Зміни нервової системи в процесі старіння.

  У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають. Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим обмежує адаптивні можливості старіючого організму. Поряд із цим у процесі старіння знижується вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до ряду інших фізіологічно активних речовин.

Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.У період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується. Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом старіння організму.

Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних тканин організму.

Для оцінки стану ЦНС і діагностики ушкоджень слід використовувати електроенцефалографію (ЕЕГ)

ЕЕГ – це реєстрація біотоків мозку. Запис проводиться за допомогою електроенцефалографів. При аналізі ЕЕГ враховують насамперед частоту, амплітуду, форму, тривалість, характер розподілу її хвиль.

Основні ритми ЕЕГ здорової дорослої людини в стані спокою і активності є альфа- і бета –ритми. У альфа-хвиль частота 8-12 коливань в секунду з амплітудою 40-70 мкВ. Альфа-ритм реєструється переважно над потиличними долями. А при включенні світового подразника у людини спостерігається депресія альфа-ритма.

Бета-хвилі мають частоту 16-30 коливань в секунду, амплітуду 10-30 мкВ. Виражені переважно в відділах півкуль великого мозку. Під впливом подразника (світло) вони змінюються не так чітко, як альфа-хвилі.

НА ЕЕГ можуть реєструватися і інші типи хвиль: тета хвилі з частотою коливань 4-7 періодів в секунду і більшою амплітудою (100-250 мкВ), дельта-хвилі – низькочастотні (1-3 періода в секунду) і високоамплітудні коливання (50-150 мкВ) а також комплекси, які складаються з повільної хвилі і високоамплітудною гострою «піка». В нормі у здорової людини тета і дельта-хвилі, комплекси «пік-хвиля» відсутні.

У новонароджених відсутня біоелектрична активність в потиличних ділянках мозку.

До 6-місячного віку виникають ритмічні коливання потенціалів в потиличних ділянках мозку і поступово формується альфа активність, яка характерна для дорослої людини.

Формування альфа- активності мозку завершується в 10-14 років. У людини, яка втратила зір в ранньому дитинстві, альфа-ритм на ЕЕГ не реєструється.

  Весь процес змінення ЕЕГ протікає у направленні від повільних низькочастотних коливань до швидких високочастотних.

Спочатку у дітей формується дельта-активність з частотою 2-4 періода за секунду, потім вона переходить в тета-активність (4-7 кол\сек), а вже потім виникає альфа-ритм.

Бета-частоти (18-20 кол\сек) у дітей лише виражені. Дельта- і тета-активність зникає після завершення формування альфа-ритма і з’являється у дорослих при деяких патологічних станах (у пубертатному періоді у дітей можливе тимчасове відновлення повільних хвиль – так званий пубертатний регрес).

На ЕЕГ з віком починають переважати повільні хвилі. Під час досліджень на людині можна провести пробу по визначенню лабільності її нервових центрів. Для цього наносять світові або звукові сигнали відповідної частоти, а на ЕЕГ реєструється їх відтвореня. Так було встановлено, що нервові центри людей похилого віку не можуть відтворити такі часті ритми порівнюючи з молодими. Думають, що електрична активність структур мозку не тільки прояви їх діяльності, але і механізм підтримання високій працездатності нейронів. Ось чому уповільнення електричних ритмів може стати причиною зниження функціональної активності центрів.

    При старінні сповільнюється частота основних ритмів ЕЕГ. Найбільші зміни виникають у діапазоні альфа- і тета-ритму, генераторами якого є ядра і структури гіпоталамусу.

Порушення синтезу і розладу медіаторів призводять до рухових, вегетативних і емоційних змін старечого організму.

Морфо-функціональні особливості основних аналізаторів (зорового, слухового, вестибулярного), їх розвиток в різні періоди життя людини.

 

Інформацію про навколишній світ та про власне тіло ми одержуємо за допомогою органів чуття. З давніх-давен відомо п”ять основних видів відчуття: око- бачить, вухо- чує, шкіра - відчуває, язик - розпізнає смак, ніс - забезпечує нюх. Та частина функцій ЦНС, яка забезпечує сприйняття та обробку подразнень, належить до сенсорних (від латинського сенсус - почуття, відчуття), а за І.П.Павловим, - аналізаторних систем.

     Аналізатори відносяться до першої сигнальної системи діяльності.

Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу.Сітківка ока розвивається з випинання структур проміжного мозку.Судинна оболонка і склера утворюється з механізми, кришталик має ектодермальне походження .

Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2 - 3 тижні у дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. . Процеси мієлінізації зорових шляхів закінчуються до 3-4 місяця життя.

Очне яблуко має неправильну кулясту форму. Середні розміри його у дорослої людини становлять приблизно 24 мм у діаметрі, у новонароджених - до 16 мм.

Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. Внаслідок такій формі очного яблука новонароджені діти в 80-94% випадків мають гіперметропічну рефракцію (далекозорість).

Рефракція - це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях. Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія (короткозорість).

Гіперметропія (далекозорість) - спричиняється зменшенням очних яблук або, зниженням ластичності кришталика. Найчастіше далекозорість проявляється із віком, особливо після 45-50 років. При далекозорості назначають окуляри із опуклими лінзами.

 Міопія (короткозорість) виникає, якщо очні яблука збільшуються. Зображення фокусується не на сітківку, а перед нею. Для того, щоб проводити ефективну профілактику міопії, потрібно знати причини її розвитку. До них належать:

• тривале розглядання близьких предметів;

• тривале напруження акомодації (скорочення війкового м'яза);

• недостатнє освітлення робочого місця;

• звичка читати лежачи або під час проїзду в транспорті;

• велике навантаження на орган зору внаслідок тривалого перегляду к і к- передач.

Профілактика й усунення цих причин дасть змогу зберегти нормаль­ніш зір.

   Катаракта (лат. cataracta від грец. Καταρράκτης - «водоспад») - офтальмологічне

захворювання, пов'язане з помутнінням кришталика ока і яка викликає різні ступені розладу зору.

  Астигматизм — це неможливість сходження всіх променів від предмета в одній точці.

  Ріст очного яблука продовжується після народження. Інтенсивніше воно росте перші

       п”ять років життя дитини, менш інтенсивно - до 9-12 років.

  Склери у дітей тонкі, еластичні, добре розтягуються.

  Рогівка у новонароджених дітей товста і опукла. До 5 років товщина рогівки

 зменшується, а середній радіус кривини її з віком не змінюється. З віком рогівка

    становиться щільною.

Під акомодацією розуміють пристосування ока для чіткого зору на різні відстані.

До складу акомодаційного апарату належать кришталик, війкове тіло, війкові зв”язки.

У новонароджених і дітей раннього віку кришталик кулястої форми, безбарвний, прозорий (це норма). У дітей кришталик має високу еластичність, у 10 років діапазон акомодації вищий, ніж у дорослих, після 10 років еластичність кришталика зменшується, що при­зводить до зменшення об'єму акомодації. У осіб похилого віку кришталик - жовтаве, дуже заломлююче тіло у вигляді двоопуклої лінзи.

З віком змінюється акомодація.

 В 10 років найближча точка ясного зору знаходиться на відстані менше 7 см від ока,  

    в 20 років - 8,3 см, в 30 років - 11 см, в 40 років - 17 см, в 50 років - 50 см, в 60-70

    років - 80см.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.

У центрі райдужки є отвір - зіниця. У новонародженої дитини вона вузька. У віці 6-8 років зіниці широкі, тому що переважає тонус симпатичних нервів. У 8-10 років зіниця знов вузька і дуже активно реагує на світло. У 12-13 років реакція зіниці на світло, як у дорослих.

У новонароджених очі швидко повертаються на джерело світла. Коорди­нація очей

недосконала. Періодично може з'являтися косоокість. Коорди-п.ним скорочень зовнішніх   м'язів ока швидко удосконалюється, з 2-го міся- ця діти фіксують очі до 1 хв на яскравих предметах, починають слідкувати за предметами в 3 міс. Зорове зосередження на предметі триває 7—10 хв. Складні рухи очей розвиваються з 1 року до 3 років.

  Сітківка виконує світлосприймаючу функцію. Чутливість до світла в дітей

  з'являється відразу ж  після на­родження. На достатньо сильне світло в дітей

з'являється рефлекс зіниці ока, миготливий рефлекс, рух го­лови. Світлова чутливість у

  новонароджених низька. Вон підвищується в перші місяці життя. З 7 де 18 років

світлова чутливість очей  збільшується в 2 рази. З віком підвищується функціональна

рухливість зорових рецепторів.

  Умаленьких дітей погано виражена темнова і світлова адаптація. Обидва процеси

посилюються до 20—24 років.

   Сітківка містить волокна зорових клітин - палички й колбочки.

