КОДЕКС ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ
Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Стаття 4. Цивільний захист
Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Стаття 7. Основні принципи здійснення цивільного захисту
1. Цивільний захист здійснюється за такими основними принципами:
1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності;
2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я громадян;
4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;
5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;
|
|
|
6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;
7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов'язаних з ризиком для їхнього життя і здоров'я;
8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;
9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
Напрямки формування правового простору у сфері цивільного захисту.
Систематизацією нормативно-правових актів називається діяльність, пов'язана із упорядкуванням та вдосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему. Здійснюється систематизація, передусім, для усунення суперечностей між нормативно-правовими актами, підвищення якості та ефективності законодавства, забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями тощо. Класично розрізняють три форми (способи) систематизації нормативно-правових актів: кодифікацію, інкорпорацію та консолідацію. За обсягом розрізняють кодифікації: загальну, галузеву, міжгалузеву (комплексну), спеціальну (внутрішньогалузеву). Загальна кодифікація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Галузева кодифікація об'єднує правові норми певної галузі права в суворо встановленому порядку. Слід зауважити, що саме галузева кодифікація посідає провідне місце серед інших видів кодифікації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання. Міжгалузева (комплексна) кодифікація об'єднує правові норми не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності тощо. Цей спосіб кодифікації є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення. Що ж стосується спеціальної (внутрішньогалузевої) кодифікації, то вона передбачає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі. Загалом, як і комплексна кодифікація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодифікація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодифікацію.
|
|
|
|
|
|
Робота з кодифікації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, скасування застарілих і неефективних, прийняття нових, заповнення прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодифікації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.
Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодифікація завжди має офіційний характер та сприяє посиленню стабільності національного законодавства. Кодекс - це єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт, що має складну структуру, значний обсяг, поділяється на частини. Кодекси, що розробляються, є новими законодавчими актами, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. Незважаючи на широке коло правових норм, що містяться в кодексі, йому притаманна цілісність, внутрішня єдність і власна система.
|
|
|
Аналіз стану нормативно-правової бази у сфері цивільного захисту, демонструє успішне застосування в рамках адміністративної реформи кодифікації, тобто, як вже зазначалося, способу систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт.
1 липня 2013 року набрав чинності Кодекс цивільного захисту України (далі – Кодекс), ухвалений Верховною Радою України 2 жовтня 2012 року [1], який став правовою точкою відліку для комплексного реформування системи цивільного захисту України та дозволив законодавчо упорядкувати і посилити державне регулювання щодо забезпечення техногенної та природної безпеки в Україні. На сьогодні цей кодифікований нормативно-правовий акт успішно забезпечує функціонування цілісної системи цивільного захисту нашої держави із урахуванням кращого світового досвіду. Кодекс є класичним прикладом кодифікації законодавства у сфері забезпечення захисту від надзвичайних ситуацій. У зв’язку з його прийняттям втратили чинність численні законодавчі акти, що регулювали відносини у відповідній сфері, а саме: Закон України «Про Цивільну оборону України», Закон України «Про пожежну безпеку», Закон України «Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони», Закон України «Про війська Цивільної оборони України», Закон України «Про аварійно-рятувальні служби», Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», Закон України «Про правові засади цивільного захисту» тощо.
Кодекс, як зазначено у статті 1, регулює відносини, пов’язані із захистом населення, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, але ключовим, у контексті прийняття цього кодифікованого нормативно-правового акту, є законодавчо закріплене функціонування єдиної державної системи цивільного захисту.
Що стосується термінологічного апарату, то більшість термінів, що вживаються в Кодексі, вже було закріплено у нормативно-правових актах, а от такі поняття, як «евакуація», «епідемія», «епізоотія», «епіфітотія», «небезпечна подія», «пожежа», «стихійне лихо», не мали законодавчого визначення, а були лише перелічені у визначенні поняття «надзвичайна ситуація», яке свого часу містив Закон України «Про Цивільну оборону України».
