Загальні положення кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті
Поняття співучасті у злочині
Поняття співучасті у злочині міститься в ст.26 КК: «Співучастю у злочині є умисна спільна умисна декількох субєктів злочину у вчиненні умисного злочину». Порівняно з визначенням, яке було в раніше чинному КК (ч.1ст.19 КК України 1960 р.), його новизна полягає в такому:
1) додатково підкреслено, що співучасть можлива лише при вчиненні умисного злочину. Щоправда, теорія і практика і в період дії КК 1960 р. виходили з того, що співучасть можлива лише в умисних злочинах. Чи не єдиний, хто відстоював іншу позицію, був М.С.Шаргородський. Однак його пропозиції про необхідність конструювання співучасті щодо злочинів, вчинених з необережності, не знайшли підтримки;
2) чітко визначено, що співучасть передбачає участь декількох суб’єктів злочину. Тим самим усунено підстави для позицій, згідно з якими визнавалося, що вчинення злочину групою осіб (при згвалтуванні, грабежі, розбої) має місце і тоді, коли лише один учасник такої “групи” підлягав кримінальній відповідальності, про що детальніше буде сказано далі.
Ознаки співучасті у злочині
Конкретизуючи і розвиваючи законодавче визначення співучасті, в теорії кримінального права виділяють ознаки співучасті.
До об’єктивних ознак співучасті у злочині відносяться:
1) участь у вчиненні злочину декількох субєктів злочину. Це означає, що принаймні два учасники злочину наділені ознаками загального суб’єкта злочину - є особами фізичними, осудними, такими, що досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;
|
|
|
2) двома або більше суб’єктам виконується один і той же злочин. Тобто, кожен із учасників злочину вчиняє не окреме посягання, а єдине на всіх; виконання кількома особами окремих злочинів, навіть якщо вони збігаються в місці і часі не є співучастю;
3) злочин вчиняється спільно. Лише взаємні погоджені зусилля співучасників приводять до вчинення злочину. Спільність вчинення злочину в свою чергу підтверджується такими рисами:
- дії кожного із співучасників є взаємодоповнюючими. Лише завдяки поведінці кожного із учасників виконується посягання в цілому;
- наслідки злочину, вчиненого у співучасті, є єдиними для всіх співучасників. За спільний злочинний результат несе відповідальність кожен із співучасників;
- між дією або бездіяльністю кожного із співучасників, діяльністю виконавця злочину і наслідками злочину, вчиненого у співучасті, існує причиновий зв’язок. Інакше кажучи, без поведінки окремих співучасників (організатора, підбурювача, пособника) не міг би вчинити посягання виконавець, а без його діяння не був би досягнутий спільний злочинний результат.
|
|
|
Відсутність спільності посягання - коли кожна особа діє не погоджено, не вносячи свій внесок у єдиний результат, коли злочин може бути вчинений незалежно від участі в ньому окремих осіб свідчить про те, що має місце не співучасть в одному злочині, а вчинення кількох самостійних посягань, або ж поведінка тих чи інших осіб не є злочинною.
Спільність вчинення злочину при співучасті ілюструє така схема:
Суб’єктивні ознаки співучасті випливають з того, що співучасть можлива лише при вчиненні умисних злочинів, і діяльність співучасників також має бути умисною. Тому загальне поняття умислу стосовно злочинів, вчинюваних у співучасті має бути модифіковане, а самі ознаки умислу, а тим самим і суб’єктивні ознаки співучасті полягають в такому:
1) кожен із співучасників усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності та дії або бездіяльності інших співучасників. Це передбачає взаємну поінформованість учасників злочину про те, що злочин вчиняється ними спільно з іншими співучасниками. Причому не обов’язково, щоб кожен із співучасників знав всіх інших учасників злочину, їх завдання у спільному посяганні. Досить розуміти свою власну роль, знати про злочинні діяння ще хоча б одного з учасників;
|
|
|
2) кожен із співучасників передбачає суспільно небезпечні наслідки спільного посягання. При співучасті злочин в цілому виконується виконавцем і суспільно небезпечні наслідки породжуються його діями. Однак діяння виконавця стає можливим завдяки поведінці всіх співучасників і наслідки злочину є результатом зусиль всіх співучасників. Тому кожний співучасник повинен передбачати наслідки не лише власної поведінки, а й наслідки, породжені спільним вчиненням злочину.
