Державні кордони. Поняття делімітації та демаркації державних кордонів.
Тема лекційного заняття №6: „Територія в міжнародному праві. Міжнародне морське право” В С Т У П На даному лекційному занятті ми розглянемо наступні питання: 1. Поняття і види територій за міжнародним правом. Склад і юридична природа державної території. Способи придбання державної території. 2. Державні кордони. Поняття делімітації та демаркації державних кордонів. Міжнародна (недержавна) територія. Міжнародні і багатонаціональні ріки. Правовий режим Дунаю. Правовий режим Арктики. Міжнародно-правовий режим Антарктики. 3. Поняття та джерела міжнародного морського права. Правовий режим внутрішніх морських вод. Територіальне море (територіальні води) і його правовий режим. Способи відліку територіальних вод. 4. Прилегла зона та її правовий режим. Види прилеглої зони. Відкрите море і його правовий режим. Свободи відкритого моря. Виключна економічна зона. Правовий режим континентального шельфу. Континентальних шельф України. На лекційне заняття відводиться - 2 години Метою лекційного заняття є: - розкрити, яке значення для функціонування сучасного міжнародного права має інститут території, основи його виникнення, а також розглянути класифікацію територій (просторів) за їх правовим режимом, їх юридичну природу та склад; - визначити поняття, види та правовий режим державних кордонів, а також поняття „територіальний спір”, характеристику видів територіальних спорів та засобів їхнього врегулювання, з’ясувати правовий статус Арктики та Антарктики; - розглянути розвиток міжнародного морського права, визначити його поняття, принципи та джерела; - розкрити поняття та охарактеризувати внутрішні морські води, територіальне море та прилеглу зону, виключну економічну зону та континентальний шельф, протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства. ПЕРШЕ ПИТАННЯ:
|
|
|
Поняття і види територій за міжнародним правом.
Склад і юридична природа державної території. Способи придбання державної території.
У міжнародному праві немає нічийних територій. Територія або знаходиться під державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори. Оскільки територія є основною складової держави, котра в свою чергу є основним суб’єктам міжнародного права, то міжнародне право найбільше торкається права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею.
Основні міжнародні принципи, закріплені в Статуті ООН:
- принцип територіальної недоторканості;
- принцип мирного вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних;
|
|
|
- принцип заборони застосування сили та погрози силою.
В міжнародному праві вже цілком чітко склалися загальновизнані поняття, що стосуються території - у широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.
Більшість авторів сходяться в тому, що територія в міжнародному праві відіграє важливу роль із позицій її приналежності або неприналежності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами - членами світового співтовариства. Звідси виділяють два види територій:
а) державну;
б) міжнародну.
в) деякі автори виділяють ще території зі змішаним і з особливим режимом.
Державна територія - це територія, що правомірно знаходиться під суверенітетом конкретної держави, над якою нею здійснюється територіальне верховенство.
Міжнародна територія - це територія, на яку не поширюється суверенітет якоїсь держави. Таких територій небагато:
- відкрите море;
- міжнародний район морського дна - морське дно і його надра за межами континентального шельфу прибережних держав (за межами національної юрисдикції);
|
|
|
- повітряний простір за межами державних територій;
- Антарктика;
- космічний простір, Місяць та інші небесні тіла.
На цій території, що знаходиться в загальному користуванні держав, діють загальновизнані принципи і норми міжнародного права.
Територія зі змішаним режимом - це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав.
Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи:
1) ті, що прилягають, і виняткові економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав;
2) міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.
Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом - це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій носить суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла та ін.
|
|
|
Таким чином, термін „територія” використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.
Поняття „правовий статус” і „правовий режим” використовуються в якості критерію для юридичної класифікації територій. Хоча багато юристів-міжнародників ототожнюють ці поняття, вважається, що вони усе ж мають різне тлумачення.
Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної приналежності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й інші.).
Правовий режим виступає у виді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання.
Підтвердженням наших висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Наприклад, у категорії державної території можуть існувати такі правові режими, як внутрішні морські води і територіальні води (територіальне море), а в категорії міжнародних просторів - відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції й інші. І навпаки, правовий режим територій, що мають різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад, правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря.
Слід зазначити, що розуміння міжнародним правом території переважно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям території в її природному значенні, як середовища існування земної фауни і флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовище проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного і національного права, що стосуються природокористування.
Державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє територіальне не верховенство.
