Громадське управління всфері охорони довкілля та використання природних ресурсів: суб’єкти та їх повноваження.
Екологічна ситуація та зростання свідомості й активності населення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних організацій, асоціацій і груп національного рівня та понад 300 - місцевого. Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація “Зелений світ”, ботанічні, орнітологічні, географічні, гідроекологічні товариства. Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга й ін. Для взаємодії ними при Мінекоресурсів створено Громадську екологічну раду.
Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:
- вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Ці відомості ніким не можуть бути засекречені (ст. 50 Конституції України);
- розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;
- брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого самоврядування питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних об'єктів і забезпечення екологічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань на місцеві та всеукраїнський референдуми;
- проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об'єктів експертизи;
- виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню й покращенню стану навколишнього природного середовища;
- брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства й попередження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного Положення, затвердженого Мінекоресурсів 5 липня 1999 року, яким інспектори наділені певними контрольними функціями;
- пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, у тому числі здоров'ю громадян і майну
|
|
|
Основні функції управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
Під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля необхідно розуміти основні напрями (або основні види) діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
|
|
|
Функції управління - це напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини у сфері природокористування та охорони довкілля. Вони становлять зміст управління у відповідній сфері. До таких функцій належать: просторово-територіальний устрій природних ресурсів (землеустрій, лісоустрій тощо); моніторинг довкілля; кадастри природних ресурсів; екологічна експертиза; екологічний контроль; екологічні стандарти та нормативи.
Ведення кадастрів та обліку природних ресурсів.
Ведення кадастрів природних ресурсів передбачає збір і систематизацію відомостей про кількісний та якісний стан природних об'єктів, їх інші характеристики, режим використання.
Відомості, які містяться в кадастрах природних ресурсів, з одного боку, визначають правовий режим природного об'єкта, стан якого встановлений кадастровими оцінками, а з іншого – сприяють прийняттю обґрунтованих управлінських рішень (наприклад, наявність даних про стан родючості земель в даному районі допоможе правильно визначити, які ділянки доцільно передати під забудови, а які – для сільського господарства). На відміну від даних системи моніторингу, відомості кадастрів не містять прогнозів змін стану природних ресурсів. При цьому кадастрові системи функціонують в режимі періодичної безперервності, оскільки природні ресурси піддаються змінам у результаті господарської діяльності, інших факторів і відповідно інформація, зібрана кілька років тому, нині вже застаріла.
|
|
|
Кадастри ведуться стосовно всіх природних об'єктів, зокрема:
· державний земельний кадастр (регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. «Про порядок ведення державного земельного кадастру»), який включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель;
· державний водний кадастр, що включає відомості про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод; водокористувачів (постанова Кабінету Міністрів України від 8.04.1996 р. «Про Порядок ведення державного водного кадастру».);
|
|
|
· державний лісовий кадастр, який включає систему відомостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку лісового фонду (постанова Кабінету Міністрів України від 27.09.1995 р. «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру»);
· державний кадастр рослинною світу, який ведеться з метою визначення кількісних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання, а також здійснення систематичного контролю за кількісними та якісними змінами в рослинному світі і забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, власників або користувачів (у тому числі орендарів) земельних ділянок відомостями про стан рослинного світу (постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 р. «Про затвердження Порядку ведення державного обліку і кадастру рослинного світу»);
· державний кадастр родовищ корисних копалин (ст. 43 Кодексу України про надра);
36.Екологічний моніторинг.
Екологічний моніторинг – це інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенних складових цих змін на тлі природних процесів.
Моніторинг може здійснюватися такими засобами:
1. фізичними;
2. хімічними;
3. біологічними;
4. авіаційними;
5. космічними.
Залежно від завдань, що вирішуються системою екомоніторингу, розрізняють такі його види:
1. біоекологічний (санітарно-гігієнічний);
2. геоекологічний (природно-господарський);
3. біосферний (глобальний);геофізичний;біологічний.
Оцінка впливу на довкілля.
Оці́нкавпли́ву на довкі́лля (ОВД, ОВДС) призначена для виявлення характеру, інтенсивності і ступеня небезпеки впливу будь-якого виду планованої господарської діяльності на стан довкілля і здоров'я населення.
Вплив на довкілля - будь-які наслідки планованої діяльності для довкілля, в тому числі наслідки для безпечності життєдіяльності людей та їхнього здоров’я, флори, фауни, біорізноманіття, ґрунту, повітря, води, клімату, ландшафту, природних територій та об’єктів, історичних пам’яток та інших матеріальних об’єктів чи для сукупності цих факторів, а також наслідки для об’єктів культурної спадщини чи соціально-економічних умов, які є результатом зміни цих факторів;
З 18 грудня 2017 року набув чинності Закон України "Про оцінку впливу на довкілля", який фактично відміняє дію закону України "Про екологічну експертизу". Та вводить новий, більш сучасний та європейський порядок проведення оцінки впливу на довкілля. Без наявності висновку про оцінку впливу на довкілля суб’єкт господарювання не має права здійснювати заплановану діяльність.
Екологічне планування, прогнозування та програмування.
Екологічне прогнозування
Це окремий вид діяльності як функція управління, який полягає в отриманні науково обґрунтованих варіантів розвитку стану навколишнього середовища та здоров'я населення, природно-ресурсного потенціалу, ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, індикаторів збалансованого розвитку [5,158]. Розрізняють такі види екологічного прогнозування:
— глобальне прогнозування — проводиться для земної кулі в цілому, найвідомішими є, так звані, футуристичні прогнози розвитку людства (довгострокові прогнози майбутнього), які здійснюються під егідою Римського клубу;
— державне прогнозування — проводиться спеціально уповноваженими державними органами разом з відповідними науковими установами, що забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм економічного та соціального розвитку;
— регіональне і локальне прогнозування — здійснюються на місцевих рівнях, переважно на низовій адміністративно-територіальній ієрархії;
— проблемне і спеціальне прогнозування стосуються дослідження територіально чи проблемно вузьких питань розвитку довкілля і охорони природи.
Екологічне планування
Під екологічним плануванням розуміють наукову обґрунтованість варіантів подальшого використання, охорони і відтворення природних ресурсів, розвитку і формування природних екосистем тощо. Воно реалізується шляхом складання екологічних програм розвитку, які можуть мати міждержавне, державне, регіональне і місцеве призначення. Розробляються також плани з попередження несприятливих надзвичайних природних і техногенних ситуацій, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки територій.
Екологічне планування має видово-компонентні характеристики. Можна назвати такі його форми:
— національне — може бути як інтегральним, так і компонентним;
— галузеве (відомче) — проводиться на рівні галузей економіки і її секторів тощо;
— регіональне — може, як і національне, інтегрувати всі аспекти розвитку господарства й використання природно-ресурсного потенціалу, а може виконуватися за окремими компонентами середовища. Прикладами можуть бути плани екологічного переозброєння підприємств окремих галузей, регіональні схеми раціонального використання земельних (водних, лісових та ін.) ресурсів;
— компонентне — проводиться за складовими сферами природного середовища.
Екологічний контроль.
Екологічний контроль – це діяльність відповідних суб'єктів, спрямована на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
Як зазначено в ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і підпорядкування, а також громадянами.
Екологічний аудит.
Екологічний аудит - це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 332; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!