Варто позитивно зауважити той факт, що згідно з класифікацією надзвичайних ситуацій, наведеною у ст. 5 Кодексу, серед критеріїв виникнення надзвичайних ситуацій на території України залежно від характеру походження подій закріплено, окрім визначених раніше надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, також соціальні надзвичайні ситуації. Сучасні українські реалії дають вагомі підстави вважати, що підвищення рівня соціальної активності суспільства в Україні, виявом якого є збільшення кількості актів громадської непокори, народних хвилювань, демонстрацій, мітингів, відіграло свою роль у включенні соціального чинника до критеріїв надзвичайних ситуацій, передбачених Кодексом.
Склад та завдання Єдиної державної системи цивільного захисту, закріплені у главі 2 розділу II Кодексу. Відповідно до ст. 11 Кодексу, єдина державна система цивільного захисту функціонує у таких режимах: повсякденного функціонування; підвищеної готовності; надзвичайної ситуації; надзвичайного стану. Характеристика вищевказаних режимів наведена у главі 3 розділу II Кодексу. Керівництво єдиною державною системою цивільного захисту, організацію здійснення заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та інші основні повноваження у сфері цивільного захисту, передбачені ст. 16 Кодексу, здійснює Кабінет Міністрів України. Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, завдання та обов’язки суб’єктів господарювання, права та обов’язки громадян України у сфері цивільного захисту закріплені у главі 4 розділу III Кодексу.
Ч. 1 ст. 20 Кодексу передбачені основні завдання і обов’язки суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту, а саме: забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами колективного та індивідуального захисту; розміщення інформації про заходи безпеки та відповідну поведінку населення у разі виникнення аварії; здійснення навчання працівників з питань цивільного захисту, зокрема правилам техногенної та пожежної безпеки; декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки; здійснення за власні кошти заходів цивільного захисту, що зменшують рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій; дотримання протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режиму; розроблення і затвердження інструкцій та видання наказів з питань пожежної безпеки, здійснення постійного контролю за їх виконанням; забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки; утримання у справному стані засобів цивільного та протипожежного захисту, недопущення їх використання не за призначенням; здійснення заходів щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цього виробничої автоматики тощо. Керуючись Типовим положенням про підрозділ з питань цивільного захисту, затвердженим центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, керівник суб’єкта господарювання затверджує Положення про підрозділ (посадову інструкцію працівника) з питань цивільного захисту, в якому визначається порядок діяльності такого підрозділу (призначеного працівника). Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, котрі здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до Закону як підприємці, виконують заходи цивільного захисту особисто (ч.3 ст. 20 Кодексу). Вимоги щодо форми організації заходів цивільного захисту суб’єктами господарювання встановлені ч. 2 ст. 20 Кодексу. Права та обов’язки громадян у сфері цивільного захисту, закріплені у ст. 21 Кодексу.
Служби, що забезпечують захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, та їх основні завдання і функції, закріплені у главі 5 розділу III Кодексу під назвою «Сили цивільного захисту». В цілому, не вдаючись до детальних характеристик, форми та методи забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту єдиною державною системою цивільного захисту, визначені розділами IV–VII Кодексу.
Основні завдання нашої держави у сфері цивільного захисту полягають у забезпеченні навчання населення питанням цивільного захисту; забезпеченні постійної готовності сил і засобів цивільного захисту; оповіщенні населення про небезпеку, що виникає при виникненні надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру; наданні населенню сховищ і засобів індивідуального захисту; евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей в небезпечні райони; проведенні аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення небезпеки для населення при надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру; першочерговому забезпеченні населення, постраждалого від надзвичайних ситуацій, у тому числі з медичним обслуговуванням, включаючи надання першої медичної допомоги, з терміновим наданням житла і вжиттям інших необхідних заходів; боротьбі з пожежами, що виникли як наслідок надзвичайних ситуацій; виявленні і позначенні районів, що зазнали радіоактивного, хімічного, біологічного та іншого зараження; санітарній обробці населення, знезараженні будівель і споруд, зі спеціальною обробкою техніки і територій; відновленні та підтриманні порядку в районах, що постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру; розробці та здійсненні заходів, спрямованих на збереження об’єктів, що необхідні для стійкого функціонування економіки і виживання населення в умовах надзвичайних ситуацій; терміновому відновленні функціонування необхідних комунальних служб під час надзвичайних ситуацій.
