Цивільні правовідносини: поняття, елементи, види, підстави виникнення
Поняття, предмет і метод цивільного права України.
Цивільне право - одна з фундаментальних галузей правової системи України, це найбільше правове утворення держави, що являє собою систему правових норм, регулюючих майнові, немайнові пов'язані з майновими та окремі особисті немайнові відносини нерозривно пов'язані з особою.
Предметом цивільного права є:
1) майнові відносини, пов'язані з використанням товарно-грошової форми:
а) відносини власності, що закріплюють існуючий в суспільстві розподіл матеріальних цінностей (благ), вони виражають статику майнових відносин, ознакою яких є те, що власник як уповноважена особа має абсолютне право щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном;
б) відносини, що виникають під час здійснення товарообігу, тобто товарно-грошові, які виникають у сфері товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника до споживача, при цьому перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших здійснюється через опосередковану вартість.
2) відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, і які базуються на інституті авторського права чи права промислової власності. Ці відносини пов'язані зі створенням, використанням та охороною результатів інтелектуальної діяльності (творів науки, літератури, мистецтва, товарних зразків, фірмових найменувань, винаходів, тощо).
|
|
|
Метод цивільного права це певний прийом (спосіб) за допомогою якого цивільно-правова норма впливає на поведінку суб'єктів цивільно-правових відносин. Цивільно-правовий метод характеризується:
- юридичною рівністю сторін;
- вільним волевиявленням суб'єктів (автономією їх волі);
- майновою самостійністю сторін;
- диспозитивністю сторін, тобто їх правом самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства;
- особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин (судовим);
- наявністю майнової відповідальності сторін. Цивільне право і цивільне законодавство базується на
засадах:
- неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
- неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України;
- свободи договору;
- свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
- судового захисту цивільного права та інтересу;
- справедливості, добросовісності та розумності (ст. З ЦКУ). Основними джерелами цивільного права України є нормативно-правові акти цивільного законодавства:
|
|
|
Цивільне законодавство: поняття, система, аналогія закону, аналогія права
Циві́льне законода́вство — це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми, що регулюють цивільні відносини. Є складовою поняття «цивільне право».
Загальні засади цивільного законодавства визначені в ст. 3 Цивільного Кодексу України:
· вимога забезпечення свободи особистості, яку називають «суверенітетом особистості», тобто тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві, в системі цивільних правовідносин за власним розсудом;
· забезпечення правової охорони права власності. Власник може бути позбавлений свого права, наприклад, внаслідок реквізиції (ст.353 ЦКУ) чи конфіскації (ст.354 ЦКУ).
· визнання за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості;
· закріплення права на зайняття підприємницькою діяльністю, також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права. Підприємницька діяльність може бути заборонена законом, тоді це правопорушення;
· правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі (див. також ст.124 Кримінального Кодексу України);
|
|
|
· встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплення можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересів, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шанування прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
Цивільне законодавство складається з (ст. 4 Цивільного Кодексу України):
· КУ, ЦКУ, закони;
· постанови ВР, КМУ, укази ПУ;
· відомчі акти міністерств;
· акти, прийняті ВСУ та ВГСУ;
· рішення органів місцевого самоврядування;
· звичай ділового обороту (ст.7 ЦКУ). Види: міжнародні звичаї, внутрішньодержавні, звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві, судовий звичай, звичай ділового обігу.
Джерелом ЦП можуть виступати цивільні договори (ст.6 ЦКУ).
За загальним правилом дія кожного нормативного акту розповсюджується на майбутнє, тобто на відносини, які відбуваються після вступу акту в силу. Акти ЦЗ регулюють відносини, які виникли до моменту набрання чинності (зворотна дія) лише у випадках, передбачених законами і нормативними актами. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом ЦЗ, який втратив чинність, новий акт ЦЗ застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту надання йому чинності. (ст. 5 ЦКУ)
|
|
|
Всі акти, які прийняті ВРУ, є обов'язковими для виконання на всій території України.
ЦЗ визначає громадян України, іноземців та апатридів; юридичних осіб і державу.
