Анатомо - фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених
Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи.
У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів.
Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалудженнями, які іннервують пееважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.
Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну; які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.
Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервовї системи здійснюються корою головного мозку.
Центри вегетативної нервововї системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку.
|
|
Симпатична частина вегетативної нервовї системи бере початок у середній частині спинного мозку.
Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного мозку
Ембріональний розвиток нервової системи
Ембріон розвивається з внутрішньої клітинної маси бластули. У міру збільшення тиску рідини усередині бластоцеля клітки внутрішньої клітинної маси, яка стає компактною, формують зародковий щиток, або бластодерму. Зародковий щиток розділяється на два шари. Один з них стає джерелом трьох первинних зародкових листків: ектодерма, ентодерма і мезодерма.
Ектодерма - самий зовнішній шар який формує зовнішній шар шкіри і її похідні (придатки) - волосся, нігті, шкірні залози, вистилання ротової порожнини, носа і заднього проходу, а також всю нервову систему і рецептори органів чуття, наприклад сітківку ока.
Ентодерма – внутрішній шар. З ентодерми утворюються: легені; вистилання (слизиста оболонка) всього травного тракту, окрім рота і заднього проходу; деякі органи, що примикають до цього тракту, і залози, такі, як печінка, підшлункова залоза, тимус, щитовидна і паращитовідні залози; вистилання сечового міхура і сечовипускального каналу.
|
|
Мезодерма – проміжний шар - джерело системи кровообігу, видільної, полової, кровотворної і імунної систем, а також м'язової тканини, всіх типів опорно-трофічніх тканин (скелетної, хрящової, рихлої сполучної і так далі) і внутрішніх шарів шкіри (дерми).
Формування трьох зародкових листків завершується приблизно через тиждень після запліднення.
Відомо, що до кінця 3-го тижня розвитку зародок людини має вигляд тришарової платівки, або тришарового щитка .
Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермального зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшому утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку.
Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стовщення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку. Частини головного мозку розвиваються нерівномірно.
Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розвивається спинний мозок.
|
|
Таким чином нервова система має ектодермальне тпоходження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.
Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається критичним періодом формування нервової системи
Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.
На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка.
На 5-му місяці диференціюються головні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес формування головного мозку не закінчується до моменту народження дитини.
Анатомо - фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених
На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г.
У новонароджених головний мозок великий, становить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла становить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).
|
|
Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі.
У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речовина півкуль мало диференційована на білу і сіру. Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.
Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало борозен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих.
Міст теж розташований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки.
Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні.
Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.
Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.
Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новонароджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.
Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість процесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узгодженості.
Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріогенезу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс.
між 18-м і 25-м днем внутрішньоутробного розвитку починає битися серце;
-на 20-й день внутрішньоутробного розвитку формуються основи нервової системи;
-на 42-й день внутрішньоутробного розвитку формування скелета завершено, присутні безумовні рефлекси;
-на 43-й день внутрішньоутробного розвитку вже можна зняти енцефалограму мозка;
-на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – є мозок і всі соматичні системи.Якщо торкнутися до носа дитини, вона відсуне голову від подразника;
-на 9-10-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – дитина рухає очними яблуками, ковтає, рухає язичком, якщо торкнутися його долоні, вона стисне руку в кулак;
-на 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.
-на 11—12-му тижні у плода з'являються рефлекторні рухи пальців ніг, дитина активно ссе великий палець і «вдихає» навколоплідну рідину, тренуючи дихання;
-на 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подразливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю великої кількості м'язів
-з 12 тижнів внутрішньоутробного розвитку функціонують всі системи його організму.;
починаючи з 27-28-го тижня гестації у новонародженого може бути отримана реакція на раптовий сильний звук у вигляді блимання, здригування, рухів у кінцівках, уповільнення дихання і серцебиття.
-З 30-го тижня можна спотерігати фіксацію зору;
-З 32-го тижня – повертання очей і голови в той бік, де є світло.
Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяються
На три категорії.
Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові рефлекси кінцівок.
Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автоматизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні рефлекси (мієлоенцефальні).
Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.
Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)
Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин.
Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.
У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.
У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:
І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);
ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;
ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.
Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і
парасимпатичної іннервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із
систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і
ваготонія.
При симпатикотонії відмічається: частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії, розширення зіниць; при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.
Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи. Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.
Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.
Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.
Після народження на ранніх стадіях постнатального онтогенезу, в основному регулювання здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи , зокрема блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем. Так, щодо органів травлення спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система включається раніше від вагусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень, передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.
Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього онтогенезу характеризується великою кількістю адренергічних синапсів.
Наприклад у дітей спостерігають вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки, можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.
Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість у роті, або гіперсалівація.
Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні, порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 448; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!