Слід наголосити, що в сучасних умовах саме Кодекс цивільного захисту України виступає основним правовим державним регулятором цивільного захисту в Україні, оскільки дозволяє реалізовувати перераховані функціональні завдання.
Аналіз Кодексу, дозволяє констатувати, що безумовним позитивом, перш за все, є ліквідація правової дихотомії, оскільки до цього паралельно існували два Закони України «Про Цивільну оборону України» і «Про правові засади цивільного захисту». Втім, одночасно з позитивними змінами у законодавстві, які вчені і практики пов`язують з прийняттям Кодексу, виникла наукова дискусія щодо неоднозначності нормативного терміну «цивільний захист», який імперативно увійшов до науково-теоретичного та практичного обігу сфери державного управління, пов’язаної із протидією надзвичайним ситуаціям техногенного, природного, соціального та воєнного характеру. У Кодексі встановлюється кардинально нове поняття і сутність терміну «цивільний захист». Відповідно до Кодексу, цивільний захист – це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
С.О. Андреєв звертає увагу на те, що, на відміну від визначення терміну «цивільний захист», яке містилось у Законі України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 р., із прийняттям Кодексу на офіційному рівні відбулась зміна концепції щодо смислового навантаження вказаного терміну з «системи заходів» на «функцію держави».
На нашу думку, впровадження у відповідну галузь вітчизняної науки та практики державного управління саме терміну «цивільний захист», є слушним, оскільки він є більш коректним, ніж термін «цивільна оборона», оскільки, як слушно зазначає В.О. Владіміров, він є більш точним, адже фактичним змістом діяльності у сфері цивільного захисту, є саме захист, а не такий активний метод конфліктної протидії, як оборона.
Серед інших позитивних аспектів прийняття Кодексу - спрямованість на зменшення державного тиску на підприємців з боку контролюючих органів у сфері техногенної та пожежної безпеки. Зокрема, нововведенням Кодексу стало те, що з введенням його в дію новоствореним підприємствам, щоб розпочати роботу, більше не потрібен дозвіл Держтехногенбезпеки. Необхідно подати лише декларацію відповідності вимогам законодавства матеріально-технічної бази підприємства, тобто достатньо повідомити державного адміністратора або центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки (дозвільний орган – Державна служба України з надзвичайних ситуацій), що нормативні вимоги підприємцем виконано, та розпочинати роботу. Але, разом з цим, Кодекс встановлює, що на підприємствах із високим ступенем ризику потрібно проводити експертну оцінку протипожежного стану підприємства для того, щоб розпочати діяльність. Повноваження щодо проведення такої експертизи мають суб’єкти господарювання всіх форм власності, які одержали відповідну ліцензію, що, на нашу, значно ускладнює здійснення корупційних діянь у дозвільній сфері цивільного захисту (ст. 57 Кодексу).
Також слід звернути увагу на положення статті 70 Кодексу, яка забороняє контролюючим органам у сфері техногенної та пожежної безпеки самостійно опечатувати і припиняти роботу підприємств, цехів, магазинів тощо, а повне або часткове зупинення роботи підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.
Практична реалізація положень Кодексу цивільного захисту України усіма органами управління та силами, які залучаються до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, є важливою складовою забезпечення національної безпеки держави. Кодекс цивільного захисту України дозволив удосконалити правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, зокрема, щодо забезпечення безпеки та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, створити єдину систему цивільного захисту, розподілити повноваження і функції у сфері цивільного захисту між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами; підвищити ефективність заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; усунути протиріччя та дублювання, що містяться у нормативно-правових актах у сфері цивільного захисту.
У цей момент в Україні існує потреба у посиленні прогностичної функції системи управління сферою цивільного захисту, інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, в тому числі у особливий період, розробці та впровадженні загальнодержавної системи визначення та моніторингу показників, які характеризують рівень захищеності населення і територій від надзвичайних ситуацій, а також напрацюванні дійових механізмів координації та контролю діяльності суб'єктів забезпечення належного рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 457; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!