Фіскальна політика: її характеристика та форми.
Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.
Цій політиці властиві такі функції:
- вплив на стан господарської кон'юнктури;
- перерозподіл національного доходу;
- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;
- стимулювання економічного зростання;
- підтримка високого рівня зайнятості тощо.
Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.
Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну.
Дискреційна політика - це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками) в результаті зміни законодавства, метою якої є:стабілізація економіки; досягнення рівноваги в економіці; збільшення рівня зайнятості; зниження темпів інфляції.
Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.
До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:
- зміна ставок оподаткування;
- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;
- трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:
стимулювальною (експансії) фіскальною політикою - це
бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;
стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;
недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою - це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів;
автоматичним ("вбудованим") стабілізатором - це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:
- прогресивна податкова система;
- трансфертні платежі;
- система участі в прибутку;
- допомоги по безробіттю в період економічних спадів.
Податки як елемент фіскальної політики.
Фіскальна політика (від лат. фіск - імператорська казна) - це маніпулювання державним бюджетом з метою виконання державою своїх функцій.
Складовими частинами фіскальної політики держави є:
- дискреційна політика, яка розглядає механізм регулювання державою своїх витрат і сфери оподаткування.
- недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), яка регулює державні доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.
Недискреційна фіскальна політика - це автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Основні автоматичні стабілізатори: прогресивне оподаткування, соціальні виплати, споживання.
Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. У фазі циклічного підйому доход збільшується і тому податки автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується. Вмонтована стабільність виникає тому, що в реальності податкова система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині чистого внутрішнього продукту (ЧВП). Майже всі податки дадуть збільшення податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, оподаткування фізичних осіб за прогресивними ставками зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, зі зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на прибуток підприємств, ПДВ тощо. І, аналогічно, збільшується величина податків, якими оподатковується заробітна плата як результат того, що в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі (або "негативні податки") мають прямо протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам - всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва.
Проблема виникає тоді, коли економічна ситуація в країні поєднує у собі економічний спад з інфляцією. У такому випадку необхідно одночасно вживати як стимулюючі, так і стримуючі фіскальні інструменти. Тобто маніпулювання державним бюджетом має стати таким, щоб воно ініціювало розвиток господарства без впливу на зростання цін. Суб'єкти, на яких спрямовані фіскальні дії, повинні мати впевненість щодо основних фіскальних дій держави, виражених через систему інструментів податкового регулювання. Отже, податки як елемент фіскальної політики є вагомим важелем впливу на формування бюджетних ресурсів держави. Крім того, використовуючи податкові інструменти, держава може впливати не тільки на розмір бюджетного дефіциту, але й регулювати рівень економічного зростання країни в цілому, забезпечуючи при цьому добробут кожного громадянина.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 90; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!