У момент народження дитини периферійна ділянка сітківки ока краще  

диференційована,ніж центральна. Тому колбочки залиша­ються більш нерозвинутими,

ніж палички.

  Колбочки мають кулясту форму, кількість їх у 4 ра­зи менша, ніж у дорослих.

    У новонароджених дітей палички у сітківки диференційовані, а кількість колбочок 

починає зростати після народження і до кінця першого півріччя морфологічний

розвиток сітківки закінчується.

 Після 60 років знижується адаптаційна властивість очей у разі недостатнього освітлення, знижується та­кож і швидкість темнової адаптації. Це пояснюється зменшенням прозорості кришталика і звуженням зіниці. Під час темнової адаптації діаметр зіниці 7,5 мм у 20 років і 4,8 мм у 80 років. .

У сітківці старих людей змінюється кровообіг, відбува­ються атрофічні процеси в її пігментному епітелії, який вторинно впливає на функцію фоторецепторів. Зміни сприйняття кольорів сильно виражені для короткохвильової частини спектра, найкраще зберігається сприйняття зеленого кольору. Після 40 років погіршується сприйняття в розрізненні кольорів: зелений — синій або синій —жовтий. Розрізнення кольорів чер­воний — зелений погіршується після 60 років. Сприйняття і розрізнення яскравості кольорів знижується після 50 років. У людей похилого віку змінюються різні фази короткочасної пам'яті на геометричні стимули. Це свідчить про те, що оброблення зорової інформації сповільнюється.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і

проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.

Компенсують ослаблену акомодацію, призначаючи корекцію для читання (від +1 до +3 діоптрії) залежно від віку: у 40 років +1 діоптрій, 50 років +2 діоптрії, 60 років +3 діоптрії. . Сила акомо­дації зменшується з 10 до 20 років і у віці від 55—60 років. У людини кожні 5 років поступово зменшується розмір осі ока, що впливає на акомо­дацію

   Дитина в перші місяці життя бачить предмети у перевернутому зображенні, тому що

     взаємодія аналізаторів не удосконалена.

Світлова і кольорова чутливість змінюється з віком дитини11 а 3-му місяці життя в дітей виробляються умовні рефлекси на дифе­ренціювання кольорів у разі підкріплення безумовними подразниками. На­приклад, червоне світло підкріплюється безумовним подразником, зелене світло — не підкріплюється і смоктальних рухів у дитини не буде. У 5 міс малюк починає вибирати іграшку за кольором. Свідоме сприйняття кольо­рів формується значно пізніше. У віці 2,5—3 роки діти починають пра­вильно називати кольори. Для розвитку кольорового зору має значення розвиток колбочкового апарату, нейронів сітківки, центральних структур, що забезпечують кольорове сприйняття предметів. Різке підвищення кольорової чутливості відмічено у 10-12 років і продовжує збільшуватися до 30 років, потім повільно знижується при старінні.

 Світлова чутливість значно збільшується у віці від 4 до 20 років. А після 30 років починає зменшуватися.

Гострота зору підвищується в дітей з віком . У 3—5 років го­строта зору стає як у дорослих Гострота зору у дітей з нормальною рефракцією збільшується з віком, так в 4-5 років - вона дорівнює 0,80%, 5-6 років - 0,86%, 7-8 років - 0,91%, 10-15 років - підвищується від 0,98 до 1,15%гострота зору в людини досягає максимуму в 20—30 років, а потім поступово знижується. Особливо це зниження помітне після 60 років, що пояснюється зменшенням прозорості заломлювальних середовищ ока та змінами сітківки

.Сльозовий апарат у новонароджених дітей сформований, але сльозова рідина виробляється в малій кількості. Посилюється сльозоутворення у дітей на 3-му місяці життя.

Миготливий рефлекс, як і зіничний, виробляється ще у плода. Після народження в дітей очі закриті навіть під час годування. Якщо очі відкриті, промінь сонця викликає миготливий рефлекс.

Для оцінки функції зорового нерва перевіряють гостроту зору, сприйняття кольорів, поле зору кожного ока. У маленьких дітей функцію зорового нерва визначають: по-перше, за

картиною дисків зорових нервів під час дослідження очного дна і, по-друге, за реакцією

дитини на яскраві іграшки і реакцію зіниць на світло.

Гостроту зору (visus) обстежують за допомогою спеціальних таблиць, на яких

розташовані10 рядів літер або різних малюнків (для дітей молодшого віку), розміри

яких поступово зменшуються. Кожне око обстежують окремо. Гострота зору в нормі

дорівнює 1.

