ХI. Який внесок народу України у її визволення вiд фашистської окупацiї i перемогу СРСР над Нiмеччиною?
Проблема, що заключається в запитаннi, прямо стосується характеру вiйни проти фашистських загарбникiв у 1941-1945 рр. i в стислому виглядi формулюється так: чи була це вiтчизняна всенародна вiйна, чи, навпаки, народ України займав у нiй пасивну позицiю? В iсторичнiй лiтературi зустрiчаються обидвi трактовки, iстина ж встановлюється за допомогою методiв об'єктивностi та iсторизму.
Вже в першi мiсяцi вiйни з 22 червня 1941 р. до лав Червоної Армiї i Флоту з України влилося 2,5 млн.чол., а за останнiми пiдрахунками - понад 3 млн. чол. (без захiдноукраїнських областей). Згодом, в ходi визволення України з-пiд фашистської окупацiї червоноармiйцями стали ще близько 3,5-4 млн. чол., що загалом склало 6-7 млн.чол.
Проте, можливо, за такою масовiстю приховувалась примусова мобiлiзацiя українцiв до чужої їм армiї, в якiй вони не хотiли воювати? Не можна заперечити, що стосовно незначної частини людей це мало мiсце, адже були в Українi й такi (як вiдзначав Президент України Л.Кучма в доповiдi з приводу 50-рiччя звiльнення республiки вiд фашистської окупацiї), хто з полiтичних мiркувань чи то з образи на владу або ж на несправедливiсть навiть служили гiтлерiвцям i їх окупацiйному режиму, приносячи в жертву Батькiвщину заради власних iнтересiв. Iсторик О.Субтельний нараховує таких близько 220 тис.чол. Однак узагальнення всiєї сукупностi фактичного матерiалу свiдчить протилежне. Лише в 12 областях України протягом 1941 р. до народного ополчення добровiльно вступило 1,3 млн. чол. Масовою була й явка громадян у вiйськкомати з проханням про їх мобiлiзацiю до Червоної Армiї, навiть з подоланням обмежень та перешкод за вiком, станом здров'я та iн.
|
|
|
Як же воювали українцi та уродженцi України в складi Червоної Армiї? З 9 млн. бойових нагород, що їх отримали представники народiв СРСР, на українцiв припадає до 2,5 млн орденiв та медалей. За кiлькiстю Героїв Радянського Союзу - 2 тис.чол. - вони посiдають друге мiсце пiсля росiян. У числi генералiтету Червоної Армiї в роки вiйни налiчувалось понад 300 українцiв. З 15 фронтiв, що дiяли в Червонiй Армiї за весь час вiйни, бiльше половини очолювались маршалами та генералами-українцями за походженням.
Стратегiчне значення у зривi фашистського плану "блискавичної вiйни" мали обороннi бої Червоної Армiї на Українi в 1941-1942 рр. i, особливо, оборона Києва (про неї дивись окреме запитання). Сотнi тисяч мирних жителiв України взяли активну участь у забезпеченнi цих боїв, будуючи обороннi споруди, мости, склади боєприпасiв i т.д.
Важливим свiдченням великого внеску народу України в перемогу СРСР над Нiмеччиною є масовий опiр ворогу на окупованiй ним територiї України. Про найпоширенiшi форми цього опору - економiчний саботаж i уникнення трудових мобiлiзацiй - йдеться в окремих запитаннях посiбника. Зупинимося на найбiльш активнiй i дiєвiй формi антифашистської боротьби (яка була й найбiльш небезпечною для людей), на пiдпiльно-партизанському руховi.
|
|
|
Пiд час фашистської окупацiї в Українi дiяли двi основнi сили партизанських i пiдпiльних формувань - комунiстичнi (тобто оранiзованi й керованi компартiєю, або стихiйно орiєнтованi на неї) та нацiоналiстичнi (ОУН-УПА). Масова героїчна ефективна боротьба українського народу проти фашистiв у першiй з названих сил має точнi науковi вимiри, оскiльки вона достатньо чiтко органiзовувалась i винагороджувалась. Близько 600 тис. месникiв України (501750 чол. у складi партизанських формувань i 103462 чол. у пiдпiльних органiзацiях i групах) знищили понад 0,5 млн. окупантiв та 5 тис. їх ешелонiв, 1568 танкiв i бронемашин, 15 тис. автомашин, 19 гармат, 211 лiтакiв, завдали багато iнших втрат. За цi результати партизани й пiдпiльники України отримали 63,5 тис державних нагород iз 152 тис.нагород для всiх партизан i пiдпiльникiв СРСР.
