Соціально-психологічна взаємодія як важливі компоненти комунікативної підготовки майбутнього соціального педагога
В процесі комунікативної підготовки актуальним є питання щодо сформованості рівня мотивації студентів педагогічних спеціальностей стосовно оволодіння відповідними навичками спілкування.Створення оптимальних умов для соціально-психологічної взаємодії і перцепції у педагогічному процесі виступає важливим аспектом діяльності вчителя. На сучасному етапі психолого-педагогічних наук з позицій особистісно-діяльнісного підходу готовність до професійної діяльності розглядається в єдності її мотиваційно-вольової та операційної сфер.Розробці змісту навчання майбутніх вчителів педагогічному спілкуванню у своїх дослідженнях багато уваги приділила С.В. Кондратьева. Так у її роботах відзначений провідний компонент комунікативних здібностей вчителя — соціально-перцептивні вміння (вміння розуміти дітей). При цьому вона вважає, що необхідно:
а) застосування теоретичних знань з психології для практичного вивчення особистості окремої дитини;
б) виявлення системи провідних цілей і мотивів поведінки;
в) розпізнання на основі аналізу вчинку учня, його особистості;
г) подолання негативних стереотипів і установок при пізнанні учня;
д) проникнення у приховані резерви її розвитку;
е) передбачення поведінки і діяльності дітей у певних життєвих ситуаціях і напрямки подальшого розвитку кожної із них.Розглядаючи спілкування взагалі і соціально-психологічну взаємодію зокрема, у процесі підготовки майбутніх вчителів, можна стверджувати, що такі процеси є важливою умовою розвитку особистості [14, c.55-59].
|
|
|
Особливого значення це набуває у студентські роки.Автори також вказують на тісний зв'язок процесів спілкування із навчальною діяльністю. Як говорить А.А. Гройсман, навчальна діяльність опосередкована спілкуванням за трьома лініями: спілкування з викладачами, спілкування з однокурсниками, професійне спілкування під час практики (в школі). Навчальна діяльність в студентські роки не може здійснюватися без включеності суб'єкта у систему вузівських відносин. Крім цього, навчальна діяльність в умовах вузу створює підвищене навантаження на психіку молодої людини. Тому повноцінне спілкування, як функціонально-рольове, так і емоційно-особистісне забезпечує збереження психічного здоров'я. Отже всі процеси взаємодії, перцепції, безпосереднього спілкування так чи інакше опосередковані навчальною діяльністю. У всіх сферах, які безпосередньо пов'язані з навчанням, студент вступає у взаємодію, суб'єктивно сприймає викладачів, однокурсників [16, c.24-28]. Проходячи педагогічну практику, він вступає в контакти з учнями, педагогічним колективом школи. Іншими словами, всі акти міжособистісної перцепції у майбутніх вчителів нерозривно пов'язані із навчальною діяльністю.Аспекти міжособистісної перцепції майбутніх вчителів широко розглядалися В.А. Кан-Каликом у дослідженнях педагогічного спілкування в системі вузівської підготовки. Він вказував на те, що у майбутніх вчителів необхідно формувати для успішного спілкування у учнями певні компоненти педагогічної праці. До таких компонентів можна віднести:
|
|
|
а) професійно-педагогічну спрямованість;
б) комунікабельність як якість особистості;
в) системи комунікативних прийомів і навичків, які забезпечують продуктивну технологію і процедуру організації спілкування з дітьми.На основі цих компонентів автор пропонує тренінгові вправи. Серед них можна виділити такі як:
а) вправи для розвитку у педагога виразних засобів спілкування (мовлення, міміка і т. п.);
б) вправи для навчання комунікативним вирішенням ряду педагогічних задач, ситуацій, які вимагають безпосередніх комунікативних дій виконавцями.Також автор розробив професійно-педагогічного спілкування, яке включає такі етапи:а) моделювання вчителем спілкування, яке передбачається із класом у процесі підготовки до діяльності;
|
|
|
в) організація безпосереднього спілкування з класом у момент початкової взаємодії з ним;
г) управління спілкуванням під час розвитку педагогічного процесу. Вчений на етапі безпосереднього спілкування виявляє такі його стадії:
— привернення до себе уваги, що забезпечує комунікативну спільноту учасників взаємодії;
— пошукова стадія, зорове відчуття учасників, що підготовлює до взаємодії;
- орієнтація в умовах спілкування, налагодження стилю спілкування до сучасних умов діяльності;
— вербальне спілкування;
- зворотній зв'язок;
- аналіз здійснюваної системи спілкування і моделювання її на майбутню діяльність.
