить. У сучасному світі достатньо поширене плавання морських торгових судів під так званим „зручним прапором”, коли судновласники реєструють судна у країнах із найвигіднішим режимом оподаткування або із прийнятним трудовим законодавством. Реєстрація судна в іноземній державі може мати політичні причини. Держава, що надала судну „зручний” прапор, бере на себе всю відповідальність за таке судно.

Свобода судноплавства у відкритому морі не виключає можливості й права припинення незаконної діяльності суден, що там знаходяться. Це передбачено ст. 110 Конвенції 1982 pоку, яка дозволяє військовому кораблю, який зустрів у відкритому морі іноземне судно, „робити перевірку права судна на прапор”

З цією метою він може послати шлюпку під командою офіцера до підозрюваного судна. Якщо після перевірки підозра залишається, він може зробити дальший огляд зі всією можливою обачністю. Подібні дії допустимі, якщо у командира військового судна виникла підозра, що зустрічне судно займається піратством, работоргівлею, несанкціонованим повідомленням, не має національності або на ньому піднятий іноземний прапор чи воно відмовляється підняти прапор, але в дійсності має ту ж національність, що і даний військовий корабель. Але якщо підозра виявилася необґрунтованою і судно не скоїло дій, які б виправдовували цю підозру, торговому судну мають все відшкодувати.

Виняток із свободи судноплавства у відкритому морі допустимий також при переслідуванні по гарячих слідах (ст. 111 Конвенції). Воно допускається тоді, коли у влади прибережної держави є достатні підстави вважати, що судно порушило закони дах, у територіальному морі або в прилеглій зоні. Не вимагається, щоб корабель, який переслідує, також знаходився в указаних просторах.

При цьому під судном слід розуміти не тільки сам корабель, але й належні йому шлюпки, якщо порушення допущено у внутрішніх розвідуванню передувала подача сигналу, який добре розпізнається, про зупинку. Переслідування допустиме, якщо його розпочато у внутрішніх водах, територіальному морі або в прилеглій зоні й воно було безперервним.

Право переслідування по гарячих слідах припиняється як тільки судно, що переслідується, увійшло в територіальні води своєї чи третьої держави

Конвенція з морського права 1982 рокузначає виключну економічну зону як „район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього”, шириною не більше „200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря”.

Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над виключною економічною зоною, а:

а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання енергії води, течії та вітру;

б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні:

1) створення і використання штучних островів, установок і споруд;

2) морських наукових досліджень;

3) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов'язки, передбачені в цій Конвенції.

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небезпеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей.

Визначаючи права й обов’язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 року встановлює права й обов’язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноплавства, польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря. Іноземна держава зобов'язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 року має бути сумісним з її нормами. В Україні прийнято Закон України „Про виключну (морську) економічну зону України”. Кримінальним кодексом України в ст. 249 встановлена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року континентальний шельф - це морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань. Підводна окраїна материка доходить до глибоководного дна океану та складається з шельфу, схилу і підйому, а також включає в себе продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою. Якщо підводна окраїна знаходиться далі 200 миль, зовнішня межа може простягатися на відстань до 350 морських миль від ліній, від яких відліковується територіальне море, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, яка являє собою лінію, котра єднає глибини у 2500 м. Відстань у 350 миль поширюється також на межу шельфу на підводних хребтах.

Держави не поширюють на шельф повного суверенітету, а мають певні суверенні права „з метою розвідки та розробки його природних ресурсів”. Ці права часто називають виключними, бо ніхто і ні за яких умов не вправі здійснювати таку діяльність без згоди прибережної держави. Вона має також виключне право дозволяти та регулювати виробництво будь-яких бурильних робіт на шельфі, незалежно від їхньої мети. Прибережна держава вправі створювати на шельфі штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони безпеки шириною до 500 метрів.

Права прибережної держави на континентальному шельфі не торкаються правового статусу ні покриваючих шельф вод, ні повітряного простору, що знаходиться над ними.

Розмежування континентального шельфу суміжних або розміщених одна проти іншої держав здійснюють шляхом укладання міжнародних угод.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про континентальний шельф.

Висновки.

1). Таким чином, у процесі лекційного занятті ми розглянули:

по-перше - поняття і види територій за міжнародним правом; склад і юридична природа державної території. Способи придбання державної території; державні кордони. Поняття делімітації та демаркації державних кордонів. Міжнародна (недержавна) територія;

по-друге - міжнародні і багатонаціональні ріки. Правовий режим Дунаю; правовий режим Арктики. Міжнародно-правовий режим Антарктики;

по-третє - поняття і та джерела міжнародного морського права; правовий режим внутрішніх морських вод; територіальне море (територіальні води) і його правовій режим. Способи відліку територіальних вод;

по-четверте - прилегла зона та її правовий режим. Види прилеглої зони; відкрите море і його правовий режим. Свободи відкритого моря; виключна економічна зона. Правовий режим континентального шельфу. Континентальний шельф України.

2). У процесі відпрацювання даного навчального матеріалу по даній темі у часи самостійної роботи необхідно відпрацювати наступні питання:

- інститут території в міжнародному праві;

- поняття демілітаризованої і нейтралізованої територій у міжнародному праві;

- територіальні володіння держав в Арктиці. Концепція „арктичних секторів”. Правовий режим морських просторів Арктики. Їх делімітація;

- договір про Антарктику 1959 року та його система.

- кодифікація міжнародного морського права. Конвенція ООН з морського права 1982 р.;

- право мирного проходу через територіальні води прибережної держави;

- міжнародний район морського дна (Район);

- міжнародні морські організації.

3). По даної темі ми з вами проведемо два семінарських заняття.

Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 295; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 34

Мы поможем в написании ваших работ!