Спроби деяких iсторикiв применшити кiлькiсть українцiв у комунiстичних партизанських формуваннях, навiть з посиланням на окремi документи (О.Субтельний, наприклад, називає цифру 50 тис. чол.), не витримують наукової критики через їх вибiрковiсть щодо фактiв i документiв. Адже партизанськi загони створювались, несли втрати чи й повнiстю знищувались фашистами,а натомiсць виникали новi загони протягом 1941-1944 рр. Тому встановлення кiлькостi партизан потребує комплексного аналiзу всiєї сукупностi фактiв i документiв, на основi якого вже й у посткомунiстичнiй Українi 1994 року iсторики вийшли на цифру 600 тис.чол.
|
|
|
Стосовно антифашистської боротьби ОУН-УПА, то попри намагання одних iсторикiв цiлком заперечити її, а iнших - ствердити, незаперечним є факт, що в самiй УПА вiдсутнi скiльки-небудь суттєвi узагальненi данi про органiзацiю, облiк i результативнiсть цiєї боротьби. Це якнайкраще засвiдчує їхню вiдсутнiсть, а окремi факти антифашистських боїв УПА локального значення лише пiдкреслюють їх тактичну виключнiсть у стратегiї керiвництва ОУН-УПА.
Великим є внесок України в створення матерiально-технiчної бази перемоги СРСР над Нiмеччиною.З республiки було евакуйовано i тим врятовано вiд ворога понад 550 великих пiдприємств - третину всiх заводiв i фабрик, евакуйованих з охоплених вiйною районiв Радянського Союзу. Евакуацiя 3,5 мiльйонiв жителiв України, передусiм квалiфiкованих робiтникiв та спецiалiстiв, науково-технiчної i творчої iнтелiгенцiї значною мiрою сприяло формуванню iндустрiальної бази фронту. Зокрема, на Урал прибуло 10-15% промислових робiтникiв України.
|
|
|
Темпи поновлення i пуску евакуйованих пiдприємств були надзвичайно високими. На кiнець 1942 року обладнання, евакуйоване з України, становило майже половину воєнної економiки країни. Воно давало бiльше воєнної продукцiї, нiж на старих мiсцях. Так, колектив Харкiвського заводу iм. Комiнтерну в 1942 роцi дав танкiв Т-34 в 3,6 рази, а в 1944 - в 5,3 рази бiльше, нiж у 1941 р. Через 18 днiв пiсля прибуття на нове мiсце почав випускати боєприпаси Київський завод будiвництва верстатiв iм.Горького, а ще через мiсяць все обладнання було введене в експлуатацiю. У 1942 р. завод виробив продукцiї в 2 рази бiльше (в грошовому виразi), нiж у 1940 р., хоч робiтникiв на заводi стало на одну третину менше.
Протягом 1941 р. також з України було евакуйовано понад 6 млн. голiв худоби, понад 1,6 млн. т. зерна та майже 300 тис. т. зернопродуктiв, 30 тис. тракторiв та частину комбайнiв автомашин, iн. матерiалiв і сировини, що стало вагомим фактором продовольчого забезпечення СРСР у вiйнi. Завдяки самовiдданiй героїчнiй працi селян вже до 15 липня 1941 р. у пiвденних областях України було зiбрано зернових з 959 тис. гектарiв, тодi як у 1940 р. на такий час їх було зiбрано тiльки з 415 тис. гектарiв. У рядi районiв Росiї евакуйованi з України селяни налагодили вирощування таких сiльськогосподарських культур, яких до того часу там не вирощували. Зокрема, в Саратовськiй областi у 1942 р. вiсiм українських колгоспiв вперше виростили цукровi буряки.
& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
История второй мировой войны 1939-1945гг.- Т.3.- М., 1975.
Кучма Л. Велич подвигу народного // Урядовий кур'єр.- 1994.- 11 жовтня.
Коваль М. Український фактор у II свiтовiй вiйнi // Рiдна школа.-1995.- №5.
Король В. Цiна перемоги, мiфи та реальнiсть // Трибуна.- 1995.- №1-2.
Муковський I. Про внесок України у перемогу над нiмецько-фашистськими загарбниками // Народна армiя.- 1995.- 27 квiтня.
Муковський I.Т,Лисенко О.Є. Звитяга i жертовнiсть. Українцi на фронтах другої свiтової вiйни.- К.,1997.
Зiнченко Ю.,Кучер В. Правду iсторiї не затьмарити // Радянська Україна.- 1991.- 20-21червня.
С кем воевала УПА // Всеукраинские ведомости.- 1995.-5 мая.
Субтельний Орест. Україна: iсторiя.- К., 1991.
Сторiнки iсторiї Компартiї України: запитання i вiдповiдi.- К., 1990.
ХII. У чому суть проблеми "двох Україн" в iсторичному процесi формування української нацiї?
Парадокс, що лежить в основі поняття "двi України" i позначений лапками, вiдображає iсторично незвичайний процес формування української нацiї. А саме - внутрiшньо властиву їй суперечнiсть двох частин одного етнiчного цiлого, так званих "Захiдної" i "Схiдної" Україн, умовна географiчна межа мiж якими пролягла по осi рiчок Збруч-Случ.
Рiзниця мiж двома регiонами i цiлком певне суперництво щодо iсторичних перспектив України рельєфно прослiдковується: у дiалектних особливостях української мови i пов'язаному з ними ставленні до росiйської мови (вiдносторонення як вiд чужої чи зближення як iз однорiдною); у культурно-релiгiйних традицiях i органiзацiї (зокрема, греко-католицьких i православних); в iдейно-полiтичнiй структуризацiї та її орiєнтацiї (на Захiдну Європу чи, навпаки, Росiю й iн. країни колишнього СРСР) i т.д.
Об'єктивними показниками, в яких виразилися вказанi суперечностi пiд час кризи СРСР i самовизначення незалежної України, стали результати всенародних референдумiв 17 березня i 1 грудня 1991 р., а також виборiв Президента України в 1994 р. Так, якщо 17 березня 1991 р. 70 % жителiв України, якi взяли участь в референдумi з питання збереження СРСР, проголосували "за", то в Галичинi тiльки 16-19% громадян з правом голосу бажали залишитися в складi СРСР, на Волинi - 50%. Коли ж у референдумi 1 грудня 1991 р. 95% його учасникiв проголосували за пiдтвердження незалежностi України, проголошеної її Верховною Радою, то в чотирьох областях (Харкiвськiй, Луганськiй, Донецькiй та Одеськiй) це рiшення пiдтримали менше третини вiд тих, хто мав право голосу. Чiтке розмежування захiдного й схiдного регiонiв вiдбулося в 1994 р. з приводу кандидатiв на Президента України - Л.Кравчука чи Л.Кучми.
Iсторичне корiння проблеми "двох Україн" сягає глибинних витокiв становлення українського етносу. Геополiтичний простiр, в якому вiн творився, був унiкальним мiсцем зiткнення колонiзацiйних потокiв за всiма координатами свiту: схiд-захiд i пiвнiч-пiвдень. Внаслiдок змiшання племен i народiв не тiльки мiжетнiчнi, але й внутрiетнiчнi вiдмiнностi та суперечностi стали характерними для прадавнього населення територiї сучасної України. Навiть схiднi слов'яни з їх окремими племiнними союзами - безпосереднi предки українцiв - в iсторичних джерелах характеризуються великими суперечностями як до державного об'єднання в Русi, так i в створенiй тiєю державою давньоруськiй спiльностi. Розпад останньої супроводжувався формуванням у кiнцi XII - першiй половинi ХIII ст.ст. двох полiтичних iнтеграцiйних центрiв Пiвденно-Захiдної Русi: захiдного (Галицько-Волинське князiвство) i схiдного (Чернiгiвське князiвство).