У ЦП існує поняття аналогії закону і аналогії права (ст. 8 ЦКУ). Аналогія закону полягає в тому, що цивільно — правові відносини, які не врегульовані цивільним актом, договором, то їх регулюють подібні за змістом цивільні відносини. Аналогія права полягає в тому, що цивільні правовідносини, які не врегульовані законом, але не суперечать йому, врегульовуються на загальних засадах. Умови: відносини знаходяться в сфері дії ЦП, не врегульовані нормами ЦЗ, відсутні норми, які регулюють подібні за змістом правовідносини.
Цивільні правовідносини: поняття, елементи, види, підстави виникнення
Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають носіями цивільних прав та обов'язків.
Цивільне правовідношення має свою структуру. У ньому традиційно вирізняють такі елементи:
1) суб'єкти;
2) об'єкти;
3) зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки.
Види цивільних правовідносин
Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права у кожному конкретному випадку. Традиційно вирізняють такі види цивільних правовідносин:
1) майнові та особисті немайнові.
Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, щодо відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини та з нематеріальними благами, які належать громадянину а народження і є невідчужувані від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо);
2) абсолютні та відносні.
В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають усі особи, які оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець - відповідно передачі речі від конкретного продавця;
3) речові та зобов'язальні.
У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати.
Підстави виникнення цивільних правовідносин
Правовідносини не перебувають у стані спокою. Вони виникають, змінюються і припиняються на підставі передбачених у законі обставин - юридичних фактів. Усі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і дії.
Події - настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає право на спадщину, у страхувальника - право на відшкодування шкоди.
Дії - результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на:
o правомірні (такі, що відповідають приписам закону);
o неправомірні (такі, що суперечать закону).
Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні вчинки, адміністративні акти. Якщо правочини (за ЦК 1963 р. - угоди) - це вольові, правомірні дії осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, при укладанні договору купівлі-продажу покупець має на меті стати власником майна, а продавець - набути гроші за це майно, то юридичні вчинки створюють правові наслідки незалежно від спрямованості волі осіб, які їх вчиняють. Так, створення художнього твору може бути спеціальне і не спрямоване на виникнення правовідносин, але незалежно від цього, художник набуває авторське право.
4. Цивільна правоздатність фізичної особи. Обмеження правоздатності.
Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки.
Правоздатність - це абстрактна можливість мати зазначені у законі права та обов'язки. Суб'єктивне право - це вже існуюче право, яке належить конкретній особі.
Цивільна правоздатність властива кожній людині, від неї не можна відмовитися чи уступити будь-кому. Вона виникає з народження і припиняється зі смертю. Водночас, законодавець передбачає випадки, коли закон охороняє права зачатої, але ще ненародженої дитини (наприклад, якщо дитина повинна народитися після смерті свого батька-спадкодавця).
Окремі права особа може набувати лише з досягненням певного віку (стати донором, набувати зброю, цигарки тощо).
ознаки правоздатності:
o реальність (гарантованість). Кожній фізичній особі гарантується можливість стати суб'єктом усіх прав та обов'язків (ст. 24 Конституції України). Будь-які перешкоди, які обмежують можливості набувати цивільних прав і свобод, усуваються заходами державного примусу;
o рівність. У всіх фізичних осіб є рівні можливості мати передбачені законом права та обов'язки незалежно від раси, національності, політичних та релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, мовних та інших ознак;
o невід'ємність. Фізична особа не може передати свою правоздатність іншій особі за оплатним чи безоплатним договором.
Обмеження цивільної правоздатності може бути примусовим та добровільним. Так, особа за вироком може бути примусово обмежена у правоздатності, якщо:
а) засуджена до позбавлення волі (у цьому випадку вона обмежена у таких правах, як обрання місця проживання роду, занять, права на зовнішній вигляд тощо);
б) у порядку ст. 51 КК України як додаткова міра покарання особу позбавлено можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки у цьому випадку обмежується її право на обрання роду занять (водій, бухгалтер, лікар, вихователь тощо).
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 662; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!