Умови правомірності добровільної відмови від вчинення злочину
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з добровільною відмовою від вчинення злочину можливе тоді, коли дотримані умови правомірності такої відмови. Більшість з таких умов прямо вказані у ст.17 КК, інші ж формулює теорія кримінального права та правозастосовча практика.
Серед умов правомірності добровільної відмови, названих у ст.17 КК, є здійснення її за власною волею (добровільність), остаточність, усвідомлення можливості доведення злочину до кінця та відсутність у фактично скоєному складу іншого злочину. Видається, що перелік умов правомірності добровільної відмови необхідно доповнити і такою, як її успішність (вдалість, результативність).
Добровільність відмови означає відмову від доведення злочину до кінця за власною волею особи, незалежно від мотивів. На відміну від готування до злочину чи замаху на нього, посягання при добровільній відмові припиняється не вимушено, а за волеютого, хто посягає, свідомо. При цьому, ініціатива припинення злочинної діяльності може виходити як від самої особи, що вчиняє посягання, так і від його близьких, потерпілого, сторонніх громадян. Мотивами відмови можуть виступати страх відповідальності, жалість до потерпілого, почуття сорому за те. Що вчиняє особа тощо.
Сама відмова, звичайно, полягає у бездіяльності - коли особа припиняє і не продовжує злочинну діяльність і цього досить, щоб злочин не був доведений до кінця. Однак, у ряді випадків воля особи на відмову від вчинення злочину має проявитися в активних діях. Зокрема, це має місце тоді, коли особа повністю виконала злочинне діяння і потрібні активні зусилля для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при відмові декого із співучасників.
|
|
|
Остаточність добровільної відмови полягає у тому, що особа відмовляється від завершення даного злочину назавжди, в неї немає наміру продовжити посягання у майбутньому, повторити спробу завершити його. У теорії кримінального права не викликає сусмніву, що перерва у вчиненні злочину, відкладання його завершення «до кращих часів» не утворює добровільної відмови, і скоєне має кваліфікуватися з урахуванням того, якої фактично стадії вчинення злочину досягнуто до моменту такої перерви.
Усвідомлення можливості довести злочин до кінця має місце тоді, коли особа знає про відсутність нездоланних для неї перешкод для продовження злочинної діяльності, вважає, що вона може завершити посягання, яке розпочала. Для наявності добровільної відмови потрібно, щоб відповідне уявлення існувало у свідомості особи, тобто, щоб вона сама вважала, що може закінчити злочин. Відмова від посягання на негідний об’єкт, з негідними знаряддями і т.п. - коли можливість закінчення злочину об’єктивно була відсутня (наприклад, злодій відмовився від крадіжки у касі, не знаючи про те, що у ній все одно не було грошей), але особа про це не знала, вважала, що має можливість завершити посягання, не виключає добровільної відмови від вчинення злочину.
|
|
|
Відсутність фактично вчиненому складу іншого злочину означає, що добровільна відмова здійснюється лише щодо конкретного посягання, не поширюється на всю злочинну діяльність винного. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за незавершений злочин і, водночас, підлягає кримінальній відповідальності зазлочини, вчинені до моменту добровільної відмови, які є закінченими, а також за посягання, наслідки яких винному не вдалося відвернути.
Успішність добровільної відмови є самостійною ознакою, яка не випливає з раніше названої і не дублює її. Добровільна відмова, як підстава звільнення від кримінальної відповідальності, може визнаватися лише тоді, коли відсутній склад не лише іншогозлочину (тобто, не того, щодо якого винний відмовлявся), а і склад злочину, щодо якого здійснюється добровільна відмова. Звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за умови, що винному вдалося відмовитися від злочину - внаслідок його поведінки саме той злочин, вчинення якого було розпочате, не доведений до кінця. Невдала (безуспішна) відмова, спроба відмови свідчить про каяття винного, позитивно характеризує його особу, але аж ніяк не звільняє від відповідальності. Добровільна відмова характеризується не лише суб’єктивними ознаками - намірами не доводити злочин до кінця, а й об’єктивними - певною поведінкою особи та її результатом. Лише відвернення винним суспільно небезпечних наслідків посягання дозволяє зробити висновок про втрату суспільної небезпеки самого діяння і особи та не визнавати попередню поведінку такою, що заслуговує кримінального переслідування.
|
|
|
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 208; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!