Шляхи і засоби гуманізації особистості
План
Вступ
1. Гуманізм – визначальний принцип життєдіяльності особистості, її виховання і навчання.
2. Особливості реалізації вимог принципу гуманізму навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів.
Висновки
Література
Вступ
Сьогодні у розвитку вітчизняного суспільства відбуваються суттєві зміни, пов’язані з залученням України до загальносвітових процесів суспільно-культурного прогресу. На сучасному етапі система вищої освіти України перебуває в умовах реконструкції та пошуку свого місця в новому правовому суспільстві нашої держави та світовому освітньому просторі. На початку ХХІ століття істотно змінюються основні загальнолюдські цінності, інтенсифікується процес формування інформаційного суспільства. На зміну цінностям, що є характерними для індустріального суспільства, приходять інші, які визначаються науково-технічною революцією, глобалізацією навколишнього світу. Перед системою освіти, в тому числі і вищою педагогічною, постає необхідність пошуку нових та модернізації існуючих підходів до організації та змісту освітнього процесу, при цьому особлива увага приділяється гуманізації освіти.
Перехід освітньої системи України на гуманістичні цінності відбувається в досить складних соціально-політичних умовах: ліквідування в країні наслідків тоталітарного режиму, інтенсивна інтеграція в світовий та європейський простір, поглиблення процесів глобалізації, розвиток інформаційних технологій тощо. Загальновідомо, що майбутнє суспільства виховується за шкільною партою та на студентській лаві, саме тут закладаються підвалини міцної держави. За всіх часів наука й освіта керувалися системою цінностей, які були сформовані всім попереднім розвитком загальнолюдської культури. У період змін у світі науки і соціальних відносин колишні цінності зазнавали значного коригування, окремі з них замінювалися новими, що істотно впливало на мету, завдання і зміст освіти, методи навчання і виховання. Саме тому актуалізуються проблеми гуманізації, гуманітаризації та демократизації освітнього процесу як провідних принципів навчання.
|
|
|
Гуманізм — визначальний принцип життєдіяльності особистості й людської спільноти.
У процесі світосприймання і всієї життєдіяльності перед нами об´єктивно постає низка неоднозначних запитань типу: "Хто або що є головним у цьому світі?" Намагаємося відшукати відповідь: матеріальні цінності; природні ресурси; нові технічні системи; рослинний чи тваринний світ, що оточує нас; можливо, досягнення науки й освіти. Поміркуємо над цим. А, можливо, не те й не інше? Значна частина людей, відповідаючи на це запитання, стверджує: головне — це Людина.
|
|
|
Якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "У чому сенс життя людини?" У цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристойний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. Усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. Але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. Це — продовження роду людського. І не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. Г.С. Сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". У завданні "научить" Сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "навчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання.
Ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. Чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? Давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток?
Російський філософ І. О. Ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "Хто прагне виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній духовність її інстинкту. Якщо дух у глибині несвідомого буде пробуджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впорається з усіма труднощами і принадами майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. Але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмовляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому ворога і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати супроти нього і втілити свої бажання". Наведене міркування І.О. Ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. Це — морально-духовні цінності.
|
|
|
В.О. Сухомлинський наголошував: "Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. Тут кожній людині (у сфері морального розвитку )не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".
|
|
|
Стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. Тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створення оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удосконалення духовних якостей. Знову звернемося до думки І.О. Ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з дитини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердечну і цільну особистість з міцним характером.
Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.
Принцип гуманізації виховання передбачає створення умов для формування кращих якостей та розвитку здібностей людини, розкриття джерел її життєвих сил; гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, постановку виховання в центр навчально-виховного процесу, повагу до особистості, її гідності, розуміння її запитів, інтересів, довір´я до неї; формування щирої, доброзичливої, милосердної людини.
Академік В.Г. Кремень, визначаючи завдання і перспективи розвитку освіти, наголошує, що на нинішньому етапі розвитку суспільства українська освітня система має ґрунтуватися на принципах гуманізму і демократизму. Такий підхід відповідає й Конституції України: "Людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". На реалізацію положень цієї статті в Конституції спрямований окремий розділ "Права, свободи та обов´язки людини і громадянина".
Засади гуманізму знаходимо й у Святому Письмі. Першою заповіддю християнської моралі є любов до Бога і до людини: возлюби Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всіма ближнього свого, як самого себе.
