Геронтологічні зміни серцево - судинної системи

 

У процесі старіння змінюється структура судинної стінки, особливо у великих артеріях. Це проявляється у вигляді склеротичних змін інтими (внутрішньої оболонки), атрофії м'язового шару, зниження еластичності. Порушується здатність судин до розширення і звуження, збільшується швидкість пульсової хвилі, змінюється форма кривої реограми. 

З віком систолічний тиск має тенденцію до більшого зростання, ніж діастолічний тиск     

У старості зменшується ЧСС, ударний об'єм серця.

З віком знижується хвилинний об'єм крові . З 50 років серцевий викид зменшується на 1 % у рік за рахунок зменшення систолічного об'єму і зменшення ЧСС. Постачання кисню зменшується з віком на 0,6 % у рік.

Зниження ХОК розглядають як реакцію серцево-судинної системи на знижену потребу тканин організму в кисні.

Абсолютні величини центрального об'єму крові (ЦОК) з віком не змінюються. Співвідношення ЦОК і маси циркулюючої крові збіль­шується.

З віком швидкість кровотоку зменшується.

Коронарне і мозкове постачання кров'ю залишається з віком на до­статньому рівні, але ниркове і печінкове кровопостачання значно змен­шується. 

В умовах старіння організму послаблюються умовні рефлекторні впливи на серцево-судинну систему. Виявляється інертність судинних ре­акцій як результат порушень гемодинаміки.

У старості послаблюються впливи на серце окремих структур мозку, симпатичної нервової системи, блукаючого нерва. Порушується енергети­ка, ритм міокарда. Змінюється відповідь серця на катехоламіни й ацетил­холін.

 

 

Особливості органів дихання у віковому аспекті: газообмін, зміни показників зовнішнього і внутрішнього дихання, структурні і функціональні зміни, регуляція дихання.

Ембріональний розвиток органів дихання

    Після запліднення яйцеклітини до імплантації зародка в слизову оболонку матки газообмін відбувається шляхом дифузії кисню та вуглекислого газу між зародком і слизовою оболонкою маткової труби, де сталося запліднен­ня. Після імплантації зародкового міхура газообмін здійснюється через ворсини хоріона завдяки їх контакту з материнською кров'ю.

    Поступово відбувається формування і розвиток плаценти, яка стає головним органом зовнішнього дихання плода на весь період його розвитку. Плацента регу­лює транспорт кисню і вуглекислого газу в крові плода.

Розвиток органів дихання у плода

    Наприкінці 3—4-го тижня ембріонального розвитку з'являється випинан­ня стінки передньої кишки. З нього формується гортань, трахея, бронхи і легені. На 4-му тижні формуються права і ліва легені. На 6-му тижні утво­рюються часткові бронхи, на 8—10-му тижні — сегментарні бронхи. На 16-му тижні починається стадія розвитку бронхіол, а на 24-му тижні — розвиток ацинусів. З 10-го тижня відбувається формування каркасу трахеї та бронхів. Васкуляризація легень відбувається на 26—28-му тижні.

    Гортань, трахея, бронхи, ацинуси заповнені рідиною, яка вироб­ляється клітинами дихальних шляхів. Рідина має малий вміст білків, що забезпечує швидке всмоктування рідини після народження. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку починає синтезуватися сурфактант, який вкриває стінки альвеол шаром завтовшки 0,1—0,3 мкм. Цей процес почи­нається з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода. Виробляється сурфактант альвеоцитами. Секрецію його посилюють глюкокортикостероїди, катехоламіни, простагландин Е. Сурфактант необхідний для нор­мального функціонування легень після народження.

Дихальні рухи плода реєструються з 11-го тижня вагітності. Почина­ються періодичні скорочення інспіраторних м'язів діафрагми, міжребро-вих м'язів.

  Частота дихальних рухів збільшується вночі й кожного ранку. Вони зумовлені активністю дихального центру довгастого мозку. Частота дихальних рухів збільшується в стані гіперкапнії та ацидозу.

