Службові морфеми. Афікси. Типи афіксальних морфем
Афікс (від лат. affixus – приєднаний) є несамостійною, необов’язковою, нерегулярною частиною слова. Є носієм
– словотвірного значення: уточнює значення кореня, видозмінює основне лексичне значення, служить засобом творення похідних слів (хмар–к–а, хмар–н–ий);
– граматичного значення: виступає засобом творення форми одного й того ж слова (книг–а, книг–и, книг–ою, книг–ах). Афікс має закріплене за ним у мові значення: у ряду праців–ниц–я, робіт–ниц–я, учен–иц–я суфікс –ниц– виражає словотвірне значення особи за родом діяльності разом із флексією –а(я), що має граматичне значення жіночого роду однини називного відмінка. Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова. Звідси – омонімія афіксів (при–чинити – значення неповноти дії, при–бити – значення приєднання, при–співувати – значення супровідної дії; Івас–ик зменшено-пестливе значення, практ–ик–Ø – значення діяча).
Типи афіксальних морфем
– за місцем у слові
Префіксальні морфеми. Префікс (від лат. prae – попереду та fixus – прикріплений) – морфема, що стоїть перед коренем (пра–ліс–Ø, не–весел–о).
Постфіксальні морфеми (від лат. post – після та fixus – прикріплений) – афікси, що стоять після кореня. До постфіксів належать:
Суфікс (від лат. suffixus – підставлений) – морфема, що знаходиться відразу після кореня (спів–ак–Ø, сад–ів–ник–Ø).
Флексія (закінчення) – афікс, що має кінцеву позицію у змінюваному слові. Є засобом творення форм слова. Служить для зв’язку слів у словосполученні та реченні (осінн–ім ранк–ом, у глибок–ому озер–і).
|
|
|
Власне постфікс – афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова. Виконує словотворчу і граматичну роль (словотворчий афікс –ся у дієсловах вчити–ся, умивати–ся надає їм зворотного значення). До постфіксів зараховують окремі частки: будь-, небудь-, казна-, хтозна- та ін. Вони можуть виступати у слові як у постпозиції (хто-небудь), так і в препозиції (будь-хто).
Інтерфікс (від лат. inter – між та fixus – прикріплений) – афікс, що стоїть між двома (кількома) основами у складних словах – композитах (сонц–е–поклон– ник–Ø, род–о–від–Ø);
– за функцією у слові
Словотворчі (деривативні) афікси (суфікси, префікси, постфікси). Слугують для уточнення речового (лексичного) значення кореневої морфеми. Суфікси утворюють нові слова (добр–ий → добр–от–а) або модифікують значення кореневої морфеми (мал–ий → мал–есеньк–ий; ног–а → ніж–к–а). Додаються до частини слова – кореня (основи) твірного слова. Можуть виражати значення збірності (студент–ство–о), абстрактності (хоробр–ість–Ø), міри вияву ознаки (широч–енн–ий) тощо. Здатні змінювати частиномовний статус слова: зим–а → зим–ува–ти, весел–ий → весел–о. Префікси утворюють нові слова (давн–ій → пра–давн–ій, звичн–о → не– звич–н–о). Додаються не до кореня (основи), а до цілого слова . Не здатні змінювати частиномовний статус похідного слова. Виражають часові, просторові, кількісні ознаки (за–глиб–ок–ий, над–потуж–н–ий, не–довг–о).
|
|
|
Конфікси (від лат. confixum – узяте разом) – це афікс, який, маючи неподільне значення, складається з двох частин, що розташовані перед коренем і після нього. Це особлива морфема, яку виокремлюють передусім на підставі специфічної словотвірної функції: конфікс бере участь у суфіксально- префіксальному процесі словотворення, коли до твірної основи одночасно приєднується префіксально-суфіксальний формант. Від інших морфем він відрізняється перерваною формою. Так, у слові співбесідник, яке утворилося від слова бесіда, визначають конфікс спів–...–ик. Конфікс бере участь в акті префіксально-суфіксального словотворення тільки у своєму повному складі, як комплекс: ліс → про–ліс–ок.
Постфікси. Утворюють нові слова (дієслова, займенники, прислівники). У дієсловах постфікс –ся надає їм зворотного (вдягати–ся) або пасивного (хотіти–ся) значення. Постфікси, похідні від часток, мають значення неозначеності об’єкта, обставинної характеристики дії (стану) тощо: будь–хто, аби–куди, дивись-но, слухай-бо, заспівав-таки, ходімте, хто-небудь, хтось, десь.
|
|
|
Інтерфікси (сполучні голосні). Не утворюють нові слова, служать для зв’язку двох (кількох) коренів у складному слові (ліс–о–степ–Ø, книг–о–друк– Ø). У ролі інтерфіксів в українській мові виступають сполучні голосні о, е (є).
