Міжнародна (недержавна) територія.
Міжнародні і багатонаціональні ріки. Правовий режим Дунаю.
Правовий режим Арктики. Міжнародно-правовий режим Антарктики.
Закон України „Про державний кордон України” визначає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, яка проходить по цій лінії, що зазначає кордони території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Кордони мають важливе значення насамперед тому, що вони належним чином закріплені й визнані, визначають межі державної території, підтверджують право держави (титул) на дану територію.
Лінія державного кордону встановлюється в результаті домовленості між суміжними державами, тобто шляхом укладення міжнародних угод. Разом з тим вони можуть бути встановлені в результаті видання внутрішньодержавного акта.
Так, у ст. 2 Закону України „Про державний кордон України” проголошено, що державний кордон України встановлюється рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними поговорами України.
У ряді випадків міжнародне товариство стикається з невизначеними кордонами через відсутність демаркації. Такі кордони зустрічаються в Африці, Азії (наприклад, відзначається повна відсутність юридичного і навіть фактичного кордону між Пакистаном і Афганістаном), а також у разі неврегульованого прикордонного спору. Але для певної мети неурегульовані кордони можуть все ж таки вважатися юридичною межею суверенітету з практичною метою здійснення цивільної або кримінальної юрисдикції.
|
|
|
Розрізняють сухопутні, водні (морські) й повітряні кордони. За способом їхнього встановлення розрізняють кордони астрономічні, які проводяться по меридіанах і паралелях; орографічні, що проходять по місцевості з рахунком її рельєфу, і геометричні, тобто такі, що прокладаються нанесенням прямих ліній.
Встановлення лінії державного кордону здійснюється у два етапи:
- спочатку державний кордон описується в міжнародному договорі, з вказівкою точних астрономічних координат або інших безсуперечних ознак (делімітація кордону);
- після чого наступає демаркація кордону, тобто перенесення на місцевість із встановленням „ясно бачених прикордонних знаків, форми, розмір і порядок встановлення яких визначається законодавством України і міжнародними договорами України” (ст. 4 Закону від 4 листопада 1991 р.), або каменів, надовбів, буїв тощо. Редемаркація - це відновлювання речових слідів демаркації. При редемаркації можливе уточнення територіальних кордонів суміжних держав.
Особливого характеру набуло поняття державного кордону в зв’язку з розпадом СРСР і утворенням замість нього ряду незалежних держав.
|
|
|
Перш за все слід звернути увагу на досить неповний характер кордонів між недавно утвореними незалежними державами - вони були визначені на місці адміністративних кордонів між союзними республіками, суб’єктами СРСР; не була здійснена ані їхня делімітація, ані демаркація.
Зважаючи на ці обставини, 26 травня 1995 року учасники співдружності Незалежних Держав підписали Договір про співробітництво і охорону кордонів держав - учасниць СНД з (державами, які не входять в Співдружність).
Головним у цьому договорі було рішення називати кордонами лише ті, що є ділянками державних кордонів учасників Співдружності Незалежних Держав з державами, які не входять у Співдружність. Такими державними кордонами України є лише кордони з Румунією, Польщею, Угорщиною і Словаччиною.
З метою встановлення на державному кордоні належного порядку Кабінетом Міністрів України визначається прикордонна смуга.
У прикордонній смузі встановлюється прикордонний режим, котрим визначається порядок в’їзду, перебування, виїзду з прикордонної смуги, режим пересічення державно кордону в спеціальних пунктах пропуску людей, товарів і транспортних засобів, а також на аеродромах, прикордонних залізничних і автомобільних станціях, морських і річних портах, метою припинення незаконного пересічення державного кодону України.
|
|
|
До прикордонного району, що контролюється, включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних рік, озер та інших водоймищ України і розташовані в цих водоймищах острови.
Правовий режим міжнародних рік.
Якщо ріка протікає по території двох чи більше держав, для її використання може бути встановлений міжнародно-правовий режим.
Відповідно до сучасного міжнародного права до рік і озер, що мають міжнародно-правовий режим, відносять: міжнародні ріки, прикордонні ріки та прикордонні озера.
Міжнародні - це ріки, що протікають по території двох і більше держав і є судноплавними (Дунай, Рейн, Конго, система рік Амазонки, Ла-Плати й інші).
На міжнародних ріках на підставі договірних чи звичайних норм міжнародного права встановлюється, як правило, свобода судноплавства для торгових суден прибережних держав.