Принцип гуманізму є іманентною рисою менталітету українського народу з давніх-давен. Ще князь Володимир Мономах у "Повчанні дітям" наголошував: "Майте страх перед Богом у серці
своєму і милостиню творіть неоскудну, бо це є початок всякого добра... Більше убогих не забувайте, але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдовицю виправдовуйте самі, і не дозволяйте сильним погубити людину. Якщо ви йдете куди-небудь у путь по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали вас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, напійте, нагодуйте хоч одного кого-небудь; найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи він простий, чи поважний, чи посол; якщо не зможете (вшанувати) подарунком, то хоч їжею і напоями, бо вони (гості), проходячи, прославлять людину по всіх землях, чи добрим, чи злим (словом). Хворого навістіть; вслід за померлим ідіть, бо всі ми є смертні; і людини не проминіть, не привітавши, добре слово скажіть їй. Жону свою любіть.." Майже тисячоліття відмежовує нас від повчань Володимира Мономаха, але вони наповнені духом гуманізму і залишаються на часі для молоді XXI ст.
Переважна більшість педагогів зі світовими іменами у вихованні підростаючого покоління обстоювали ідею гуманістичної педагогіки. Чеський педагог Я.А. Коменський(1592—1670) створив "Правила поведінки" і сформулював їх з погляду, що дитина живе серед людей і має виявляти гуманізм у ставленні до них. Назвемо лише деякі з цих правил: "Підґрунтям моральності є такий настрій людського духу, в силу якого людині приємно поводитися так, щоб подобатися Богу і добрим людям; юначе, де б ти не був, пам´ятай про те, що ти перебуваєш у присутності Бога, а може бути — і людей. Тому остерігайся робити що-небудь таке, що непристойно перед величчю божою і ангелів та в людських очах. Хай буде чистим дух твій заради Господа і твоєї совісті; обличчя ж твоє і поведінка, мова і весь зовнішній вигляд будуть чистими і чесними заради ангелів і людей".
Талановитий польський педагог Януш Корчак (1878—1942) свій основний педагогічний доробок назвав "Як любити дітей".
Український Прометей педагогічної думки другої половини XX ст. В.О. Сухомлинський (1918—1970) наповнив свої педагогічні праці духом гуманістичної педагогіки. Вдумаємося лише в назви окремих його творів: "Проблема виховання всебічно розвиненої особистості", "Духовний світ школяра", "Як виховати справжню людину", "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина". Усі його монографії, численні статті сповнені гуманізмом — любов´ю до дітей. "Виховання душевної здатності до співпереживання, — писав В.О. Сухомлинський, — це одне з найтонших і найважчих завдань сім´ї. Вміння мислено перевтілитися в іншу людину, поставити себе на місце іншого — ось чого вчать мудрі батьки. Від того, як ставиться дитина до квітки й метелика, до бездомного цуценяти й горобеняти, що випало з гнізда, до "приблудного" собачки, що прижився в школі, й кошеняти, яке хтось викинув на вулицю, — від усього цього залежить людська краса майбутнього громадянина й трудівника, культурної особистості й сім´янина.
Цінною у плані виховання духовності, гуманізму у творчому доробку В.О. Сухомлинського є праця "Як виховати справжню людину". Вона наповнена повчаннями, своєрідними заповідями, зверненими до юнаків і дівчат, та рекомендаціями мудрої людини, якими засобами можна досягти бажаних результатів морально-духовного становлення. Ось лише деякі з них: "1. Ти народився людиною. Але людиною треба стати. Справжня людина виражає себе в переконаннях і почуттях, волі і прагненнях, у ставленні до людей і до самої себе <...>. 4. Люби людей. Любов до людей — це твоя моральна серцевина. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною. Бути справжньою людиною — це значить віддавати сили своєї душі в ім´я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожній людині, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилося щось хороше від тебе, від твоєї душі.
Але в любові до людей — у цьому нашому невичерпному багатстві — є й інші духовні начала. Ми любимо людей тому, що знаходимо в цьому своє громадянське щастя. В любові до людей кожний з нас утверджує себе як сина свого народу.
І ще є одне духовне начало в нашій людській любові. Це наша потреба в людині. Любов — це відданість людини людині. В людській любові вічно горить вогник, який я назвав би духовною готовністю людини належати іншій людині, бути її любимою істотою.
Це не поневолення, а справжнє піднесення особистості. В цьому духовному началі криються корені людської гідності, гордості, самобутності особи".