Гіпоксію плода можна діагностувати за збільшенням частоти дихаль­них рухів, оскільки з розвитком гіпоксії відбувається послаблення та при­пинення дихальних рухів через послаблення окисних процесів у нервових клітинах. Одночасно з дихальними рухами знижується тиск у грудній по­рожнині плода. Аспірації амніотичної рідини в легені не відбувається, що пояснюється малим просвітом гортані.

  Дихальні рухи плода потрібні для нормального розвитку легень.

Порушення ембріогенезу призводить до природжених вад розвитку, асфіксії у новонародженого.

Для оцінки стану новонародженої дитини, яку проводять відразу після народження, визначають частоту дихання, ЧСС і колір шкіри. Визначають також ступінь асфіксії.

Для медичної сестри головною проблемою є порушення дихання у но­вонародженого.

Меха нізм першого вдиху

  Легені до народження дитини заповнені рідиною, об'єм якої в середньому становить 100 мл.

Під час пологів плацентарний кровообіг порушується, що призводить до виникнення гіпоксії й гіперкапнії. Одночасно різко підвищується чутливість хеморецепторів, що шляхом сумарного впливу гіпоксії й гіперкапнії забезпечує посилення дихальних рухів. Легені плода заповнені приблизно на 40% рідиною, яка секретується альвеолярними клітинами. Під час проходження через родові шдяхи частина рідини вичавлюється. Рідина, що залишилась в дихальних шляхах, утруднює здійснення перших вдихів, оскільки при цьому треба перебороти значної сили поверхневий натяг. Вирішальним моментом є перев”язування пуповини в той час, коли починає підвищуватись напруга СО₂ в крові новонародженого. Коли Р СО₂ досягає критичної величини, через центральні хеморецептори збуджуються інспіраторні нейрони і відбувається перший вдих.

Перший вдих здійснюється під дією низхідних впливів ретикулярної формації на дихальний центр. Активізують ретикулярну формацію гіпоксемія, гіперкапнія, ацидоз та інші метаболічні зміни, що наростають під час пологів, а також комплекс температурних, пропріорецептивних, тактильних та інших стимулів у момент народження. Під час вдиху внутрішньоплевральний тиск новонародженого може знижуватись до 30 мм.рт.ст ( в нормі 5-8 см).

Перший вдих новонародженого характеризується сильним інспіраторним збудженням м'язів вдиху, насамперед діафрагми(інспіраторний спалах).  Вони спостерігаються у здорових новонароджених у перші 3 години життя й складають 48% усіх дихальних рухів. Частота таких “інспіраторних спалахів” у дітей старшого віку падає, але менше 1% вони складають у дітей, старших 5-го дня життя.    Симптоми “повітряної пастки” (рівень спокійного видиху - експірації настає через 2-3 дихальних рухи), який виникає після таких інспіраторних спалахів сприяє розправленню легенів.  

 У 85 % випадків перший вдих глибший і триваліший, ніж наступні. Триває перший вдих 0,1—0,4 с, при цьому об'єм повітря становить 20—80 мл. Особливістю першого циклу є велика тривалість видиху — 3,8 с.

Видих відбувається на тлі звуженої голосової щілини і супроводжується криком. Видихає новона­роджений 24 мл повітря. Різниця об'єму повітря під час вдиху і під час ви­диху формує функціональну залишкову ємкість легень. Після першого вдиху в легенях дитини залишається від 4 до 50 мл повітря. Протягом пер­ших 10—20 хв функціональна залишкова ємкість (ФЗЄ) легень досягає 75 мл. Аерація легень закінчується на 4-й день після народження (ФЗЄ до­сягає 100 мл). Після першого вдиху змінюється газовий вміст і рН артеріаль­ної крові . Ці показники стабілізуються на 1-му тижні життя.

Частота дихання у новонародженого 40—60 за 1 хв, дихальний об'єм у середньому 17 мл (від 10 до 25 мл). Зі збільшенням маси тіла ХОД зни­жується 

Верхні дихальні шляхи у новонародженого вузькі, їх опір приблизно у 8 разів більший, ніж у дорослих.

Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) у новонародженого визначається за об'ємом повітря (120—150 мл), який видихається під час крику . ЖЄЛ збільшується з віком людини.

 

 

Анатомо - фізіологічні особливості органів дихання

Органи дихання в процесі росту і розвитку дитини змінюються морфологічно і функціонально

Ніс у новонародженого відносно малий, має вузькі носові ходи (до 1 мм).

Хрящі м'які, відсутня нижня носова раковина і нижній носовий хід. Носо­ву порожнину вкриває миготливий епітелій. Слизова оболонка тонка, суха, яскраво-рожева завдяки густій сітці кровоносних капілярів. Підслизова оболонка має недорозвинену кавернозну тканину. 

Приносові пазухи в ново­народжених недорозвинені ,а лобова пазуха відсутня.

Горло в новонародженого вузьке і коротке.

Слухова труба, яка з'єднує носову частину горла з барабанною порожниною, широка, коротка, пряма. Отвори слухових труб розташовані на задній поверхні носової частини горла, близько до хоан.

Горлове лімфатичне кільце недорозвинене.

Піднебінні мигдалики малі за розміром, сховані за піднебінними дужками, у них погано розвинені крипти.

Гортань у новонародженого має лійкоподібну форму, вона відносно коротка з вузьким просвітом, хрящі ЇЇ м'які та піддатливі.

Голосова щілина вузька і розташована високо, на рівні IV шийного хребця (у дорослих — на рівні VI шийного хребця). Довжина голосових зв'язок 4—4,5 мм (відносно короткі).

Слизова оболонка гортані ніжна, тонка, суха, багата на кровоносні та лімфатичні судини. Еластична тканина гортані розвинена погано.

Трахея до моменту народження дитини встигає повністю сформувати­ся, її верхній край більше розширений, він розташований на рівні IV ший­ного хребця (у дорослих - на рівні VIII хребця). Трахея має лійкоподібну форму, відносно вузький просвіт, складається з 12—20 хрящових напівкілець, які теж м'які та піддатливі.

У трахеї недостатньо розвинута еластична тканина. Слизова оболонка має такі самі особливості, як і в гортані.

Діаметр просвіту трахеї змінюється протягом дихального циклу. Особливо значні зміни відбуваються під час кашлю — просвіт змен­шується на одну третину свого поперечного розміру.

Бронхи новонароджених вузькі й короткі. Роздвоєння трахеї розташо­ване на рівні III грудного хребця (у дорослих — на рівні V). Правий бронх короткий, широкий, він є продовженням трахеї. Лівий бронх — вузький, довгий, відходить від трахеї під прямим кутом. М'язові та еластичні волок­на бронхів недорозвинені. Слизова оболонка пухка, добре постачається кров'ю, але суха, залози слизової оболонки погано функціонують. Поверх­ня бронхів вкрита тонким шаром слизу, який рухається зі швидкістю 0,25— 1 см/хв. У бронхіолах рух слизу повільніший (0,15—0,3 см/хв).

Легені у новонародженого мають масу 50—60 г, що становить 1/50 ма­си тіла. Ліва легеня складається з двох часток (верхня і нижня), права — з трьох часток (верхня, середня і нижня). Окремі частки легень розвивають­ся нерівномірно. Міжчасткові щілини не виражені. Сегментарна будова легень відповідає будові легень у дорослих. Але окремі сегменти від­окремлені один від одного вузькими прошарками пухкої сполучної ткани­ни. Корені легень у новонароджених мають багато кровоносних та лімфа­тичних судин.

Легенева тканина має однокамерні альвеоли, розміри яких у 4 рази менші, ніж у дорослих, загальна кількість альвеол також значно менша (у новонароджених у 10—12 разів менше альвеол порівняно з до­рослими).

Альвеолярні ходи широкі, еластична тканина розвинута недо­статньо, у легенях переважає пухка сполучна тканина з розвинутою сіткою кровоносних судин.

 

---

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 219; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!