Теорія «кордоцентризму» української філософії та культури
Сучасні тенденції розвитку традиційної релігійності і філософії у контексті національного відродження історич-ного українства спричинили теоретичний інтерес до українського кор-доцентризму. Це зумовлено, з одного боку, тим, що український кордоцентризм збігається із класичною добою української філософії, представляє повною мірою її специфічні риси, а з іншого, забезпечує інтелектуальну ідентичність української філософії, допомагає вирізнити її серед національних та регіональних філософій. У вузькому значенні український кордоцентризм є теорією тотожності людської і духовної реальності. В ній людське зводиться до духовного і духовне висувається на перший план. Його можна також кваліфікувати як вчення про перевагу, по-перше, ірраціональної спільноти (населення села чи хутора) над раціональною спілкою (населенням міста), по-друге, духовного досвіду (містичного переживання, інтуїтивного осягнення) над логіко-дискурсивним мисленням. У більш широкому значенні український кордоцентризм є історичним типом філософування, якщо розглядати його у порівнянні з іншими історичними типами – античним космоцентризмом, юдейсько-християнсько-ісламським тео-центризмом, ренесансним антропо-центриз-мом, новоєвропейським натуро-цент-ризмом, просвітницьким логоцент-ризмом, постмодерним семіо-центризмом, й, водночас, філософською парадигмою, якщо розглядати його окремо, ізольовано, поза зв’язками з іншими історичними типами. Ці дві форми філософування продовжують біблійну і патристичну традиції, що засновані на ототожненні істинної сутності людини – серця з духовною реальністю. При цьому вони наголошують на провідній ролі людського серця чи першості духовної реальності.
Феміністичні мотиви творчості Лесі Українки й Ольги Кобилянської
У багатющій українській фольклорній ліриці (понад двісті тридцять тисяч записаних пісень та балад) близько двох третин її, як підрахував ще М. Максимович, складають жіночі голоси – щонайбезпосреедніша "пряма мова" тисяч і тисяч поетес, які доносять до нас крізь віки живою й дотикальною чуттєву тканини жіночого життя, Український модернізм значною мірою завдячує своєму існуванню першій відверто феміністичній авторці – Ользі Кобилянській, а безсумнівної вершини сягає – в поетичних драмах Лесі Українки, формально належної до пантеону "недоторканих" національних класів. Лесі Українки – письменниця, котра в корпусі своїх віршованих драм потрапила здійснити справжню "культурну революцію", "переписавши" серцевину для європейської культури частину античної та юдео-християнської міфології так, щоб кожен класичний сюжет постав оберненим із міфу патріархального – на повно форматно – "жіночий". Історія падіння Трої розгортається в неї довкола постаті Кассандри – протологністки однойменної драматичної поеми, і прочитується як трагедія не почутого жіночого глосу. Історія Христа постає віддзеркаленою в історіях двох його, зафіксованих Євангеліями, послідовниць – Міріам (правдоподібно) Марії Магдалини) та Йоганни, чиї особисті драми кидаються на постать обожнюваного ними Учителя цілком несподіване "апокрифічне" насвітлення. В її версії Дон Жуана, дотепер унікальній для світового письменства, реверсія "тендерних ролей" сягає вже демонстративно-викличної, граничного вивершеної форми: архетипального спокусника побивають послідовно дві жінки, одна з яких _ Долорес – зви тяжить над його душею, друга – Данна Анна – над чоловічою силою. По суті, драматургія Лесі Українки являє собою не що інше, як грандіозне "перепрочитання" європейської культурної історії з альтернативних позицій – з точки зору "другої статі". Саме тут уперше, за гарною формулою Ж.Дерріда, "маргінальне стало центральним" – і в такій якості продовжувало зоставатися нерозпізнаним українською культурою впродовж майже всенького ХХ століття. Щойно на рубежі 90-х Р.Веретельник уперше спостеріг, що провербіальна творча самотність Лесі Українки "нікли не розглядалась як вислід її становища жінки, яка пише в світі, де жінки та їхні проблеми не вважаються важливими" [4, 4] Довкола постаті поетеси було витворено типово колоніальний міф, репресивний і гальмівний не щодо самої лиш жіночої творчості, а й щодо літератури в цілому. Міф Української Поетеси – Діви-Войовниці – має репресивний характер.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 306; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!