Методичні рекомендації до самостійної роботи
При підготовці першого питання потрібно загострити увагу на тому, що філософська думка виникла одночасно в країнах Давнього Сходу і в античній Греції на зламі VІІ-VІ ст. до н.е.
Необхідно підкреслити, що особливістю давньоіндійської філософії було знаходження в центрі уваги багатьох філософських течій людини і питання її морального удосконалення. Слід зазначити, що в історії філософської думки Давньої Індії визначаються два періоди:
- ведичний, основною пам’яткою якого є Упанішади;
- епічний, основними пам’ятками якого є Махабхарата і Рамаяна. Широке розповсюдження в цей період набувають буддизм і джайнізм.
Відображаючи філософську думку давнього Китаю, необхідно підкреслити, що характерними для неї є питання взаємовідносин людей у суспільстві – взаємини між старшими і молодшими, стосунки між імператором і підданими, питання управління, а також вчення про небо.
З-поміж філософів, які справили найбільший вплив на подальший розвиток філософської думки Китаю, окрему увагу потрібно звернути на Конфуція (VI ст. до н.е.) – творця етико-політичного вчення, в якому знайшли відбиття питання управління.
При підготовці другого питання, потрібно загострити увагу на тому, що філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торгівельної частини населення, що почали боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників.
Необхідно підкреслити, що слід відрізняти такі періоди у розвитку давньогрецької філософії:
|
|
|
- Досократичний період (VІІ – початок ІV в. до н.е.) – Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт, Ксенофан, Піфагор, та його учні Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокріт.
- Класичний період (490 р. до н.е. – 322 р. до н.е.) – Софісти – Протагор, Горій, Гіпій, Крітій, Гіподам; Сократ, Платон, Аристотель.
- Елліністичний період (кінець ІV в. до н.е. – V в. н.е.) – епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
Однією з головних проблем грецької філософії є проблема буття – онтологія:
І період: з чого походить усе суще?;
ІІ період: людина – міра усіх речей;
ІІІ період: суспільство як засіб для особистого щастя індивіду.
Аналізуючи історичне значення античної філософії (третє питання), слід звернути увагу на те, що за часів античності було закладено фундамент майбутніх філософських вчень і дискусій. Філософія стародавнього світу, особливо антична, надала міцного імпульсу розвитку людської думки. Класична антична філософія стала основою розвитку європейської та вітчизняної філософської думки. Пошуками відповідей на питання, що були поставлені в той час, займаються сучасні філософи, використовуючи багату спадщину давньогрецьких мислителів.
|
|
|
Ключові поняття і терміни
Рамаяна Веди
Конфуцій Лао-цзи
Мілетська школа Геракліт
піфагоризм софісти
Сократ Платон
Аристотель епікуреїзм
стоїцизм скептицизм
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає відмінність давньоіндійської філософії від інших релігійних систем того часу?
2. Розкрийте сутність гуманізму давньокитайської філософії.
3. Які характерні риси філософії Стародавньої Греції?
4. Прокоментуйте слова Сократа, який зазначив, що доти, поки людина не пізнає себе, вона не може пізнати суті всього світу.
5. У чому проявляються особливості філософії Платона? Розкрийте сутність філософії Платона.
6. Як Ви розумієте вислів Аристотеля: «Людина – істота політична»?
7. На які принципи спирається натурфілософія Епікура? У чому його оригінальність?
Бібліографічний список
|
|
|
Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.
Додаткова література: 2, 7, 18, 22.
Тема 3: Філософія середньовічного суспільства
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
- особливості середньовічної парадигми філософії;
- основні напрямки в філософії середньовіччя
Питання теми
1. Передумови виникнення середньовічної філософії, її релігійний характер.
2. Патристика – перша спроба філософського обґрунтування християнства.
3. Схоластика і екзистенційно-містична лінія середньовічної філософії.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Аналізуючи перше питання слід звернути увагу на те, що середньовічна філософія – період в історії європейської філософії, пов’язаний із християнською релігією (V-XV) ст., тому основними рисами її є:
- формування бачення реальності «за образом і подобою» духу;
- людина феодального суспільства постає «духовною», «одухотвореною», а не просто тілесною (чи природною) істотою;
- ключ до розв’язання всіх проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.
На цьому ґрунті починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма:
- духовно-ідеальне тлумачення реальності;
|
|
|
- найдосконаліше втілення духовності – Бог;
- «найголовніше» знання – теологія (богослов’я);
- все «земне», «світське» – держава та інші суспільні інституції (цехи і т.п.) – набувають характеристик «справжнього» існування, лише отримуючи санкцію «божественного буття» – благословення церкви;
- «двоїсте» буття – справжній (божественний, духовний, небесний, благий) та несправжній (тваринний, плотський, земний, гріховний).
