Анатомо - фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи.

У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів.

  Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалудженнями, які іннервують пееважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.

Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну; які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.

    Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервовї системи здійснюються корою головного мозку.

  Центри вегетативної нервововї системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку.

Симпатична частина вегетативної нервовї системи бере початок у середній частині спинного мозку.

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного мозку

 

Ембріональний розвиток нервової системи

Ембріон розвивається з внутрішньої клітинної маси бластули. У міру збільшення тиску рідини усередині бластоцеля клітки внутрішньої клітинної маси, яка стає компактною, формують зародковий щиток, або бластодерму. Зародковий щиток розділяється на два шари. Один з них стає джерелом трьох первинних зародкових листків: ектодерма, ентодерма і мезодерма.

 Ектодерма - самий зовнішній шар який формує зовнішній шар шкіри і її похідні (придатки) - волосся, нігті, шкірні залози, вистилання ротової порожнини, носа і заднього проходу, а також всю нервову систему і рецептори органів чуття, наприклад сітківку ока.

          Ентодерма – внутрішній шар. З ентодерми утворюються: легені; вистилання (слизиста оболонка) всього травного тракту, окрім рота і заднього проходу; деякі органи, що примикають до цього тракту, і залози, такі, як печінка, підшлункова залоза, тимус, щитовидна і паращитовідні залози; вистилання сечового міхура і сечовипускального каналу.

       Мезодерма – проміжний шар - джерело системи кровообігу, видільної, полової, кровотворної і імунної систем, а також м'язової тканини, всіх типів опорно-трофічніх тканин (скелетної, хрящової, рихлої сполучної і так далі) і внутрішніх шарів шкіри (дерми).

 Формування трьох зародкових листків завершується приблизно через тиждень після запліднення.      

Відомо, що до кінця 3-го тижня розвитку зародок людини має вигляд тришарової платівки, або тришарового щитка .

        Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермального зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшо­му утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку.

Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стов­щення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку. Частини головного мозку розви­ваються нерівномірно.

Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розви­вається спинний мозок.

Таким чином нервова система має ектодермальне тпоходження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.

Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається кри­тичним періодом формування нервової системи

Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.

На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка.

На 5-му місяці диференціюються го­ловні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес форму­вання головного мозку не закінчується до моменту народження дитини.

 

Анатомо - фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г.

У новонароджених головний мозок великий, стано­вить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла стано­вить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).

Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі.

У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речови­на півкуль мало диференційована на білу і сіру. Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.

Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало бо­розен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих.

Міст теж розта­шований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки.

Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні.

Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.

Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новона­роджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.

Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість про­цесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узго­дженості.

Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріоге­незу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс.

між 18-м і 25-м днем внутрішньоутробного розвитку починає битися серце;

-на 20-й день внутрішньоутробного розвитку формуються основи нервової системи;

-на 42-й день внутрішньоутробного розвитку формування скелета завершено, присутні безумовні рефлекси;

-на 43-й день внутрішньоутробного розвитку вже можна зняти енцефалограму мозка;

-на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – є мозок і всі соматичні системи.Якщо торкнутися до носа дитини, вона відсуне голову від подразника;

-на 9-10-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – дитина рухає очними яблуками, ковтає, рухає язичком, якщо торкнутися його долоні, вона стисне руку в кулак;

-на 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.

-на 11—12-му тижні у плода з'яв­ляються рефлекторні рухи пальців ніг, дитина активно ссе великий палець і «вдихає» навколоплідну рідину, тренуючи дихання;

-на 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подраз­ливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю вели­кої кількості м'язів

-з 12 тижнів внутрішньоутробного розвитку функціонують всі системи його організму.;

починаючи з 27-28-го тижня гестації у новонародженого може бути отримана реакція на раптовий сильний звук у вигляді блимання, здригування, рухів у кінцівках, уповільнення дихання і серцебиття.

-З 30-го тижня можна спотерігати фіксацію зору;

-З 32-го тижня – повертання очей і голови в той бік, де є світло.

 

Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяють­ся

На три категорії.

       Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.

 Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

 Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)

Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин.

Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.

          У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.

У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:

І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);

ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;

ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

     Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і

парасимпатичної іннервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із

систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і

ваготонія.

        При симпатикотонії відмічається: частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії, розширення зіниць;  при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.

          Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи. Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.

           Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.

     Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.

Після народження на ранніх стадіях постнатального онтогенезу, в основному регулювання здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи , зокрема блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем. Так, щодо органів травлення спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система включається раніше від вагусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень, передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.

Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього онтогенезу характеризується великою кількістю адренергічних синапсів.

  Наприклад у дітей спостерігають вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки, можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.

Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість у роті, або гіперсалівація.

  Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні, порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.

---

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 448; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!