Економічний зміст, мета і завдання організації праці на підприємстві.
Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.
Можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:
— предметний — забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;
— економічний — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);
— соціальний — у загальному значенні — гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).
Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:
— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;
— організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;
— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;
— соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.
Історія розвитку організації праці.
Розробка основ цієї науки з метою їх раціоналізації почала активно здійснюватися з другої половини XVIII ст. До цього лише фрагментарно займалися окремими проблемами цієї науки. Так, Де-ля-Гір установив зв’язок між масою людського тіла та фізичною силою людини; М. Перрова (1760 р.) та Ч. Бебідж (1830 р.) працювали над систематизацією вивчення методів праці, у 1849 р. у Франції була видана книга «Рекомендації щодо вибору професій», І. М. Сєченов як результат дослідження головного мозку у 1863 р. видав книжку «Рефлекси головного мозку»; Ф. Гальтон у 1883 р. уперше запропонував застосовувати тестові випробування для діагностичного оцінювання особистості.
Бурхливого розвитку цей процес набув на межі XIX
—XX ст., коли у практику широко ввійшло розчленовування робіт (редукція праці) на елементи й утвердився термін «нормування праці» (Ф. Тейлор (1883 р.)), дослідження подружжя Френка та Ліліан Гілбретів (1912 р.).
На рубежі XIX і XX століть у характері виробництва сталися найбільші зрушення. Передусім різко зросли його масштаби і концентрація. З’явилися підприємства-гіганти, на яких працювали тисячі, а деколи і десятки тисяч робітників і інженерів, застосовувалося дороге устаткування, складні технологічні процеси, базовані на останніх досягненнях науково-технічної думки. Для їх обслуговування були потрібні освічені і грамотні люди, які свідомо і зацікавлено ставляться до своєї праці та її результатів.
У цих умовах необхідною стала докорінна зміна моделі управління виробництвом, упровадження інших організаційних структур, схем підпорядкованості, суворе дотримання технологій, точність виконання завдань, обґрунтоване стимулювання і т. ін.
Ф. Тейлор розвивав організацію праці у чотирьох сферах:
1) нормування (будь-яку працю можна структурувати і виміряти);
тів і кваліфікованих досвідчених кадрів поступово призводить до забуття НОП
2) дослідження співвідношення часу і завдання (результату необхідно досягати до визначеного часу);
3) систематичний добір і навчання працівників;
4) наявність грошових стимулів.
Г. Емерсон у 1911 році у своїй головній роботі «Дванадцять принципів продуктивності» сформулював дванадцять принципів управління підприємством і вперше ввів поняття «ефективність». А. А. Файоль розробив систему з 14 принципів розподілу і спеціалізації праці. Вони поділялися на структурні, принципи процесу і принципи кінцевого результату. Пізніше А. Могенсен (1930 р.) поширив ці дослідження з рівня окремих операцій на весь виробничий процес, а Г. Мейнард (1939 р.) додав системного характеру пошуку і використанню різних засобів раціоналізації. У результаті склався підхід, названий проектуванням раціональних методів роботи. Цей підхід передбачає аналіз, синтез, стандартизацію і нормування, пристосування працівника до вимог техніки й технології, до нормалізації трудових процесів.
Особливий слід у розвитку науки «Організація та нормування праці» залишили Френк і Ліліан Гілберти. Вони вивчали фізичні рухи працівників під час виконання роботи з метою розчленовування їх на дрібніші, дискретніші рухи для зменшення фізичних зусиль і підвищення продуктивності праці при виконанні певних виробничих операцій.
Зведення процесу ручної роботи до поєднання обмеженої кількості найпростіших елементів операцій дозволило В. М. Іоффе розробити систему мікроелементних нормативів ручного часу, яка була апробована низкою підприємств. Було випущено понад 500 таблиць елементних нормативів допоміжного часу тільки верстатних робіт (не враховуючи великої кількості подібних нормативів, випущених по слюсарно-складальних, ливарних, термічних, гальванічних та інших роботах). Авторами в результаті критичної перевірки мікроелементів В. М. Іоффе було внесено до них низку змін і доповнень, які полягали у: збільшенні кількості ступенів значень факторів, що визначають тривалість рухів (ступені відстаней і кутів повороту, зусиль, точності); розширенні номенклатури рухів (включені руху ноги, гомілки, ступні); зме-
Проте ця система була детальніше опрацьована і широко впроваджена на підприємствах Північної Америки та Європи. Залежно від особливостей виробництва і специфіки окремих галузей з’явилася ціла низка різновидів системи мікроелементного нормування.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 92; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!