Саме тим підкреслюється подвійний характер державної території; об’єкт права власності та просторова межа державної влади.
Ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Як об’єкт права власності державна територія може бути предметом купівлі-продажу міни, дарування, оренди та ін. цивільно-правових угод.
Державна територія складається із:
- сухопутної;
- морської;
- повітряної.
До сухопутної території належить вся суша в межах державних кордонів.
До морської території належать внутрішні води і територіальне море.
До повітряної території держави - стовп повітря певної висоти над сухопутною і морською територією держави. Критерієм верхньої межі повітряної території постало розмежування повітряного і космічного простору, виходячи з того, що у повітряному просторі космічні апарати згорають. Звідси була встановлена верхня межа повітряної території в 100 - 110 км.
Сухопутна територія включає всю сушу, незалежно від місця знаходження її окремих частин. До її складу входять також надра суші на технічно доступну глибину. Теоретично глибина надр не обмежена і поширюється до центру земної кулі. Будови і споруди, що спираються на ґрунт або проникають усередину його, розглядаються як належність території.
Острів - це частина території держави, яка опоясана водою (має „круговий берег”), яка є вище рівня води під час припливу.
Анклав - це частина території держави, оточена зі всіх боків сухопутною територією іншої держави і яка не має морського берега. Сьогодні відомо лише декілька анклавів: Бюзінген (Федеративна Республіка Німеччини) - в Швейцарії, Лівія (Іспанія) у Франції тощо. Це тягне за собою необхідність забезпечення доступу до них, що звичайно вирішується міжнародними угодами. Коли анклав має вихід до моря, говорять про напіванклави (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії).
Повітряна територія держави - це стовп повітря над сухопутною і водною територією держави в межах її державних кордонів. Проблема верхньої межі повітряної території постала в останні десятиліття і обумовлена появою літаків, котрі літають за межами досяжності протиповітряної оборони держави, а крім того, появою супутників і космічних кораблі орбіта яких знаходиться над територією багатьох держав змінити яку практично неможливо.
Під умовною територією держави слід розуміти територію дипломатичних представництв держави, територію торгових суден у відкритому морі, повітряних суден і космічних апаратів, які несуть прапор або знак якої-небудь держави. Ці території іноді йменуються „плавучою”, „літаючою” і „космічною” територіями. При цьому військові судна прирівнюються до території власної держави повсюди, а торгові - тільки у міжнародних просторах.
У міжнародному праві розрізнюють демілітаризовані та нейтралізовані території.
До демілітаризованих належать території, на яких міжнародними угодами або однобічним волевиявленням держави відмовилися від розміщення озброєння і збройних сил. Демілітаризація може бути обмеженою або повною. При обмеженій демілітаризації держава не має здійснювати нові військові заходи: будувати нові військові об'єкти або вводити в район демілітаризації нові військові контингенти. При повній - треба знести всі військові споруди і вивести війська. (угода між СРСР і Фінляндією від 11 жовтня 1940року).
Прикладом нейтралізованої території є Антарктида. У п. 1 Договору від 1 грудня 1959 р. це закріплено таким чином: „Антарктида використовується тільки з мирною метою. Заборонені, зокрема, будь-які заходи воєнного характеру...” Сьогодні нейтралізованими територіями є Суецький канал, його гавані та морські води шириною в три морські милі, які прилягають до його входів; Шпіцбергський архіпелаг, Бірмансько-тибетська 10-мильна прикордонна зона і ряд інших.
Територіальне верховенство є складовою частиною державного суверенітету. Як проголошується у ст.2 Конституції України, суверенітет України поширюється на всю її територію. У міжнародному праві це називається територіальним суверенітетом.
Територіальний суверенітет - це право держави здійснювати виключну юрисдикцію щодо всіх осіб і предметів на своїй території, а також право не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.
Правда, у ряді випадків держава має право здійснювати свою юрисдикцію щодо осіб і дій, виконаних поза межами своєї території. Розрізняють юрисдикцію, що наказує, тобто право видавані обов’язкові норми; правозастосовну - право застосовувати урядові або адміністративні санкції до фізичних або юридичних осіб; юрисдикцію примусового здійснення - правозастосувальні заходи примусу для забезпечення реалізації норм.
Правові підстави зміни державної території - це встановлені в міжнародному праві способи надбання чи втрати державою своєї території.
