Самоусвідомлення представників «козацької нації» та його культурний зміст
Травестія як форма засвоєння культурної традиції ( на прикладі «Енеїди» Котляревського )
Бурлескно-травестійні твори були широко представлені у XVIII ст. й на Україні. У пародійних різдвяних й великодніх віршах-травестіях об’єктом висміювання виступають біблійні мотиви тощо. Бурлеск й травестія в розвитку українського історико-літературного процесу за годину, безперечно, малі позитивне значення. Про. Білецький слушно зауважив, що бурлескна (жартівлива) література стала перехідною ланкою від шкільно-церковної схоластики, що не відповідала уже новим духовним потребам українського народу, до світського, пізніше реалістичного письменства на Україні. Остаточного удару церковній схоластиці завдала “Енеїда” І.Котляревського. Приступаючи до опрацювання Вергілієвої “Енеїди”, І.Котляревський використав лише сюжетну канву античної епопеї. Певною мірою взірцем для нього й був й “Вергилиева Енеїда, вывороченная навиворіт” М. Осипова. Якщо попередники й сучасники І. Котляревського, звертаючись до Вергілія, насамперед вдавалися до пародіювання його класичної епопеї, її образів, драматичних колізій тощо, то Український співає свідомо ставав на інший шлях – він прагнув до “перелицювання”, травестування римського оригіналу, переосмислення його патетичної тематики підкреслено зниженій тональності. При цьому І. Котляревський відмовляється від багатьох епізодів, образів й ситуацій першоджерела. І водночас виманювати нові життєві картини, наближає його до української дійсності, надав всьому твору народно-національного колориту. “Енеїда” І. Котляревського безсумнівно перевершує усі попередні травестії Вергілієвої епопеї, котрі “давно відійшли до історико-літературного архіву” (Про. Білецький). У поемі І. Котляревського бурлеск набував нових естетичних функцій – сміх його виходить за суто розважальні межі, він набирав нового призначення, проникаючи у сфери серйозні. Цілком у дусі естетики просвітительського реалізму І. Котляревський реалістичними мазками (зрозуміло, в гумористичних тонах) подавши талановите художнє відтворення звичаїв, “народного побуту, народної психології. Об’єктивного критицизму Український співає досягав у зображенні представників панівної феодально-поміщицької верхівки, виступаючи, по суті, поборником “мужичої правди”, якої бачить у духовно здоровому житті народних мас.
|
|
|
Роль «козацького міфу» в формуванні української національної ідентичності
Конструювання модерної ідентичності: романтизм, народність, націоналізм
Перші дослідники українського фольклору
|
|
|
А початок українській фольклористиці поклали збірки пісень, видані в 1827 і 1834 роках М. О. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Ганна Барвінок і Марко Вовчок, М. П. Драгоманов і Г. А. Залюбовський, Пантелеймон Куліш і Олекса Стороженко, Павло Чубинський і Леся Українка, І. Я. Рудченко і А. Ю. Кримський - це лише найвідоміші із збирачів фольклору дев'ятнадцятого сторіччя. А їх же були десятки, а може й сотні... Ще у першій половині дев'ятнадцятого сторіччя у Харківському університеті В. Н. Каразін, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський заклали традиції всебічного вивчення народної культури. У п'ятдесяті роки мало хто зі студентів не мав власного зошита з різними етнографічними матеріалами, здебільшого піснями. Щоб допомогти молодим фольклористам, А. Л. Метлинський видав інструкцію "Про збір, приведення до ладу, приготовления до видання й друку народних пісень й інших творів народної словесності" й "Правила при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів тощо". Але найвидатнішим (і одним з перших) дослідників українського фольклору став О. О. Потебня. Він започаткував цілу школу фольклористики - її назвали міфологічною, результатом його досліджень стали роботи "Про долю й споріднених з нею істот", "Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення" (1867 p.), "Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки" (1877 p.), а також рецензія-дослідження на чотиритомне видання збірки "Народні пісні Галицької й Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Головацьким" (1880 р). Він - автор монографій "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" (1860 р.), "Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань"-(1865 p.), "Пояснення малоруських і споріднених народних пісень" (т. 1, 1883 p., і т. 2, 1887 p.).
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 203; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!