Гостроту зору визначають за формулою:

Visus= d/D, де

d - відстань від таблиці;

D - літера з рядка найдрібніших, прочитана на відстані d.

Якщо пацієнт з відстані 5 м прочитує верхнього рядка знаків, гострота його зору менша за 0,1. Поступово наближаючи пацієнта до таблиці, з”ясовують, на якій відстані він зможе прочитати перший ряд. Якщо, наприклад, ця відстань становить 3 м, то за формулою Снеллена, гострота зору у цієї людини - 0,06. Отже, кожен метр відстані відповідає гостроті зору 0,02..

   Зорова зона розташована в потиличній частині кори головного мозку.

Профілактика порушення зору в дітей та підлітків:

1) попередження розповсюдження очних хвороб у дітей, які найбільш часто зустрічаються - це кон”юнктивіт, хвороби повік, гостре запалення слізної залози;

2) попередження травми очей, частота яких з віком збільшується у дітей і підлітків;

3) для попередження захворювання очей у дітей шкільного віку необхідно дотримуватися: правил особистої гігієни, правил освітлення приміщень, раціональне харчування.

Слуховий аналізатор

 

Слуховий аналізатор- це другий за значенням аналізатор, який забезпечує адаптивну та пізнавальну діяльність людини. Дитина, яка втрачає слух у ранньому дитинстві, втрачає і мовну здатність. Слух - це основа мови. Слухова зона розташована у скроневій частці кори головного мозку.

Слуховий аналізатор відмежовується від нервової системи на 4-му тижні розвитку ембріона. Він відразу ж поділяється на верхню і нижню частини. З нижньої частини розвивається завитка. На 9—10-му тижні завитка має 2,5 витка, як у дорослих, але висота його незначна, всього 3 мм (у дорос­лих — 6—7 мм). Збільшення висоти завитка відбувається на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Диференціювання клітин епітелію канальців завитка закінчується у плода на 6-му місяці. Мієлінізація слухової системи відбувається дуже повільно і закінчується тільки у віці 4 роки.

Вушна раковина у новонародженого морфологічно розвинена, але має певні особливості:

- зовнішній слуховий хід короткий, вузький,

- барабанна перетинка розташована більш горизонтально, має відносно більшу товщи­ну, ніж у дорослих.

- слухова труба коротка і широка.

- середнє вухо до на­родження — без повітря, воно заповнене рідиною.

 Після народження про­тягом 1 міс барабанна порожнина заповнюється повітрям.

 У дітей віком 1 міс орган слуху і рівноваги анатомічно сформований.

Реакції на сильні звуки визначаються ще в плода. В останні місяці вагітності голосні звуки викликають рухову активність плода. У новонаро­джених дітей відзначається реакція зригування на голосний звук. Іноді ця реакція супроводжується змінами дихання і збільшенням пульсації вели­кого тім'ячка. Новонароджений повертає голову й очні яблука в бік джере­ла звуку. Наприкінці 1-го місяця формується умовний захисний миготли­вий рефлекс на звуковий подразник.

Диференціювання звуків у дітей починається на 3-му місяці життя. Після народження найнижчі пороги звукової чутливості містяться в серединізвукових частот — 1000 гц. Пороги на низькі частоти менші, ніж на високі. З віком звукова чутливість збільшується. Найбільше сприйняття річних звуків досягається в 14—19 років. Для розвитку мовного і музичного слуху велике значення має спілкування дитини з дорослими.

Найбільша гострота слуху властива підліткам і юнакам (14-19років). Змінюються з віком і пороги чутності мови. У дітей 6-9 років поріг чутності 17-24 децибела для високочастотних слів і 19-24 для низькочастотних. У дорослих - 7-10 децибелів для низькочастотних слів. У 40—50 років настає помітне погіршення звукової чутливості особливо воно виражене в ділянці високих частот. Люди в 30 років і приймають звуки дуже високої частоти — 20 000 Гц, у 35 років верхня межа знижується до 15 000 Гц, а в 65 років ця межа досягає 10 000 Гц.

 У дітей на відміну від дорослих, гострота слуху на мову знижена більше ніж на тон. Для розвитку слуху у дітей велике значення має спілкування з дорослими.

У дітей необхідно розвивати слух, слухаючи музику, навчаючи грі на музичних інструментах, співами. Під час прогулянок слід привчати дітей слухати шум лісу, спів птахів, шелест листя, шум моря.

