II. Що свiдчать iсторичнi джерела про iснування русiв до IХ столiття?
Nbsp;
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ УКРАЇНИ
ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ
Iмені Юрія КОНДРАТЮКА
Методичні рекомендації
До вивчення IСТОРIї УКРАЇНИ
В ЗАПИТАННЯх I ВIДПОВIДях
Для студентів всіх спеціальностей
Випуск III
Полтава - 1997
Укладачі:
В.I.Горбань, завiдуючий кафедрою iсторичних дисциплiн i права Полтавського державного технiчного унiверситету iмені Юрія Кондратюка, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання VI, VII, XI, XII);
М.М.Полiщук, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання I, II, III, IV);
I.I. Дерев'янко, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання Х, ХI);
Г.М.Аванесян (запитання IX);
С.Б.Iващенко (запитання VIII);
С.М.Яковенко (запитання V).
Відповідальний за випуск Горбань В.І., канд. іст. наук.
Рецензент:
кандидат історичних наук, доцент, зав. кафедрою українознавства та гуманітарної підготовки Полтавського державного технiчного унiверситету iмені Юрія КондратюкаН.К.Кочерга
I. Хто такі "готи"?
В iсторiї Пiвденної i Схiдної Європи, а також пiвнiчного Причорномор'я так званi "готи" вiдiграли важливу роль.Традицiйно в iсторичнiй науцi "готiв" вважають народом нiмецького кореня, який прийшов з Пiвночi Європи, пiдкорив мiсцеве слов'янське населення i створив могутню державу у II-IV ст.ст. н.е. Проте деякi сучаснi iсторики вважають це твердження помилкою. Так, О. Знойко, С.Лєсной та iн. переконанi у фракiйському походженнi готів. Це плем'я, на їх думку, iснувало на Балканах на захiдному й пiвнiчному узбережжi Чорного моря пiд iменем "гетiв". Пiд такою назвою воно зустрiчається вже у Геродота, а Фукiдiд писав про гетів як про дуже багаточисельне плем'я.
|
|
|
Гетiв починають називати "готами" лише з кiнця IV ст.н.е. Коли точно i чому це трапилось, - ще не з'ясовано. Iсторик "готiв" Йордан, сам "гот" за походженням, вживав у серединi VI ст. обидвi цi назви як синонiми. Те ж саме робили iншi автори епохи переселення "готiв". Окремi iсторики висловлюють думку, що це почалося з моменту розгрому iмператором Траяном дако-гетської держави в кiнцi II ст.н.е. i, як результат руху готiв на схiд. Пiшли на схiд "гети", а через два столiття повернулися "готи".
Не варто забувати, що сам Йордан гетiв (готiв) за германцiв не вважав, а, навпаки, протиставляв германцям, називаючи, як i багато iнших давнiх авторiв, "скiфським племенем". Мiж тим, ми знаємо, що "скiфами" германцiв у давнину не називали. Говорячи про запозичення iмен рiзними народами, Йордан писав:" Римляни запозичують у македонцiв, греки у римлян, сармати у германцiв, готи часто у гунiв". Тут германцi i готи фiгурують не тiльки як окремi племена, але як представники цiлком рiзних груп народiв, що, очевидно, й було насправдi.
|
|
|
В iсторiї готiв, написанiй Йорданом, гети ще iнколи називаються "малi готи". Цiлком можливо, що готи i гети не були народом одного кореня, а об'єдналися в ходi воєн та переселень, iснують навiть припущення, що "малi готи" були слов'янами.
З кiнця IV ст.н.е. гети (готи) пiд ударами гунiв вiдходять iз Криму i пiвнiчно-захiдного узбережжя Чорного моря, переходять Дунай, поселяються тимчасово на Балканах. Потiм вони зриваються з мiсця, захоплюють Рим, Iталiю i через декiлька рокiв розпочинають своє пересування по Європi в Iспанiю i пiвнiчну Африку, де врештi-решт асимілюються серед мiсцевого населення.
Оригінальну версію тюркської етнічної приналежності готів сформулювали сучасні російські дослідники Г.Носовський і А.Фоменко. Їх аргументація спирається на письмові ототожнення готів з татарами і половцями в угорських літописців ХІІІ ст., німецького посла в Москві у XVI ст. Герберштейна та лінгвістичне ототожнення готів з татарською назвою кочових татар "джете" на відміну від осілих татар.