Етнокультурнi вiдмiнностi в основi того давнього розмежування засвiдчуються: 1) особливостями археологiчних культур схiдних слов'ян i Русi (черняхiвська культура з одного боку i її середньоднiпровський варiант та пастирська, юхнiвська, роменська культури i деснянський варiант зарубинецької культур); 2) дiалектами сучасної української мови (пiвденно-захiдна група говiрок i київсько-полтавський дiалект). Останнiй хоч i вважається новоутворенням ХIV-ХVII ст.ст., проте його територiальний збiг з конкретними археологiчними культурами пiдтверджує закономiрний зв'язок дiалектiв мови з племiнними вiдмiнностями етнiчної давнини, на який вказували такi вченi, як О.О.Шахматов, Ю.М.Брайчевський.
Наступнi шiсть вiкiв формування українського етносу в силу конкретно-iсторичних обставин не спинили, а, навпаки, посилили й урiзноманiтнили давнiшi вiдмiнностi. Формування захiдної частини українцiв з XIV ст. до половини ХХ ст. вiдбувалося у вiдривi вiд схiдної - в складi Польщi, Австро-Угорщини, Румунiї, Чехословаччини. Суттєвою специфiкою цього процесу було: 1) етнiчно чуже середовище, яке сприяло змiцненню власної етнiчної самосвiдомостi; 2) консервацiя вiдсталого аграрного характеру економiки з його натуральною замкнутiстю й вiдповiдними психологiчними рисами в менталiтетi населення; 3) греко-католицька культурно-полiтична орiєнтацiя на Захiдну Європу, пiдкрiплювана антиросiйською спрямованiстю полiтики Польської й Австро-Угорської держав; 4) можливостi легального культурного розвитку в ХIХ - на поч. ХХ ст.ст.
У той же час перипетiї мiждержавної боротьби Литовсько-Руського князiвства - Московської Русi - Польщi i турецько-татарських агресорiв, супроводжуванi великими мiграцiями населення, зблизили етнотворчi процеси схiдної частини українцiв з бiлорусами i росiянами. Якнайвиразнiше це проявилось у схiдних дiалектних особливостях української мови (перехiдна взаємовiдповiднiсть полiських говiрок з пiвденнобiлоруськими i курсько-орловським росiйським дiалектами, степовi "новоросiйськi" говiрки).
З одного боку, у XV-XVII ст.ст. самобутнiсть козаччини i Гетьманщини сприяла етнiчному самовизначенню українцiв на сходi, а самодержавно-крiпосницька русифiкаторська полiтика росiйського царизму другої половини XVII- поч.ХХ ст.ст. була фактором їх консолiдацiї у визвольнiй боротьбi. Проте, з iншого боку, схiднi українцi формувалися в етнiчно спорiдненому середовищi колишньої давньоруської спiльностi, яке скрiплювалось єдиною православною релiгiєю. До того ж Україна в складi Росiйської iмперiї iнтегрувалася в загальноросiйський економiчний ринок на новiтнiх iндустрiально- аграрних засадах з вiдповiдним цьому впливом на психологiю населення. Зближували також спiльнi полiтичнi процеси, що вiдобразилося у формуваннi на рубежi ХIХ - ХХ ст.ст. новiтнiх визвольних суспiльно-полiтичних рухiв, а також у загальноросiйських революцiях 1905-1917 рр.
Коли в 1918 р. на руїнах Австро-Угорської iмперiї виникла ЗУНР, то її керiвництво не мало намiрiв об'єнуватися з українцями Сходу до тих пiр, поки не було змушене до цього польською агресiєю. Але злука ЗУНР i УНР 22 сiчня 1919 р. самими її авторами розцiнювалося як формальна, петлюрiвське керiвництво УНР одразу ж поступилося Захiдною Україною Польщi взамiн на її вiйськово-полiтичну пiдтримку проти Радянської влади.
