Органи влади і управління Гетьманщиною у XVIII ст.



Кирило Розумовський (1750—1764). Новообраному гетьманові вдалося дещо розширити автономію України. Відання її справами та зносини з нею на деякий час були передані з Сенату до Колегії закордонних справ. Запоріжжя і Київ знову підпорядковувалися гетьманові. Але одночасно законодавчо було ліквідовано кордон між Україною і Росією, припинено функціонування державних митниць у цьому районі, в усій Гетьманщині запроваджено загальноімперську митну систему. За правління К. Розумовського у Гетьманщині було проведено деякі реформи. Зокрема, у війську запровадили однакову уніформу та озброєння, систематичне військове навчання для козацької молоді. Дещо непослідовною була соціальна політика того часу. Так, гетьман пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок і водночас ініціював царський указ 1752 р. про заборону перетворювати українців на хлопів. Коли до влади в Російській імперії прийшла Катерина II, К. Розумовський повернувся в Україну. 10 листопада 1764 р. Катерина II видала Маніфест про ліквідацію гетьманства. У тому ж році було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786), яка спрямувала свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії. Отже, до кінця XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію. Українська провідна верства, задобрена імператорською "Жалуваною грамотою дворянству" (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни. Хоча певні спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й істотно не впливали на загальну ситуацію.

 

Правова система України у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.

 Право України в другій половині XVII—XVIII ст. В означений період гетьманська влада, суди, громади й суспільні верстви Війська Запорозького використовували велику кількість джерел права — різних за походженням, за формою і змістом та історичним значенням. Важливим джерелом права було конституційне законодав­ство — українське й російське. Договірні статті між геть­манським урядом і царським становили основні нормативні акти, що визначали правовий статус Війська Запорозького. Основною формою поточних правових актів гетьмансько­го уряду були листи й універсали, які регулювали різні сфери суспільного життя, встановлювали право володіння і спадку­вання землі та іншого майна, обов'язки селян, міщан. Класифікували злочини за такими видами: злочини проти управління і суду; проти громадського порядку; проти особи. Центральне місце серед злочинів проти особи займало вбивство. Особливо тяжкими видами цього злочину вважало­ся вбивство батьків, немовлят, козацької старшини, за наймом. ОТЖЕ Право, закони і суд Війська Запорозького, з одного боку, були демократичними, бо випливали з інтересів усіх станів, а з іншого — вищі стани приймали такі правові акти, які часто робили старшину й шляхту непідсудними. Як уже зазначало­ся, право і суд періоду Гетьманщини мали яскраво виражений становий характер. І насамкінець додамо, що суспільний, державний устрій і право України у другій половині XVII— XVIII ст. були пере­важно феодально-демократичними. Наявні правові джерела, система управління й суду закріплювали і захищали цей устрій.

Запорізька Січ і Слобідська Україна у XVIII ст.

Заснування й розвиток слобідських міст. На схід від Гетьманщини, на кордоні з Московією, розпросторилися незаймані землі. Колись ті землі належали Чернігово-Сіверському князівству, були залюднені та обжиті, але в XIII ст. зазнали спустошливих наскоків ординців. Степові завойовники вздовж річок уторували тут шляхи для своїх нападів на Україну й Московію. Саме тому багатий край протягом тривалого часу лишався занедбаним і знелюднілим. Він був своєрідним кордоном між Московією й татарами. Численних переселенців із Лівобережжя та Правобережжя приваблювало також право на козацьке самоврядування, що його царський уряд на початку колонізації зберігав за українцями. Визнання переселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Отже, протягом другої половини XVII ст. поряд із Лівобережною Гетьманщиною постала нова козацька Україна — Слобідська. Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України. Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини, що склався протягом Національно-визвольної війни, зберігався майже без змін. Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі існувало 10 полків, які одночасно були адміністративно-територіальними і військовими одиницями. Запорозька Січ у складі Гетьманщини. Перед початком Національно-визвольної війни Запорозька Січ містилася на Микитиному Розі. Саме там Богдан Хмельницький готував повстання проти Речі Посполитої. Запорозькій Січі належала провідна роль у підготовці та розгортанні Національно-визвольної війни українського народу проти польського панування. Досвід державного життя, що впродовж віків нагромаджувався на Запорожжі, був творчо використаний Богданом Хмельницьким. На визволених територіях впроваджувався козацький устрій. Запорожці брали участь у воєнних діях проти Речі Посполитої.


Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 759; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!