Однак серед міжнародних рік зустрічаються відкриті ріки, на яких відповідно до угоди прибережних держав установлена свобода судноплавства для всіх держав світу (Дунай, Рейн, Шельда, Мозель, Конго, Амазонка й інші).
|
|
|
Плавання по міжнародних ріках військових судів неприбережних держав заборонено. Міжнародне право заінтересоване в регулюванні не тільки судноплавства, але й інших способів регулювання діяльності на міжнародних ріках.
Зокрема, під час будівництв гідротехнічних споруд (загат) для електростанцій, іригаційних систем прибережні держави не мають заподіювати шкоду навігації на ріках, не створювати незручності іншим державам, у тому числі й тим, які хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці.
На відміну від них багатонаціональною називають ріку, яка хоч і протікає по території різних держав, але не може використовуватися для інтенсивного торгового судноплавства.
До багатонаціональних рік належать: Одер, Вісла, Тиса, на півдні України - Дністер, який протікає також через Молдову. Хоча розмежування цих термінів носить умовний характер, і деколи вони ототожнюються.
Прикордонні - ріки, що розділяють території двох і більше держав (Амур, Буг, Тиса й ін.). Правовий режим прикордонних рік установлюється зазвичай або договором про кордон, або внутрішнім законодавством прибережних держав, що мають спільний кордон. На таких ріках нерідко застосовуються обмеження свободи судноплавства.
Прикордонними є озера, через які проходить Державний кордон двох чи декількох держав. Такі озера можуть бути безстічними, тобто не з’єднаними з океаном (Каспійське море) і з’єднаними з океаном. На підставі спеціальних договорів на прикордонних озерах зазвичай установлюється свобода торгового судноплавства прибережних держав.
Після розпаду СРСР із проблемою закріплення міжнародно-правового режиму міжнародних і прикордонних рік зіткнулася Україна. Дотепер міжнародним правом урегульований режим лише однієї міжнародної ріки, що протікає по території України, - Дунаю. Міжнародно-правовий режим більшості інших рік (таких як Дніпро, Прип'ять, Оскол, Воронеж, Псел і інші) поки не визначений.
Режим судноплавства по Дунаю.
Україна є учасницею одного міжнародного договору про режим міжнародної ріки - Конвенції про режим судноплавства по Дунаю 1948 року. Навігація на по Дунаю має бути вільною та відкритою „відповідно до інтересів і суверенних прав придунайських держав, а також з метою зміцнення економічних і культурних зв’язків придунайських держав між собою і з іншими державами” (Преамбула).
Відповідно до положень Конвенції 1948 року Дунай відкритий для вільного торгового судноплавства всіх держав світу на підставі рівності щодо всіх зборів і умов торгового судноплавства.
Військові судна придунайських держав за межами своїх держав можуть знаходитися за домовленістю між заінтересованими придунайськими державами. Плавання по Дунаю військових кораблів усіх не придунайських держав забороняється.
Арктика - частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом, що включає у себе околиці материків Євразія і Північна Америка, а також Північний Льодовитий океан.
Арктика національно привласнена, її територія поділена на полярні сектори між:
- США;
- Канадою;
- Данією;
- Норвегією;
- Росією.
Система північних полярних секторів установилася з ініціативи Канади і СРСР, що володіють найбільшими приполярними узбережжями, їхньою верхньою точкою є Північний полюс, а точками основи - виходи національного кордону до морського узбережжя Північного Льодовитого океану.
Водночас США не розділяють позицію Канади і СРСР у відношенні Арктики і продовжують виступати проти секторальної системи і в даний час. Такої ж позиції дотримується Норвегія.
Обидві держави думають, що за межами територіальних вод в Арктиці повинні діяти свободи відкритого моря. Данія, будучи сувереном Гренландії, схиляється до точки зору США і Норвегії. Постановою Президії ЦВК СРСР від 15 квітня 1926 року проголошуються територією Союзу РСР (у даний час - Росії) усі як відкриті, так і здатні бути відкритими надалі землі й острови, розташовані в Північному Льодовитому океані, до Півночі від узбережжя Союзу РСР (Росії) до Північного полюса в межах між меридіанами 32°04”35” східної довготи і 168°49”30” західної довготи, крім земель і острова архіпелагу Шпіцберген, що належить Норвегії за Міжнародним договором від 9 лютого 1920 року.
Канада в 1921 році офіційно нотифікувала Данію про те, що всі землі й острів до Півночі від канадської континентальної частини підпадають під суверенітет Канади. Королівський указ від 1926 року в додаток до Акта про північно-західні території Канади встановив правило, відповідно до якого іноземні громадяни, які бажають відвідати сухопутні райони, що прилягають до узбережжя Канади в Арктиці, повинні спочатку отримати на це дозвіл канадської влади.