У союзi з Радянською Росiєю вiдбулося самовизначення схiдної України як самостiйної державностi в 1920-1922 рр., захiдна ж частина до 1939-1945 рр. знову залишалась складовим придатком iноземних держав. 70-рiчна iнтеграцiя України в СРСР мала своїм результатом iсторичний феномен "радянського українця", нацiональнi етнокультурнi риси якого своєрiдно поєднувалися з багатонацiональною союзною спiльнiстю на унiтарних соцiально-економiчних та iдеологiчних, полiтичних засадах. Одначе в захiдноукраїнському регiонi пiсля досягнутого в складi СРСР iсторичного возз'єднання українцiв загальний iнтеграцiйний процес мав i специфiчнi наслiдки. Придушення вiкових етнокультурних особливостей регiону як "нацiоналiстичних", яке здiйснювалося комунiстичним керiвництвом СРСР i УРСР, спричинило не лiквiдацiю вiдмiнностей, а появу певного комплексу в самосвiдомостi населення.За умов демократизацiї суспiльно-полiтичного життя в СРСР другої половини 80-х рр. i в незалежнiй Українi з 1991 р., цей комплекс проявив себе у прагненнi до iсторичного реваншу шляхом нав'язування всiм українцям власних етнiчних особливостей як "справжнiх" нацiональних цiнностей. Результатом, проте, стало не стiльки загальне визнання захiдно-українських стандартiв для всiєї України, скiльки загострення нацiональних суперечностей.
У науковому планi етнокультурнi вiдмiнностi українцiв сходу i заходу є рiвнозначними в їх багатовiковiй самобутностi. В полiтичному ж планi проблемою нацiональної консолiдацiї українцiв у власнiй незалежнiй державi є пропорцiйно орiєтована щодо регiональних особливостей полiтика вiльного розвитку на основi створення загальноукраїнського економiчного ринку, побудови демократичної правової державностi, культурного вiдродження.
Багатовiкова спадщина у виглядi "двох Україн" не може бути лiквiдована силою й у короткий час, про що свiдчить власний iсторичний досвiд. Лише тривале й вiльне взаємне зближення i взаємовплив сходу i заходу України витворять нову українську нацiональну реальнiсть.
& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
Регiональна полiтика України: концептуальнi засади, iсторiя, перспективи: Мiжнародна наукова-практична конференцiя 10-11 листопада 1994 р.- К., 1995.
Брайчевський М.Ю. Походження Русi.- 1968.- С.112-115, 119-120.
Субтельний О. Україна: iсторiя.- К., 1992.
З м і с т
I. Хто такі "готи"?.................................................................................... 3
II. Що свiдчать iсторичнi джерела про iснування русiв до IХ столiття? 4
III. Який взаємозв’язок мало введення християнства з державотворчим процесом часiв Київської Русi?............................................................... 5
IV. Яку роль у державотворчому процесi часiв Київської Русi вiдiграла "Руська правда" Ярослава Мудрого?.................................................... 7
V. Чим видiлялося серед iнших декабристських органiзацiй Товариство об'єднаних слов'ян?................................................................................. 9
VI. Чому революцiйний 1917 рiк не принiс народу України визволення,а перерiс у громадянську вiйну? - погляд Н.Махна................................. 11
VII. Чому перемогли бiльшовики? - земельна проблема в революцiї 1917 р. i її розв'язання на Українi.......................................................................... 15
VIII. Що являв собою український нацiональний союз i якою була його iсторична роль у 1918 - 1919 рр.?.......................................................... 19
IХ. Якою була радянська полiтика щодо нацiональних меншин пiд час українiзацiї 20-х рокiв?........................................................................... 21
Х. Чому провалились фашистськi плани використання робочої сили в Українi у 1941-1944 рр.?...................................................................................... 24
ХI. Який внесок народу України у її визволення вiд фашистської окупацiї i перемогу СРСР над Нiмеччиною?.......................................................... 27
ХII. У чому суть проблеми "двох Україн" в iсторичному процесi формування української нацiї?..................................................................................... 30
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 177; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!