А.П. Коняєва, досліджуючи психологічні аспекти формування соціальної перцепції, вказує на те, що вчитель у педагогічній діяльності перш за все виконує функцію організатора. Він покликаний організовувати діяльність інших людей (дітей), яка спрямована на засвоєння соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Це в певній мірі передбачає і організацію суб'єкт-суб'єктних відносин учня, коли в процесі навчання праці, суспільно-корисної праці він створює матеріальні і духовні продукти праці; і суб'єкт-суб'єктних відносин, які формуються між людьми, котрі цю діяльність здійснюють [19, c.65-70].
|
|
|
Організаційна функція не може бути виконана без "кооперації" між вчителем і учнями, між самими учнями. Кооперація можлива при здійсненні обміну інформацією, організації взаємодії між ними і, насамкінець, при організації взаємовідносин, тобто всі три сторони спілкування: комунікативна, інтеракційна і перцептивна стають необхідною умовою успішної реалізації педагогічної діяльності.Відомий психолог Г.М. Андрєєва у своїх дослідженнях також відводить особливу роль перцептивним процесам у педагогічному спілкуванні. Вона вважає, що здатність правильно сприймати іншу людину багато в чому визначає ефективність інформативної і комунікативної сфери спілкування. А.А. Бодальов, говорячи про сприймання, вказував, що суттєвою особливістю, яка характерна для сприймання інших людей, є і ступінь розрізнення і усвідомлення індивідуумом особливостей виразної поведінки. Далі він вказує, що всіх досліджуваних, які на основі сприймання описували зовнішність людини, можна із впевненістю розділити на три групи в залежності від того, як вони фіксували особливості виразної поведінки людини і наскільки широко включали їх в "портрет" в якості суттєвих ознак зовнішності. Для одних була характерною тенденція відмічати у людей тільки риси фізичної зовнішності. Друга група досліджуваних частіше відмічала риси виразної поведінки у сприймаючих. Третя група, підкреслюючи фізичні риси людини у портреті, разом з тим порівняно повно і детально фіксувала особливості її експресії, звертаючи увагу як на міміку, так і на інші її сторони.
Учасники в дослідах зі словесним портретом відрізнялись один від одного і тим, скільки кожен із них називав особливостей, які були віднесені до оформлення зовнішності сприймаючої людини (одяг, прикраси, зачіска та ін.). Також він вказує на те, що велике значення у формуванні в людини понятійно-образного знання психології інших людей і в розвитку у неї вміння швидко і правильно вникати у їх стан, передбачати їх дії, має розвиток у неї спостережливості [15, c.15].
Спостережливість, яка проявляється у вмінні фіксувати в поведінці людини малопомітні, але психологічно значущі деталі, найтіснішим чином пов'язана із здатністю індивіда розрізняти незначні зміни в макро і мікроекспресії інших людей.
Педагогічна соціальна перцепція має ряд специфічних характеристик, які проявляються в тому, що вчитель крім того, що має усвідомлювати особливості зовнішнього світу учня, прогнозувати якими уявленнями учень володіє про той об'єкт, що вивчає, має вміти і стати на точку зору учня, передбачити можливі труднощі та ін. Також у педагогічному сприйманні є те, що вчитель має прагнути до того, щоб зрозуміти учнів в процесі їхнього особистісного розвитку та становлення. Н.В. Кузьміна вказує, що в зв'язку з тим, що учень постійно змінюється, у вчителя можуть виникати суперечності в самому процесі сприймання. Відповідно до цього від педагога вимагається особлива гнучкість уявлень.