Основними напрямками середньовічної філософії виступають апологетика, патристика, схоластика, реалізм і номіналізм.
При аналізі другогопитання необхідно підкреслити, що основною особливістю патристики (від лат. «патер» – отець) було поєднання християнських доктрин з античною філософією (головним чином, з неоплатонізмом).
Найвідомішим представником західної патристики був Аврелій Августин (354-430 рр.), який систематизував християнський світогляд, намагаючись представити його як цілісне та єдино вірне вчення; зробив Бога центром філософського мислення.
Слід звернути увагу на те, що погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Для Августина земне життя – гріховне і тимчасове, воно лише підготовка до вічного «потустороннього» існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість.
При підготовці третього питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що період з VI по XIV-XV ст. називається періодом схоластики (схоластичний – шкільний), для якої характерні:
- сліпа віра в авторитети;
- догматизм, бездумне заучування й запам’ятовування прописних істин;
- відрив від життя.
Схоластика поділяється на:
- ранню схоластику (VI-ХІІ ст.), яка орієнтувалась на Платона та неоплатонізм та зосереджувалась на двох проблемах:
- на проблемі універсалій;
- на доказі існування Бога.
Біля витоків схоластики стояли: на Сході – Іоанн Дамаскін, на Заході – Іоанн Скот Еріугена.
- розквіт схоластики (ХІІІ ст.), представлений латинським аверроїзмом, який очолював Сігер Брабантський (бл. 1240-1284 рр.):
- відстоював незалежність філософії від теології;
- визнавав тільки філософські авторитети, передусім Аристотеля;
- запропонував теорію «подвійної істини»;
- занепад, пізню схоластику (XIV-XVI ст.), яка пристосувала Аристотеля до католицизму. Представник цього періоду Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – засновник напряму філософської думки, яка має ім’я томізм, створив грандіозний теолого-філософський синтез (філософії та науки, з одного боку, теології, з іншого):
- суперечностей між наукою та теологією немає. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому;
- філософія повинна служити вірі, теології тим, що релігійні істини вона тлумачить у категоріях розуму. Філософія, таким чином, виступає як знаряддя теології;
Слід загострити увагу на вченні Фоми Аквінського про взаємовідношення загального й одиничного, що було предметом дискусій між номіналізмом і реалізмом.
Реалізм (Пьер Абеляр (1079-1142 рр.)):
- загальне передує одиничному;
- настоювання на «реальності» Святої Трійці та її «іпостасей», на реальності «єдності» триєдиного бога;
- відстоювання традиційної об’єктивно-ідеалістичної тези про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять, «універсалій»).
– визначний діалектик середньовіччя, поміркований реаліст.
Номіналізм (Іоанн Росцелін (бл. 1050-1210 рр.), Іоанн Дунс Скот (1265/66-1308 рр.)):
- первинним є одиничні речи, загальне – це імена, які ми присвоюємо одиничним речам;
- реальними вважаються «лики» (іпостасі), Трійці (Отця, Сина, Святого Духа);
- відстоюється реальне існування одиничного, індивідуальних окремих речей і явищ, пов’язуючи справді реальне існування з чуттєво-конкретним існуванням індивідуальних речей.
Ключові поняття і терміни
неоплатонізм апологетика
патристика Августин Блаженний
схоластика Фома Аквінат
реалізм номіналізм
космоцентризм теоцентризм
Питання для самоконтролю
1. Які основні риси середньовічної філософії?
2. Чим відрізняється нова (середньовічна) філософська парадигма від античної?
3. Які напрямки виділяють у середньовічній філософській думці?
4. У чом сутність апологетики?
5. У чому особливості патристичної філософії?
6. Які особливості схоластики?
7. Чому Фому Аквінського характеризують як великого схоласта середньовіччя?
8. Чим характеризуються реалізм і номіналізм?
Бібліографічний список
Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.
Додаткова література: 2, 5, 13, 36, 43, 47, 51, 60.
Тема 4: Філософія Відродження та Реформації
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
- соціально-економічні і культурні особливості епохи Відродження;
- сенс поняття гуманізму;
- філософію епохи Відродження, її особливості;
- основні концепції і напрямки філософії епохи Відродження і Реформації.
Питання теми
1. Відродження (Ренесанс) епоха найбільших змін соціально-економічного і культурного життя Західної і Центральної Європи.
2. Гуманістичний характер філософії відродження.
3. Головні напрями та риси філософії епохи Відродження.
4. Геліоцентрична теорія М. Коперніка.
5. Пантеїстична філософія природи Джордано Бруно.
6. Нові концепції держави і права у філософії Відродження.
7. Значення філософії Відродження.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 351; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!