Як бачимо, проблема гуманізму, виховання цих якостей у людей залишається актуальною впродовж тисячоліть. В останні сто років у суспільному житті жителів Землі багато що змінилося. Змінилося, сказати б, у кращий бік у соціальному й економічному бутті землян: вони стали розумнішими, більш освіченими, поліпшилися умови економічного забезпечення; здійснені грандіозні, епохальні відкриття в науці і техніці: знайдена можливість використання енергії атома, розшифрування геному багатьох живих істот, клонування біологічних видів, розроблені нові технології у промисловому і сільськогосподарському виробництві, широко використовуються інформаційні технології, людина проникла в Космос, зокрема на Місяць і Марс, та багато інших.
Техніка, технології, нові наукові відкриття. А як людина? Який статус і стан людини у цьому багатоаспектному і багатовимірному світі? Чи зробило це людину духовно багатшою? Чи вдалося піднести її гуманістичну спрямованість? Чи стала вона щасливішою?
Український мислитель Г.С. Сковорода (1722—1794) із занепокоєнням писав: "Що може бути гірше за людину, яка володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця? Вона усі свої знання застосовує для зла". Продовжуючи роздуми Г.С. Сковороди, на початку третього тисячоліття варто подумати: чи має сучасна людина добре серце? Іншими словами: можемо ми стверджувати, що зі зростанням досягнень науки, техніки пропорційно зростає, утверджується гуманізм людських істот? Думаємо, що ні. Навпаки, спостерігаємо парадоксальне явище: людина стає розумнішою, технічно і технологічно більш грамотною, а її духовність, гуманізм руйнуються. Економічне і науково-технологічне багатство руйнує в людині найдорожче — духовність, душевність, людяність.
Які ж причини і які чинники спонукають людину до такої трансформації? Замість доброго серця, моральних цінностей, передусім гуманізму, доводиться пожинати прояви жорстокості, байдужості, духовного розтління, зневажливого ставлення до старших, приниження найсвятішого на Землі — Жінки-матері, національного нігілізму, небачених руйнувань довкілля тощо.
Особливо жорстокий слід, спрямований на нищення духовних цінностей людини, залишає господарська діяльність жителів планети. Передусім тих, хто проживав на теренах колишнього Радянського Союзу. Пригадаємо хроніку історичних подій, які важким котком пройшлися по людських долях. Перша світова війна, жовтневий переворот 1917 p., громадянська війна (1918— 1922 рр.), голодомори (1922,1933,1947 рр.), страшний червоний терор, який тривав з 1917 до 1953 p., колективізація в сільському господарстві, Друга світова війна, постійний духовний геноцид та ін. Всі ці катаклізми пов´язані з величезними людськими жертвами. Відбулося страшне руйнування святості людини, приниження її людської гідності. Більшість проблем соціально-економічного характеру розв´язувалися через руйнування людських доль. Діяли за сталінською формулою: "Немає людини — немає і проблеми". Знищенню підлягали провідні соціальні інституції, які були носіями і хранителями людської духовності, — сім´я й церква. Насамперед більшовики нищили духовну еліту суспільства — вчених, письменників, поетів, театральних діячів, дбайливих господарів. Терор був частиною комуністичної ідеології.
У радянській державі основи терору започаткував В. Ленін. Сталін був лише слухняним "учнем" свого політичного учителя, продовжувачем справи знищення людей ще з більшим розмахом.
Пригадуючи сумні факти історії нашого народу, ще раз переконуємося, що все це нівечило не лише тіло, а й дух людини. Коли вона бачить загибель мільйонів людей від голоду, у страшних війнах, концентраційних таборах, відчуває систематичне духовне приниження, геноцид духовного скарбу цілих поколінь — відбувається абсолютна девальвація морально-духовних цінностей. Весь цей жах — страшне тавро на поколіннях наших людей.
Усе це призвело до того, що в людині штучно витравили серцевину її соціального буття — гуманізм, замістивши його антиподами. У наші дні значна частина засобів масової інформації (особливо телебачення, друковані джерела) підносять культ антигуманізму — жорстокість, насильство, байдужість, вседозволеність, духовний нігілізм, моральну розпусту, сексуальні збочення, байдикування, лихослів´я та багато іншого, що руйнує духовні начала людини.
Чи можемо ми змиритися з тим станом духовного зубожіння, антигуманістичного нігілізму, в якому опинилися? Безперечно, ні. Український народ, здобувши свободу, можливості вільного розвитку, має докласти зусилля, аби відновити замулені джерела гуманізму. Цілеспрямована робота в цьому напрямі має здійснюватися на всьому соціальному просторі нашого суспільства. І передусім потрібна клопітка робота з молодим поколінням, яке особливо чутливе до бацил духовного геноциду.