У вивченні соціально-психологічної взаємодії і перцепції у педагогічному процесі вагомого значення набувають соціальні еталони і стереотипи, як такі механізми, що обумовлюють індивідуальні особливості спілкування. Соціальні еталони та стереотипи, на думку А.А. Бодальова та його співробітників складають базис для розуміння і оцінки особистості як суб'єкта спілкування. Умовами формування об'єктивних, диференційованих еталонів є широкий та різноманітний досвід спілкування з людьми, а також особистий досвід участі у конкретній діяльності (навчання, гра, праця). У кожної людини формуються при оцінці особистості загальнолюдські, групові та індивідуальні еталони, які взаємопроникають один в одного. Знання цих еталонів дає можливість заздалегідь передбачити як у головному буде оцінена даною особою якість характеру людини, якщо цій особі відомо чи належить оцінюваний до людей, що об'єднані на основі якихось загальних у них ознак в одну і ту ж группу [11, c. 13-21].
Важливою особливістю стереотипів є їх стійкість і ригідність. Сприймаючи іншу людину ми звертаємо увагу на знайомі нам ознаки і також добавляємо до них схожі. Результати дослідження стереотипізації під керівництвом А.А. Бодальова вказують на те, що соціальна роль, яка приписується людині, впливає не тільки на характер якостей, якими наділені люди, що її сприймають, але впливає на повноту і міцність засвоєння ними інформації, яка виходить від цієї людини. Ряд робіт як вітчизняних так і зарубіжних авторів, присвячені вивченню перцептивних процесів в умовах експериментальної взаємодії в реальних групах. Такий підхід дає можливість не тільки вивчати особливість досліджуваних, їхні перцептивні процеси, але робить безпосередню корекцію поведінки і впливає на формування особистості.
При цьому вказується на те, що позитивні успіхи учня сприймаються вчителем як наслідок незалежного контролю його роботи з боку педагога. Невдачі, які виникали в учнів, на думку вчителів, відбувались внаслідок пониження мотивації [15, c. 34-42].
Говорячи про програми активного соціально-психологічного дослідження (Г.А. Ковальов, А.В. Петровський, Т.С. Яценко) можна сказати, що основним шляхом удосконалення групової соціально-психологічної реальності виступає перебудова спільної діяльності в групі.Головна мета активного соціально-психологічного навчання вбачається в набутті знань, вмінь і навичок ефективної соціальної поведінки [15, c.45].
Для організації повноцінної і успішної взаємодії з іншими людьми необхідно розвивати комунікативні і соціально-перцептивні здібності особистості.Також тут ставляться завдання щодо оптимізації педагогічного потенціалу вчителя. Тобто в центрі уваги виступає не зміст педагогічної діяльності, а той суб'єкт, що її виконує. Підкреслюється важливість розвитку самодіагностики і самовиховання що має бути позитивною передумовою підвищення якості виконання своїх професійних зв'язків.За допомогою активних методів соціального навчання, на думку А.П. Коняєвої, можна вирішити такі задачі, які спрямовані на:
a) орієнтування у розвитку спеціальних вмінь (вести дискусію, вирішувати міжособистісні конфлікти);
б) поглиблення досвіду аналізу спілкування, партнерів по взаємодії, самоаналізу.
Основними прийомами тут виступають групові дискусії, соціально-рольові ігри. Далі автор у своєму дослідженні вказує на те, що традиційне навчання у педагогічних вузах не забезпечує у певній мірі можливостей підвищення адекватності сприймання дитини майбутнім вчителем у зв'язку із відсутністю спеціальної роботи у цьому напрямку і говорить про доцільність тренінгової роботи. Вона вважає, що за допомогою техніки формування міжособистісного сприймання (навчання в групі соціально- перцептивного тренінгу) можлива корекція когнітивної структури особистості (це система знань через призму яких відбувається категоризація об'єктів соціальної перцепції) за рахунок її розширення — збільшення активного репертуару категоріальних опозицій, і змістовно - за рахунок переакцентуацій уваги на поведінкові характеристики, що притаманні професійно-педагогічній діяльності. Також вказує і на те, що знання і використання більш адекватних педагогічній діяльності механізмів сприймання, усвідомлення їхньої оптимізуючої сприяє набуванню мотивуючого статусу в педагогічній діяльності і цим сприяє більш успішній взаємодії майбутнього вчителя з учнями [16, c.36-50].