Афіксоїди. Є початковими (префіксоїди) або кінцевими (суфіксоїди) елементами складних слів (метео–станція, багато–разовий, фото–елемент, одно–думець, рибо–лов). Колись були самостійними словами, внаслідок десемантизації (втрати первинного значення) набули функції морфем.
Формотворчі (граматичні) афікси. Утворюють не нові слова, а граматичні форми слів. Є покажчиками граматичного значення слова.
Суфікси. Суфікси –в–, –л– утворюють форми минулого часу дієслів (пис– а–в–Ø, пис–а–л–а), суфікс –м– утворює просту форму майбутнього часу (бач–и– ти–м–у). Суфікси –уч–, –юч–, –ач–, –яч–, –л– утворюють активні дієприкметники теперішнього та минулого часу (рожев–і–юч–ий, з–чорн–і–л– ий), суфікси –н– (–ен–), –т– утворюють дієприкметники минулого часу (з–би– т–ий), суфікси –учи, –ючи, –ачи, –ячи, –ши, –вши – дієприслівники (пит–а–ючи, с–пит–а–вши). Суфікси –ш–, –іш– утворюють форми вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників (весел–ий → весел–іш–ий, шир–ок–ий → шир–ш–ий), суфікси –ше, –іше – аналогічні форми ступенів порівняння прислівників (довг–о → дов–ше, рівн–о → рівн–іше). Особливий статус мають тематичні суфікси дієслівної основи – звуки чи звукові комплекси, на які закінчується дієслівна основа: хот–і–ти, сказ–а– ти, гля–ну–ти.
|
|
|
Префікси. Творять видові пари дієслів (бач–и–ти → по–бач–и–ти, пит– а–ти → с–пит–а–ти) та форми найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (веселіший → най–веселіший, довше → най–довше).
Флексії (закінчення). Переважна більшість флексій є афіксами словозмінними. Вони властиві лише змінюваним словам. Слугують для творення системи словоформ. У іменних частин мови (іменник, прикметник, займенник, числівник) закінчення є відмінковими (творять форми відмінків: книг–а – називний відмінок однини, книг–ах – місцевий відмінок множини), у дієслів – особовими (чит–а–ю – перша особа однини, чит–а– ють – третя особи множини).
Морфемний склад слова – це сукупність виокремлюваних у ньому значущих частин, що утворюють лексико-граматичну єдність. Вирізнення морфем у слові називають морфемним аналізом. Мета морфемного аналізу – виявити, з яких морфем складається слово. Морфемний розбір відображає сучасну структуру лексеми: його системно пов’язані морфеми та специфіку відношень, у яких вони перебувають. Характерною ознакою живої морфеми є її повторюваність у сполученні з іншими морфемами (наприклад, повторюваність кореня хліб- у словах хлібний, хлібина, хлібозаготівля, хлібзавод; повторюваність суфікса -ов- у словах осиковий, дубовий, річковий, кавовий; повторюваність флексії -а в іменниках жіночого роду: мама, ручка, ластівка, парта). Щоб правильно виконати морфемний аналіз лексеми, потрібно врахувати специфіку відношень між морфемами та їхні функції. Пор.: у прикметнику гаряче (гаряче молоко) і прислівнику гаряче (зустріти гаряче) виділяємо різні морфеми, оскільки у першому слові -е виступає флексією, що є репрезентантом середнього роду, однини, називного відмінка, а у другому – -е функціонує як суфікс.
У проблемних випадках радимо звертатися до спеціальних морфемних та словотвірних словників.
Схема морфемного аналізу слова
1. З’ясувати, відмінюване чи невідмінюване слово (довести).
2. Якщо слово відмінюване, знайти закінчення й основу. 3. Назвати диференційні ознаки основи: 1) похідна / непохідна; 2) проста (коренева) / складна (афіксальна);
3) вільна / зв’язана.
4. Визначити тип закінчення: субстанціональне (матеріально виражене) / нульове.
5. Навести ряд споріднених слів і виділити корінь.
6. На підставі повторюваності у сполученні з іншими морфемами визначити наявні у слові префікс (префікси), суфікс (суфікси), конфікс, постфікс, сполучні голосні.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 785; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!