Шляхи і засоби гуманізації особистості
Аналізуючи історичні уроки минулого, маємо турбуватися про формування покоління українців нової генерації — людей вільних, цілеспрямованих, гордих, гуманних, сповнених національної гідності. У Національній доктрині розвитку освіти цій проблемі присвячено окремий розділ. У ньому визначено: "Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності".
У визначенні шляхів відродження духовності народу, його гуманістичної спрямованості треба усвідомлювати, що ця проблема надто складна, а процес — довготривалий і багатоаспектний. Він має будуватися на принципі комплексності. Комплекс (лат. complexus — зв´язок, поєднання) — сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле; комплексний — з´єднаний будь-чим, складний. Комплексність у всебічному розвитку особистості взагалі й вихованні гуманізму зокрема передбачає діалектичну єдність мети і шляхів та засобів впливу на особистість. У цьому процесі має бути розуміння усіма соціальними інституціями важливості виховання гуманізму як серцевини морально-духовного становлення людини, узгодженість дій у цілісній системі виховання.
Провідною соціальною інституцією, яка має закладати духовну основу гуманності, є сім´я. Вихователі, а в перші роки життя дитини батьки мають велике і відповідальне завдання розбудити дитячу душу променями добра і краси, любові та радості. Пестливий погляд і голос мами уже розпочинають цю справу. А можливо, цей процес духовного зростання розпочинається ще раніше, коли дитина перебуває в ембріональному стані. Не випадково в народі кажуть, що у цей період "мама носить дитя під серцем". Коли немовля одразу після народження прикладають до материних грудей і воно відчуває материнське тепло, биття серця — це незмірна благодать, яка непомітно вливається в дитячу душу, звеличує Матір, зміцнює її материнський інстинкт.
Щоб прилучити дитину до добра, розбудити в ній душевні джерела, гуманістичні почуття, варто використовувати все багатство нашого життя, джерела народної педагогіки. У світі сила-силенна феноменів, які є простими для сприйняття і пробуджують у дитини духовну радість. Краса природи (схід сонця, хмаринка в голубому небі, гра веселки, краплинка роси на травинці, спів пташки, чарівна краса маленького курчатка, квітування яблуні і т. ін.), народні казки, пісні, музика — усе це сприяє формуванню ніжної душі дитини, її гуманістичного ставлення до всього живого. Мама, яка співає своєму малюкові колискові пісні, розпочинає справжнє духовне виховання дитини. Душа дитини, яка поринає у солодкий сон, співає ці пісні разом з мамою і сприймає крізь них людську благодать.
Дитина повинна якомога раніше навчитися співпереживати іншому, щоб уміти жаліти, оберігати і допомагати. Батькам необхідно знаходити прямий і близький шлях до її серця, навчити бажати усім добра і цуратися зла. Хай дитина радіє весняному первоцвіту, ллє сльози, коли захворіла її улюблена кішка. А з дорослішанням дитини батьки повинні розкривати перед нею нові сторінки життя, які б вимагали не лише пасивного спостереження, а й конкретних проявів гуманізму, щедрості душі.
Сім´я — головний будівничий духовного здоров´я підростаючого покоління. У глибинах української мудрості знаходимо: "До людей — по розум, до матері — по серце", "У кого немає вітця, у того немає лиця", "Живемо не батьками — помремо не людьми", "Хто матір забуває, того Бог карає", "Найкраще успадкування — вихованість", "Хто батьків шанує, той вовік не згине" і под.
Відомі вчені, літератори, письменники, політичні й державні діячі завжди приділяли увагу сім´ї, як провідному соціальному інституту виховання дітей. Звернемо увагу лише на окремі висловлювання:
"Сім´я — це суспільство в мініатюрі, від цілісності якої залежить безпека усього великого людського життя" (Адлер Фелікс (1851—1933), американський педагог).
"Прославимо жінку-Матір, чия любов не знає перепон, чиїми грудьми вигодуваний весь світ. Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від молока Матері, — от що насичує любов´ю до життя!., без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя" (Максим Горький (1868—1936), російський письменник).
"На перших порах найважливіше материнське виховання, бо моральність має бути прищеплена в дитині як почуття" (В.Ф. Гегель (1770—1831), німецький філософ).
"Сім´я — це те первинне середовище, де людина має вчитися творити добро" (В.О. Сухомлинський).