Отже, готи i їх державнiсть, що на початку нової ери суттєво вплинули на етнополiтичний розвиток схiдних слов'ян, є народом науково недостатньо вивченого походження, але його германська етнiчнiсть бiльш сумнiвна, нiж фракiйська.
|
|
|
& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
Василенко Г.К. Велика Скiфiя.- К.,1991.
Пiвторак Г. Українцi: звiдки ми i наша мова.- К.,1993.
Лесной С. Откуда ты, Русь ?- Ростов-на-Дону, 1995.
Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Новая хронология Руси.- М., 1997.
II. Що свiдчать iсторичнi джерела про iснування русiв до IХ столiття?
Першою згадкою про русiв в iсторiї вважається свiдчення Тацiта щодо "ругiв".Вiн згадував це плем'я у своєму творi "Германiя" в 98 р.н.е. i розташував його у захiдному кутку пiвденного узбережжя Прибалтики. Нiмецький мiсiонер Отто Бамбергський пізніше стверджував, що плем'я ругiв носило також назву "русинiв", або "рутенiв".
У книзi Прокопа Слободи, виданiй у 1767 р., наводиться давня чеська легенда про трьох братiв: Чеха, Леха i Руса, котрi у 282 р. (iншi джерела називають 279 р.) на територiї сучасної Хорватiї i Сербiї пiдняли повстання проти римлян i змушенi були пiд їх тиском покинути цi землi та податися на пiвнiч вiд Балкан.
Патрiарх Прокл (434-447 рр.) у своїй промовi з приводу нашестя гунiв згадав бiблiйний народ "рош" (Iєзекiїль, 38,2), вбачаючи, очевидно, у гунському нападi здiйснення бiблiйного пророцтва. Проте з приводу народу "руги" науковцi сперечаються: однi вважають, що у пророцтвi згадується народ "рош", iншi ж стверджують, що має мiсце неправильне розумiння тексту.
|
|
|
Звiстка про народ "хрос" є в iсторiї Захарiя Мiтiленського, написанiй у 555 роцi. В далекiй Сiрiї знали про iснування на пiвнiч вiд Чорного моря якогось народу "рус" чи "рос", який вiдзначався великим зростом.
У Тбiлiсi знаходиться грузинський пергаментний манускрипт 1042 р. про облогу Царграда русами в 626 р. В останнiй частинi цього манускрипту (iз 322 листiв) вказано: "Облога й штурм великого i святого града Константинополя скiфами, котрi суть руси". Там же є ще одна згадка: "В 622 р. Iраклiй за велику суму грошей умовив скiфiв, котрi суть руси, не тривожити iмперiї, i потiм вiдправився помститися Хосрою".
Арабський письменник Ат-Табарi писав про правителя Дербенту Шахрiада, що той у 644 роцi заявляв таке:" Я знаходжусь мiж двома ворогами: один - хазари, а iнший - руси, котрi суть вороги всьому свiтовi, особливо ж арабам, а воювати з ними, крiм тутешнiх людей, нiхто не вмiє. Замiсть того, щоб ми платили данину, будемо воювати з русами самi i власною зброєю. I будемо втримувати їх, щоб вони не вийшли їз своєї країни".
У "Життiї" св.Стефана Сурожського є цiкавi данi про напад руського князя Бравлiна на пiвденний берег Криму. Мова йде за останню чверть VIII ст. Руси того часу в джерелi називались "тавроскiфами", хоч самi себе, як вказувалося в "Житiї", вони йменують "русами".
"Життiє" св.Георгiя Амстердамського зберегло такi згадки про Русь: "Було нашестя варварiв Русi, народу, як усi знають, у найвищiй мiрi дикого i грубого, котрий не мав в собi жодних слiдiв людинолюбства." Ця згадка вiдносится до початку IХ ст.
Таким чином, iсторичнi джерела свiдчать про iснування етнiчної спiльностi русiв ще задовго до утворення Київської Русi.
& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
Пiвторак Г. Українцi: звiдки ми i наша мова.- К.,1993.
Лєсной С. Откуда ты, Русь.- Ростов-на-Дону, 1995.
Iгнатович Е.В. Україна - terra inkognita. Новий погляд на невiдомi факти II-V столiть нашої ери.- К., 1992.
Василенко Г.К. Руси.- К., 1990.
Василенко Г.К. Велика Скiфiя.- К., 1991.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 168; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!