Дослідник Коць М.А. підкреслює, що дійсно у тренінгових групах ведучий має змогу проводити корекційну роботу із спілкування, по набуванню соціально-перцептивних вмінь, формувати систему ціннісних орієнтацій, стиль поведінки та ін. Але якщо говорити про реальні групи (учнівські колективи, студентські академічні групи), то під час такої роботи можуть виникати певні труднощі. Так, у тренінгових групах її учасники можуть бути зовсім незнайомі один з одним і, можливо, у майбутньому у них не буде міжособистісних контактів. А члени реальних груп вже довгий час взаємодіяли під час навчального процесу і поза ним, і крім цього їм ще доведеться у майбутньому разом співпрацювати в одному колективі.
Залежно від індивідуально-психологічних особливостей учасників тренінгу вся інформація, яка виголошена під час експериментальних занять може негативно вплинути на стосунки у колективі.Аналізуючи сказане вище, можна стверджувати те, що соціально-психологічна взаємодія і перцепція посідають чільне місце серед структур компонентів у комунікативній підготовці майбутнього вчителя.
Важливими аспектами тут виступають готовність майбутніх педагогів до цих процесів у навчально-виховній роботі, розвиток соціально-психологічних умінь, міжособистісної взаємодії, нерозривність педагогічного процесу з педагогічним спілкуванням [17, c.23-34].
ВИСНОВОК ДО 2 РОЗДІЛУ
Одним із головних інструментів професійної діяльності соціального працівника є спілкування, яке охоплює увесь спектр зв'язків і взаємодій людей, їхні стосунки у процесі матеріального і духовного виробництва, що відбуваються через безпосередні чи опосередковані їхні контакти.
Спілкування — сукупність зв'язків і взаємодій людей, спільнот, суспільств, у процесі яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності [16, c.3].
У процесі спілкування налагоджується контакт з клієнтом, з'ясовуються проблеми, відбувається накопичення інформації, необхідної для їх розв'язання. Під час спілкування здійснюється цілеспрямований вплив на клієнта. Від володіння методами спілкування часто залежить результат ділових переговорів соціальних працівників із представниками структур влади, ділових кіл, різних закладів та організацій. Усе це свідчить, що спілкування є однією з найважливіших і найскладніших сфер діяльності в соціальній роботі.
Соціальним працівникам має бути властивий значний комунікативний потенціал — об'єктивні і суб'єктивні можливості здійснення зв'язків і взаємодії, обміну інформацією; співпереживання, взаєморозуміння, сприймання, відтворення, вплив на індивіда, групу тощо. Комунікативний потенціал визначає якість спілкування індивіда і складається з комунікативних якостей, які характеризують здатність до спілкування; комунікативних здібностей (здібностей до володіння ініціативою у спілкуванні, здатності емоційно відгукуватися на стан партнерів по спілкуванню, до самостимуляції і взаємної стимуляції у спілкуванні) та комунікативної компетентності (знань, норм і правил спілкування) [16, c.44].
Особливості професійного спілкування соціальних працівників і клієнтів значною мірою обумовлені етичними стандартами соціальної роботи, цінностями, культурними традиціями, віковими, інтелектуальними та іншими характеристиками клієнтів тощо. Якщо у звичайному спілкуванні механізми міжособистісної взаємодії діють спонтанно, то у спілкуванні соціального працівника вони мають професійне спрямування. Фахівці із соціальної роботи мають досконало знати ці механізми, володіти ними з огляду на контекст і специфіку роботи з певними категоріями клієнтів. Наприклад, для ВІЛ-позитивної людини важливо, щоб їй потиснули руку, оскільки це свідчить про те, що співрозмовник не боїться зараження, сприймає її як нормальну людину. Для людей похилого віку важливою є увага, тому не варто шкодувати часу на вислуховування, співчуття, демонстрацію інтересу і поваги до їхніх заслуг і досвіду. Часом вони намагаються пригостити чимось, їм важливо переконатися, що це щиро приймається. А дітям важливо, щоб з ними погралися, зацікавилися тим, що їх цікавить. Якщо соціальний працівник бачить, що клієнт чимось пригнічений, варто посидіти поруч і просто помовчати. До яких би дій не спонукала соціального працівника ситуація, завжди потрібно намагатися бути природним [1, c.11-14].