Стосовно морських просторів Арктики діють норми міжнародного морського права (Конвенція ООН з морського права 1982 року). Відповідно до Конвенції прибережні держави мають право приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища із суден у покритих льодами районах у межах виняткової економічної війни. У районі Арктики встановлене вільне судноплавство, крім того, можливі стоянки військових підводних кораблів, що мають ядерну зброю.
Північний морський путь, що проходить уздовж арктичного узбережжя Росії, є головною національною комунікацією в Росії. Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення господарської діяльності в районі Договор об Антарктике 1959 г. II Ведомости СССР. 1961. № 31; Полярного кола, правила охорони навколишнього середовища і т.п.
Договір про Шпіцберген 1920 року встановлює статус цього, розташованого в Арктиці архіпелагу. Відповідно до договору Шпіцберген (Свальбард) є демілітаризованою і нейтралізованою територією, що знаходиться під суверенітетом Норвегії. Договором також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу громадян усіх держав-учасниць договору для проведення господарської, наукової або іншої діяльності.
Новий імпульс співробітництву арктичних держав і усього світового співтовариства з арктичних питань був даний у вересні 1996 року, коли 8 арктичними державами (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція), на основі підписаної в Оттаві (Канада) декларації, була створена нова регіональна міжнародна організація - Арктична Рада.
Відповідно до статутних документів її цілями є:
- здійснення співробітництва, координації і взаємодії арктичних держав при активній участі корінних народів Півночі й інших жителів Арктики із загально арктичних питань;
- контроль і координація виконання екологічних програм;
- розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого розвитку; - поширення інформації, заохочення інтересу й освітніх ініціатив із питань, пов'язаних з Арктикою.
Неарктичні держави можуть брати участь у діяльності Арктичної Ради в якості спостерігачів. Україна, що має свої інтереси в Арктиці, як велика морська і наукова держава, повинна використовувати потенційні можливості цієї організації з метою створення нового правового режиму в цьому регіоні, який би враховував і її законні інтереси.
Антарктика - це материк Антарктида, розташований навколо Південного полюса Землі, що обмежений із півночі 60” південної широти і включає прилягаючі до нього шельфові льодовики, острови і прилягаючі моря. Антарктика була відкрита в ході експедиції російських судів під командою М.П. Лазарева і Ф.Ф. Беллінсгаузена в 1818-1821 роках.
Правовий режим цієї зони визначається Вашингтонським договором про Антарктику від 1 грудня 1959 року, що спочатку був підписаний дванадцятьма державами, включаючи СРСР.
Договір про Антарктику носить безстроковий і відкритий характер. Він відкритий для приєднання до нього будь-якої держави-члена ООН або будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх договірних сторін, представники яких мають право брати участь у Консультативних нарадах.
За цим договором (стаття 1) Антарктида оголошена демілітаризованою і нейтралізованою територією. Там не можна проводити ядерні випробування і здійснювати викидання радіоактивних відходів (стаття 5). Проте договір не забороняє використання військового персоналу або устаткування для наукових досліджень або для будь-яких мирних цілей. Антарктида повинна використовуватися міжнародним співтовариством у мирних цілях.
Встановлено свободу наукових досліджень і співробітництва. Спостерігачі та науковий персонал станцій в Антарктиці знаходиться під юрисдикцією держави, що направляє. Води Антарктики є відкритим морем. Відповідно до положень Договору 1959 року всі територіальні претензії держав в Антарктиці „заморожувалися”.
Але після підписання договору вони були заявлені. Причиною стало припущення, що надра континенту містять великі мінеральні багатства. На претензіях особливо наполягають Великобританія, Франція, Аргентина, Австралія, Чилі, Норвегія і Нова Зеландія. Положення загострилося в зв’язку зі зростанням кількості учасників Договору: на 1 липня 1996 року в договорі вже брала участь 41 держава.
Вихід був знайдений досить оригінальний: держави-учасниці Договору на спеціальній Консультативній нараді 4 жовтня 1991 року підписали в Мадриді (Іспанія) документ по врегулюванню освоєння мінеральних ресурсів Антарктики - Протокол про охорону навколишнього середовища, що став практично складовою частиною Договору про Антарктику.
Ним фактично заморожується (забороняється) ведення в Антарктиці усіх видів геологорозвідувальних робіт, включаючи експлуатаційні, терміном на 50 років, а сама Антарктида проголошена міжнародним заповідником. Україна, відповідно до положень Договору 1959 року, із 1996 року має на цьому материку свою науково-дослідну станцію „Академік Вернадський” (колишню „Фарадей”), розташовану на острові Галіндес (архіпелаг Арджентайн), що була подарована їй Великобританією.
ТРЕТЄ ПИТАННЯ:
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 344; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!