"Моральні сентенції завдають більше шкоди, ніж приносять користі... Мораль не в словах, а в самому житті родини, яке охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу" (К.Д. Ушинський(1824—1871), український і російський педагог).
"Свій перший досвід дитина набуває в сім´ї. Сім´я закладає основи морального виховання, у ній дитина опановує правила поведінки. Перший образ — це матір. Матір — це цілий світ навчань. Навчається дитина спочатку не словами, а реальними образами" (Я.Ф. Чепіга (1875—1938), український педагог).
Так, сім´я — це цілий світ духовного життя дитини. Шкода, що з роками під впливом ідеологічних дій упродовж 70-х років XX ст. були підірвані духовні основи сім´ї, а отже, і родинного виховання. Завдання подальшого розвитку українського суспільства полягає в тому, щоб забезпечити утвердження сім´ї як головного соціального інституту виховання дітей. У сім´ї діти мають проходити велику школу духовного становлення. Бо ніякі інші заклади (дитячі садки, школи, інститути, університети) не зможуть повною мірою забезпечити виховання підростаючого покоління, а передусім у сфері формування морально-духовних якостей.
Прикро констатувати, що в окремих сучасних сім´ях діти проходять школу насилля, жорстокості, зла, зневаги до інших людей. Щороку в Україні десятки тисяч дітей стають безпритульними, займаються бродяжництвом, чинять злочини внаслідок байдужого або жорстокого ставлення до них з боку батьків.
Американський філософ і поет Джордж Сантаян (1863—1952) стверджував: "Сім´я — один із шедеврів природи". Зрозуміло, що відновити святість сім´ї — досить складна справа. Але над цим суспільству треба працювати. Це завдання всіх соціальних інститутів держави. З приємністю можна зазначити, що в Україні створено Міністерство у справах сім´ї і молоді, яке і має зорганізовувати членів суспільства на розв´язання цієї проблеми. У загальноосвітніх школах впродовж десятиліть готували молодь до подальшого оволодіння професіями інженера, лікаря, вчителя, агронома та ін. І це важливо. Але сім´я і школа в моральному і психологічному плані мають передусім готувати юнаків і дівчат, щоб вони були добрими сім´янинами, суспільство має вибудовувати культ Матері і Батька, культ Родини.
Важливе місце у вихованні гуманізму, формуванні духовного багатства особистості мають займати державні освітньо-виховні заклади — дитячі садки, загальноосвітні школи, позашкільні виховні дитячі установи, професійні навчальні заклади. Варто усвідомлювати, що впродовж попередніх десятиліть у закладах освіти і виховання панувала авторитарна педагогіка, яка не була позбавлена тенденцій насилля над особистістю, її нівелювання, а інколи й духовного розтління. Треба шукати нові підходи до перебудови змісту діяльності закладів освіти, не варто тішити себе тим, що можна запозичити в інших народів, держав їхню систему освіти. Це помилкова тенденція.
Нам треба вибудовувати свою національну систему освіти на засадах гуманізму, людиноцентризму, спираючись на джерела української народної педагогіки, на ментальність українського народу.
Варто звернути увагу на ще на один напрям морального виховання молоді і формування її гуманістичних почуттів. Це — засоби масової інформації. Особливо електронні. За останні десятиріччя радіо, кіно, телебачення стали доступними для широких мас. По суті вони увійшли до кожної оселі. З одного боку, ці засоби мають великі можливості для інтелектуального розвитку людей, особливо молоді. А з іншого — несуть велику шкоду в морально-духовному становленні молодих людей. Пропаганда жорстокості, насилля, вседозволеності, моральної розпусти, байдикування, піднесених у ранг культу і позбавлених духовності розваг і насолод, плюндрування святості кохання, культу Матері і Батька, старших членів суспільства — усе це нерідко руйнує ті зусилля, яких докладають батьки, вихователі дитячих садків, педагоги освітніх закладів для формування в молоді моральних цінностей. У багатьох випадках організатори і творці змісту таких телевізійних програм, матеріалів газет і журналів керуються правилом "Бізнес моралі не має". А які наслідки цього впливу — мало хто задумується. У полоні такого антидуховного засилля марно говорити про гуманізм, людинолюбство, чуйність, милосердя та ін.
Все ж батьки-вихователі, педагоги не повинні пасивно спостерігати за цими явищами. По-перше, треба сподіватися, що державні достойники зупинять вакханалію низькопробної масової культури. По-друге, працюючи з дітьми і молоддю, треба наполегливо, цілеспрямовано формувати у них моральний імунітет проти цього зла.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 106; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!