Сучасний перелік правових основ зміни державної території базується на забороні використання з цією метою сили чи погрози силою. Це означає, що територіальні зміни не повинні піддавати загрозі чи порушувати міжнародний мир і безпеку. Виключеннями є національно-визвольні війни, ведення яких міжнародним правом поки не заборонене й у результаті яких можуть відбуватися територіальні зміни.
Чинне міжнародне право визнає такі загальні правові підстави зміни державної території:
- самовизначення;
- цесія;
- ефективна окупація;
- давнина володіння;
- оренда.
Не можуть бути визнані правомірними такі способи зміни державної території, як:
- анексія;
- військова окупація.
Самовизначення ґрунтується на принципі рівноправності та самовизначення народів, закріпленому в п.2 ст. 1 Статуту ООН, а також у ст.1 обох Міжнародних пактів про права людини 1966 року. Але будь-які спроби територіальних змін, що ґрунтуються на принципі самовизначення, викликають серйозні труднощі та нерідко закінчуються збройним конфліктом.
Основна проблема при зміні державної території на підставі самовизначення пов’язана з юридичною невизначеністю суб’єкта цього права та з колізією принципів самовизначення та територіальної цілісності держави. Ця колізія вирішена лише щодо колоніальних і залежних народів - вони мають право боротися за свободу та незалежність, вільно визначати свій політичний статус, без утручання ззовні, і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
У Декларації принципів міжнародного права сказано, що кожна держава має утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності чи територіальної цілісності держави.
У випадку самовизначення з метою державотворення народу, що самовизначається, має належати територія, на якій він проживає й у межах якої виявляється його економічна, соціальна та культурна самобутність, що характеризує цей народ як суб’єкт самовизначення.
При самовизначенні не повинно виникати питання про відплатність придбання цієї території в держави, що здійснює на ній територіальне верховенство. Право на самовизначення не може обумовлюватися згодою інших суб'єктів федерації, а також наявністю в території, на якій відбувається самовизначення, зовнішніх кордонів з іншими державами.
Цесія - це передача території однією державою іншій на підставі публічно-правового міжнародного договору.
Приватноправовий договір цесії не спричиняє зміни публічного титулу державної території. Цесія може бути відплатною та безвідплатною.
Відплатна цесія може мати форму купівлі-продажу території чи обміну територіями. У разі відплатної цесії презюмується рівноцінність компенсації.
Безвідплатна цесія здійснюється у формі дарування. Цесія може бути повною та неповною.
Повна цесія означає повний і остаточний перехід території під суверенітет іншої держави. Неповна цесія (оренда) не пов'язана з безповоротною втратою державою переданої території.
Оренда території - один зі способів, що найчастіше зустрічаються в чинному міжнародному праві, тимчасової передачі території однією державою іншій на підставі міжнародного публічно-правового договору оренди.
Оренда державної території в будь-якому її вигляді є хоча і специфічною, але все ж таки зміною державної території, тому що держава-орендодавець на час утрачає частково свій суверенітет щодо такої території, а держава-орендар тимчасово його здобуває.
Окупація - спосіб придбання території, яка нікому не належить. Окупація була надзвичайно поширена в епоху великих географічних відкриттів. У сучасній міжнародно-правовій практиці спори, пов'язані з ефективною окупацією, досить рідкі.
Давнина володіння - це тривалий та мирний публічно-правовий контроль над територією, що можна розцінювати як здійснення суверенітету де факто при відсутності зустрічних домагань із боку інших держав. Загальновизнано, що, якщо дії, що породили давнину володіння, протиправні, права на територію не виникають.
Протиправні зміни державної території
Не є правовими підставами для зміни державної території анексія, військова окупація. Будь-які територіальні зміни, що виникли на підставі або внаслідок анексії чи військової окупації, мають бути визнані юридично недійсними.
Анексія - насильницьке приєднання території однієї держави до території іншої. Протягом майже всієї історії людства вона була основним видом придбання територій і вважалася правом переможця.
Заборона анексій пов’язана з відмовою від воєн як засобу вирішення міжнародних спорів у Паризькому договорі 1928 року і закріпленням у міжнародному праві, насамперед у Статуті ООН, гарантій цілісності державної території. Проте спроби анексій у сучасному світі не зникли, хоча й зустрічаються нечасто.
Військова окупація - це тимчасове захоплення збройними силами однієї держави території іншої. Військова окупація, незалежно від її тривалості, не створює правових основ для зміни державної території.
ДРУГЕ ПИТАННЯ:
Державні кордони. Поняття делімітації та демаркації державних кордонів.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!