Надзвичайно важливе значення в процесі комунікації соціального працівника з клієнтом мають уміння слухати й уміння говорити. Уміння слухати є непереоціненною якістю, адже тільки після того, як фахівець вислуха є клієнта і почує те, що він мав намір сказати, можна визначити якими словами і як йому відповісти, які питання перед ним поставити, а отже, прийняти адекватне рішення.
Теоретичні засади спілкування дуже складні. Його досліджували й досліджують представники різних наук — філософи, лінгвісти, психологи, по-різному витлумачують суть, структуру й наслідки обміну інформацією, роль і значення спілкування у житті людини та суспільства. Але чи не найскладнішою і найвідповідальнішою є практика спілкування, у процесі якої соціальний працівник налагоджує (або ні) оптимальні для досягнення очікуваного результату стосунки з клієнтом, знаходить (чи ні) спільну мову, правильну її тональність. Дбаючи про це, фахівці соціальної роботи використовують різноманітні ефективні комунікативні мікротехніки. Однак реальні ситуації містять у собі етичний вимір, що впливає на професійну поведінку соціального працівника [2, c.9].
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Часто спілкування соціального працівника і клієнта не досягає очікуваної ефективності через виникнення комунікативних бар'єрів. Проблема комунікації полягає в тому, що на всіх стадіях комунікативного процесу виникають певні викривлення інформації у зв'язку із впливом різних перешкод, бар'єрів спілкування (так званого шуму). Вже на етапі створення повідомлення існує ризик неточного формулювання змісту і тексту, нелогічності, двозначності висловлювання. Навіть за намагання відправника якнайточніше висловлюватися виникає розбіжність між думками і словами, оскільки одну й ту саму ідею можна виразити різними словоформами. Чимало слів мають кілька значень, які можна зрозуміти залежно від контексту розмови, очікувань і установок сприйняття. До того ж соціальний працівник може використати незрозумілий клієнтові фаховий жаргон або не врахувати у спілкуванні контекст (належність клієнта до певної релігійної чи етнічної громади, яким властиві певні системи цінностей і зразків спілкування). Тому результат інтерпретації повідомлення одержувачем не завжди відповідає очікуванням відправника [4, c.14-16].
Клієнта можуть поставити у незручне становище незрозуміла мова соціального працівника, часте вживання професійної термінології, наслідком чого іноді буває відмова від спілкування, уникнення контактів із соціальною службою загалом. Наприклад, не варто пояснювати 12-річному підлітку, який щойно почав вживати наркотичні речовини, складні хімічні процеси, що відбуваються в його організмі після вживання наркотика. Доречніше оперувати поняттями, доступними йому.
Комунікативними бар'єрами можуть також бути:
— організаційні чинники: непристосоване приміщення, постійні відволікання соціального працівника через зовнішні подразники (телефонні дзвінки, звернення колег, неочікувані візити відвідувачів, виклики керівництва), невмотивовані власні дії (перебирання речей на столі, погляди на екран комп'ютера, прислухання до розмов із сусідньої кімнати), зосередження на одязі, зовнішності клієнта чи власній;
— особистісні чинники: втома, обмеженість у часі, особистісні упередження, несприиняття клієнта та його поглядів, ігнорування невербальної поведінки, нудьга, формальне ставлення до клієнтів, заклопотаність власними проблемами.
До бар'єрів, більшість із яких створюють самі соціальні працівники, відносять і побоювання, страх перед невдачею; турботу про власні інтереси, а не про інтереси клієнта; відмінності в культурі, звичаях; манеру спілкування, особливості вияву емоцій (злість, депресія); фізичні незручності (голод, необхідність довго сидіти); професійний жаргон; схожість клієнта із особою, з якою був неприємний досвід спілкування [7, c.10-14].
Отже, однією із визначальних умов, яка впливає на взаємини соціального працівника і клієнта, є його здатність до ефективного спілкування. Йдеться про вміння висловлюватися, слухати і чути іншу людину, виражати своє розуміння. Клієнт має відчути, що його справді розуміють, співпереживають із ним, і що такому фахівцю можна довіряти.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 171; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!