Група осіб вчинила крадіжку колективного майна з проникненням в склад. При цьому Іван для того, щоб запобігти спрацьовуванню сигналізації, накинув металеву перемичку на шини трансформатора, внаслідок цього трансформатор згорів. В подальшому відповідно до розподілу ролей Іван в склад не проникав, залишився біля нього на чатах, інші ж учасники групи вчинили розкрадання на суму 5.000 грн. Умислом Івана повинні охоплюватися наслідки не лише його власних дій у вигляді шкоди від пошкодження трансформатора, а й наслідки розкрадання, співучасником якого він був. Так само і умислом інших співучасників повинна охоплюватися шкода, заподіяна Іваном для того, щоб забезпечити успішне здійснення ними розкрадання. Лише в такому випадку можна вести мову про наявність цієї суб’єктивної ознаки співучасті.
|
|
|
3) кожен із співучасників бажає або свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків спільного посягання.При вчиненні злочину у співучасті кожний із учасників злочину діє умисно, але вид умислу, мотиви та мета дій можуть не співпадати. В теорії кримінального права не досягнуто єдності думок про вид умислу при вчиненні злочину у співучасті. Висловлюється позиція, що співучасть характеризується лише прямим умислом. Обгрунтовуючи її, М.І.Ковальов пише, що співучасник, усвідомлюючи, що його дії сприяють вчиненню злочину, не може свідомо допускати, що в ньому приймає участь. Якщо він сприяє злочину, або підмовляє до нього, то він бажає цього62. Видається, що при цьому не враховується, що вид умислу визначається ставленням до кінцевих наслідків посягання, а не мотивами і метою дій особи, її бажанням викликати певну поведінку іншого співучасника або сприяти їй. Тому більш переконливою видається позиція тих криміналістів, які вважають, що співучасть є там, де винний або бажає, або свідомо допускає настання наслідків спільного посягання, тобто діє або з прямим, або з непрямими умислом.
Дійове каяття
Стаття ККУ 45:
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
1. Ст. 45 передбачає новий, невідомий КК 1960 р. вид звільнення від кримінальної відповідальності. У КК 1960 р. дійове каяття розглядалося лише як обставина, що пом’якшує відповідальність. Сутність дійового каяття як підстави обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, а й підтверджує це своїми соціальне корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 не виключається у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз’яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у зазначеній статті.
2. Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, якщо: 1) вона вчинила злочин вперше; 2) вчинене нею діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;
3) її посткримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає такі обов’язкові елементи, як: а) щире покаяння особи; б) активне сприяння розкриттю злочину; в) повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Для застосування ст. 45 слід встановити, як правило, сукупність всіх перерахованих елементів. Проте, якщо посягання фактично не спричинило суспільне небезпечних наслідків, дійове каяття може не включати повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди.
Сфера застосування ст. 45 охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги.
3. Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК, про що на практиці свідчить відсутність: 1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин; 2) кримінальної справи, порушеної у зв’язку із вчиненням особою будь-якого злочину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред’явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше хоч і вчинив кримінальне каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності.
4. Щире покаяння означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримі-нальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим покаянням, є обставинами, які пом’якшують відповідальність при призначенні покарання (п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66).
5. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з’ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення злочину; викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину; повідомленні про їхнє місцезнаходження; поданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винному співучасників злочину виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.
6. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди — це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної
відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди, 3 огляду на це, ст. 45 не може бути застосована у випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє відшкодувати заподіяні ним збитки у майбутньому.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 324; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!