Написати твір-мініатюру на тему «Вибір професії – вибір долі»

1.Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови

Лексика (від грец.Lexikos - словесний, словниковий) - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).

Слово - це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному грунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, ірафічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмучує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові — кілька.

Різні за лексичним значенням слова найчастіше не­однакові й фонетично, своїм звуковим складом. Водно­час у мові є немало й однозвучних слів, семантика яких позбавлена схожості, однаковості. Це омоніми. Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім’я) — слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і зву­чання.

Приклад. 1. Очі в неї були великі, дві чорні коси, переки­нуті наперед, обрамляли лице (І. Сенченко). 2. Косарі косять, а вітер повіває, шовкова трава на коси лягає (М. Кропивницький). 3. На піщаній косі, що кинджа­лом врізалась у море, стояв маяк (А. Шиян). У першому реченні іменник коса означає довге заплетене волосся, у другому — сільськогосподарське знаряддя для косіння, в третьому — сполучену з берегом вузьку смугу суходо­лу в морі. В кожному з цих речень наявні зовсім несхо­жі за семантикою однозвучні слова. Спільне для кож­ного з трьох слів — їх фонетичний склад і морфологіч­на будова. Всі вони також здатні виконувати ту ж саму синтаксичну функцію, мають наголос на другому складі. Омоніми найчастіше утворюються внаслідок семан­тичного розвитку багатозначності слів, через що не зав­жди вдається встановити чітку межу між омонімами і багатозначними словами.

Мы поможем в написании ваших работ!