Принципи екологічного права України.
Становлення та розвиток екологічного права України.
Перший етап охоплював 1917-1968 роки до прийняття Основ земельного законодавства, у ст.2 якого було започатковано природо ресурсні; другий – з 1968 по 1987 року, коли приймаються численні законодавчі акти стосовно регулювання відносин, пов’язаних з використанням природних об’єктів (Закон про охорону атмосферного повітря, Закон про використання й охороні тваринного світу тощо); третій період – з 1988 року, коли було видано перший радянський збірник з екологічного права.
Період сучасної Української держави (1991 рік – теперішній час) Правові засади регулювання екологічних правовідносин було закладено ще у Декларації про державний суверенітет від 16.07.1900 року, в якій окремим розділом «Екологічна безпека» визначалося, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу тощо. Видається низка фундаментальних законів «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природо-заповідний фонд» (1992), «Про Червону Книгу України» (2002) тощо. З прийняттям Конституції України було вперше на конституційному рівні закріплено обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, право кожного на безпечне довкілля, встановлено для кожного обов’язок не заподіювати шкоду природі.
Поняття та предмет екологічного права.
Предметом екологічного права це - суспільні екологічні відносини, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.
|
|
|
Екологічне право України — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються з приводу використання, відтворення природних ресурсів в їх неподільному стані з природним середовищем, охороною навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, метою яких є досягнення гармонійного співвідношення між природою і суспільством.
Об'єкти екологічного права.
Об'єкти екологічного права – це певні природні блага, умови, елементи, що підлягають регулюванню за допомогою норм екологічного права.
Основним загальним об'єктом екологічного права виступає «навколишнє природне середовище».
При цьому, щоб бути об'єктом екологічного права, природний об'єкт повинен відповідати таким ознакам, які були тривалий час своєрідними стандартами при характеристиці природних об'єктів:
· природне походження (хоча допускається і застосування людської праці, наприклад посадка дерев);
· екологічний взаємозв'язок із навколишнім природним середовищем (повітря в закритих приміщеннях не є об'єктом екологічного права);
· виконання функцій життєзабезпечення (ті природні компоненти, процеси, що суперечать інтересам людини, не входять до об'єктів екологічного права, наприклад землетруси, повені тощо).
|
|
|
Природні об'єкти можна поділяти на різні види, зокрема, на:
· диференційовані (води, ліси, надра, надра тощо) і комплексні (лікувальні зони, природно-заповідні території та інші). Останні ще називають природними комплексами і розглядають як сукупність взаємопов'язаних частин природних об'єктів, що знаходяться в межах певної території та виділяються з метою особливої охорони;
· власне природні (які збереглися від впливу людини в своєму первинному, природному стані, наприклад у межах природного заповідника) та видозмінені під впливом людини;
· природно-господарські (знаходяться в сфері господарського використання) та особливо охоронювані (закриті для господарського використання чи з обмеженим порядком використання).
Методи правового регулювання в екологічному праві.
Метод екологічного права - це сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
|
|
|
В екологічному праві застосовуються прийоми і способи диспозитивного (цивільно-правового) та імперативного (адміністративно-правового) методів правового регулювання екологічних відносин.
Прийоми та способи диспозитивного методу використовуються частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин щодо сумісного використання природних об'єктів, при вирішенні еколого-правових спорів, при відшкодуванні збитків різних видів.
Отже, метод правового регулювання екологічних відносинбазується на поєднанні імперативних та диспозитивних способів та прийомів впливу норм екологічного законодавства на суб'єктів таких відносин. Таким чином, екологічне право як самостійна галузь права має свій метод правового регулювання екологічних відносин.
Принципи екологічного права України.
Принципи екологічного права - це виражені в його нормах основоположні ідеї, засади, риси, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин.
Принцип правового забезпечення екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки й виникнення небезпеки для здоров'я людини. Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища"). В екологічному законодавстві визначені основні напрями діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб для здійснення перелічених заходів (статті 51-59).
|
|
|
Важливе значення має принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним суб'єктам правадля їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів відповідно до вимог чинного законодавства. Приналежність природних об'єктів має дві основні правові форми - право власності та право користування. У законодавстві закріплені різні види природокористування та форми власності на природні ресурси, визначено коло прав й обов'язків таких суб'єктів, форми та способи їх захисту.
Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів. Раціональність в екологокористуванні полягає в тому, що кожен власник чи користувач природних ресурсів зобов'язаний у процесі їх використання додержуватися еколого-правових приписів, щоб не заподіяти шкоди довкіллю, людині та її життю і здоров'ю. В основі цього принципу лежить об'єктивний чинник-взаємозв'язок усіх природних об'єктів, що утворюють у сукупності екологічну систему. Економічна ефективність виражається в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з щонайменшими затратами. Раціональність та ефективність використання останніх - взаємопов'язані, однак не тотожні поняття. Раціональність охоплює головним чином екологічний, а ефективність-економічний аспект. Ці два поняття слід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об'єкт має свої специфічні риси, притаманні тільки йому. За недодержання цього принципу екологічним законодавством передбачаються заходи правового впливу.
Надзвичайно важливе значення має принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів. Він об'єднує два основні чинники: а) об'єктивну необхідність задоволення потреб суспільства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших за рахунок використання природних об'єктів; б) необхідність підтримання екологічної системи (навколишнього природного середовища) у сприятливому стані. Цільове використання природних об'єктів визначається державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та іншого законодавства. Невиконання вимог щодо цільового призначення природного ресурсу розглядається як фактичне використання природного об'єкта, яке не відповідає приписам законодавства (або договору), встановленим при передачі природного об'єкта у власність чи в користування, у тому числі в оренду, невиконання вимог щодо режиму його використання.
За порушення цього принципу законодавством передбачені заходи правового впливу до винних осіб.
Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів щодо належного використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони. Він полягає в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання суб'єктами своїх прав та обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулювання доцільно розуміти у двох аспектах - використання заохочувальних заходів і застосування санкцій. Стимулювання означає спонукання суб'єктів права до здійснення позитивних дій. Це повністю стосується і сфери екології. Тому в екологічному законодавстві закріплено систему заходів як заохочення, так і застосування відповідних видів майнової, адміністративної, дисциплінарної, кримінальної відповідальності, що передбачено чинним законодавством. У поресурсовому законодавстві встановлено різні форми економічного стимулювання власників і користувачів природних ресурсів. Названі два аспекти стимулювання набули загального визнання й широко застосовуються на практиці.
Принцип правового забезпечення сталого (тривалого) використання природних ресурсів полягає у тому, що їх власники і користувачі можуть бути позбавлені права власності І права користування тільки з підстав, передбачених законодавством та договорами у встановленому порядку. Законодавство дає вичерпний перелік таких підстав.
Принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання й відтворення природних ресурсів, а також до охорони навколишнього природного середовища відкриває можливості використовувати в єдності як основні природні об'єкти, так і супровідні природні компоненти. У законах про відповідні природні ресурси вимоги комплексного підходу конкретизуються з урахуванням особливостей кожного природного об'єкта. Необхідність комплексного вирішення питань обумовлена тим, що екологічна система складається з декількох екологічних елементів.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 359; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!