Для слуху дітей шкідливі надмірно сильні звуки. Це може призвести до стійкого зниження слуху і, навіть, повної глухоти.

Так зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо складають слуховий аналізатор. Внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття звуків, а також регуляцію положення тіла в просторі, рівновагу. Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом.

Вестибулярний апарат

Вестибулярний апарат регулює положення голови, тулуба, кінцівок у просторі.

Вестибулярний орган складається із статолітового апарату, утвореного маточкою і мішечком, і трьох напівкружних каналів. Він виник для сприйняття складового впливу сил земного тяжіння. Центри вестибулярних нервів розташовані в ядрах стовбура мозку та мозочка.

Вестибулярний аналізатор починає функціонувати у період внутрішньоутробного розвитку, коли плід переміщується в матці. Розвиток вестибулярного апарату відбувається одночасно з розвитком слу­хового. Після поділу слухового пухирця на дві частини з верхньої утво­рюється маточка і півколові канали. Мієлінізація вестибулярного нерва відбувається рано — на 4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Вес­тибулярні тонічні рефлекси з'являються у плода в 4—5 міс.

Подразнення вестибулярних рецепторів викликають у новонародже­ного рефлекси положення і статокінетичні (рефлекс Моро, ністагм) Під час народження дитини відбувається збудження вестибулярного апарату. В результаті чого у новонароджених в перші дні життя може спостерігатися горизонтальний ністагм. В нормі ністагм непостійний.

.У грудних дітей вестибулярні рецептори мають важливе значення в розвитку рефлексів, які забезпечують утримання голови, вміння сидіти, стояти, говорити.

1. рефлекс опори (зникає у віці 2 місяці); 2. рефлекс автоматичної ходи;

3. рефлекс повзання (зникає до 4 місяців); 4. лабіринтний тонічний рефлекс проявляється у здорової дитини легким напруженням м”язів-згиначів верхніх і нижніх кінцівок, якщо дитина лежить на животі, і таким же легким напруженням розгиначів кінцівок, якщо дитина лежить на спині (зникає наприкінці першого місяця життя).

Порушення вестибулярного аналізатора може негативно вплинути на формування рухальних функцій.

Аналізатори смаку , нюху

Смакові цибулини починають розвиватися у плода на 3-му місяці ембріогенезу. У новонароджених за смакову чутливість відповідає велика поверхня слизової оболонки ротової порожнини.

Смакові рецептори виз­начаються на всій спинці язика, на нижній поверхні його кінчика, твердо­му піднебінні, на слизовій оболонці губ і щік. Новонароджений реагує на всі 4 види смакових подразників — солодкі, гіркі, кислі, солоні. Солодкі речовини викликають смоктальні рухи і заспокоюють, гіркі, кислі, солоні викликають невдоволення, закриття очей, загальний рух, крик.

З віком смакова чутливість збільшується, особливо інтенсивно у дітей з 2 до 6 років. У дітей дошкільного віку смакова чутливість стає такою, як у дорослих.

Нюховий епітелій розрізняють у плода 2 міс. У 6 міс площа нюхової зони зменшується, але клітини стають чутливішими до ароматичних речо­вин. Нюх досягає свого максимального розвитку в період статевого дозрівання. Функції нюхового аналізатора починають знижуватися після 45 років. Змінюється також адаптаційний процес. Зміни нюху в старечому віці пов'язані зі старінням рецепторів слизової оболонки носа і вищих відділів аналізатора.

Шкірна рецепція

На 8-му тижні ембріогенезу в шкірі плода з'являються нервові закінчення. Утворення капсул навколо рецепторів починається на 3—4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Першими починають формуватися плас тинчасті тільця, їх дозрівання закінчується на 5—6-му році життя дитини. Тактильні тільця закінчують формуватися до 6 міс після народження. Чут­ливість тактильного аналізатора в перші роки життя зростає. У 8— І0 років інтенсивність цього процесу послаблюється і в 17—20 років функція тактильного аналізатора досягає максимуму.

Новонароджені діти розрізняють тепло і холод. З віком температурна чутливість підвищується.

Біль уже в плода викликає рефлекторні рухові реакції. Після народ­ження діти реагують на сильні уколи криком, загальними рухами, змінами частоти дихання і серцебиття.

Пороги тактильної і больової чутливості після 40 років у жінок нижчі, ніж у чоловіків. У похилому віці всі види шкірної чутливості мають тен­денцію до зниження.

 

 

 

---

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 253; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!