Співвідношення філософії права, загальної теорії права і соціології права.

Філософія і світогляд. Типи світогляду

Світогляд - система уявлень про світ і про місце в нім людини, про відношення людини до дійсності, що оточує його, і до самого собі, а також обумовлені цими представленнями основні життєві позиції і установки людей. Світогляд - освіта інтегральна (що синтезує). У нім принципово важливий зв'язок його компонентів, їх "сплав" (компонентами його є образи, представлення, раціональні поняття, емоційні переживання, цінності, вольові установки, різнорідні "блоки" знань, настроїв, прагнень, надій), що з'являється як більш менш цілісне розуміння людьми світу і самих себе. І як в сплаві різні поєднання елементів, їх пропорції дають різні результати, так щось подібне відбувається і зі світоглядом.

В якості суб'єкта світогляду реально виступають суспільство в цілому, клас, соціальна група і особа. Говорячи про світогляд у великому суспільно - історичному масштабі, мають на увазі переважаючі на тому або іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали і норми життєдіяльності, тобто виділяють загальні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою тієї або іншої епохи (у цьому плані можна вести мову про античний, греко-римском світогляд, середньовічний світогляд, Возрожденческом, Новоєвропейському, Просвітянському та ін.).

До складу світогляду входять і грають в нім важливу роль узагальнені знання - повсякденні, або життєво-практичні, професійні, наукові. Чим солідніше запас знань в ту або іншу епоху, у того або іншого народу або окремої людини, тим більше серйозну опору може отримати відповідний світогляд.

Існують три основні типи світогляду - життєве (буденне), релігійне і філософське.

Життєвий (буденне) світогляд породжується безпосередньо умовами життя і досвідом людей, що передається з покоління в покоління. У категоріальному строе цього типу світогляду відбиваються уявлення здорового глузду, традиційні погляди про світ і людину.

Релігійний (міфологічне) світогляд дає специфічно - перетворену картину світу, пов'язану з визнанням надприродного світового початку, і виражається переважно в емоційно-образній формі (спирається на віру).

У філософському світогляді теоретично узагальнюється досвід духовного і практичного освоєння світу. Спираючись на досягнення наук про природу і суспільство (природних і гуманітарних наук), філософія створює нові умоглядні (понятійні, категоріальні) моделі світу. На основі раціонального осмислення культурифілософія виробляє світоглядні орієнтації, здійснює свою прогностичну функцію (передбачати, прогнозувати події). Опора філософського світогляду - розум.

Світогляд - це не лише зміст, але і спосіб усвідомлення дійсності, а також принципи життя, що визначають характер діяльності. Найважливіший компонент світогляду складають ідеали як вирішальні життєві цілі. Зміст свідомості перетворюється на світогляд тоді, коли воно набуває характеру переконань, повній і непохитній упевненості.

У становому, класовому суспільстві кожен клас має свій специфічний світогляд (соціальні стереотипи), що виражає його цінності і орієнтації. В той же час в ході розвитку суспільства виробляються загальнолюдські гуманістичні цінності. Залежно від того, чи співпадають інтереси даного шару, класу, співтовариства, соціальної групи з об'єктивною тенденцією історичного розвитку, з даними науки і громадської практики або ні, його світогляд за своїм змістом, громадською значущістю може бути науковим або ненауковим, матеріалістичним або ідеалістичним, атеїстичним або релігійним, революційним або консервативним.

Предмет, структура і функції філософії

Предметом філософії є відношення „людини і світу”. Філософія являє собою форму раціонально обґрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв’язок. Щоб з’ясувати специфіку предмета філософії необхідно з’ясувати під яким кутом зору об’єкт відбивається у свідомості. Предметом і об’єктом філософії є відношення „людина-світ”, то природно що на перший план виходить питання про природу і сутність світу і людини, про загальні граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв’язки існують у світі, а також між людиною і світом.

Особливості предмету: предмет – історично змінний, оскільки історично змінними постають самовиявлення і самоусвідомлення людини.

- епоха середньовіччя (бог-творець всього сущого, ціль життя люд. – служити богу);

- епоха відродження (відбув. сикуляризація, людина – творець всього сущого, людина сама обирає як їй жити).

Уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету. Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, але практично всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії.

Структура:

онтологія (вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання: „Що таке світ?” „Як він влаштований?”)
гносеологія (теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання – „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”)
антропологія (вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)
аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, осн. питання „У чому цінність і сенс життя?”)
соціальна філософія (вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, осн. питання „Що є суспільство?”)
етика (вивчає морально-цінне відношення до світу , осн. питання „В чому сутність добра і зла?”)
естетика (наука про красу, „В чому суть краси і гармонії?”)
логіка (наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, осн. питання „ Яка природа людського мислення?”)
історія філософії (вивчення істор. Досягнень філософської думки від античності до сьогодення , осн. питання „ Як розвивається філософська думка?”).

Функції філософії:

світоглядна (фі-я бере участь у формуванні світогляду з теорем. та понятійним поясненням світу)
методологічна (сукупність найбільш загал. ідей та принципів що застосов. у вирішенні конкретних та практичних завдань)
гносеологічна (розроблення оцінювання припущень пізнавального процесу)
прогностична (формуються гіпотези про загал. тенденції ро-тку буття і свідомості, людини, суспільства)
критична (у процесі суспільного ро-тку люди відмовляються від застарілих погляді та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світогляд. настанов)
аксіологічна (виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуман. ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності)
гуманістична (полягає в адаптації та життєстверджувальній ролі філософії для кожної людини у сприянні формування гуманістичних цінностей та ідеалів).

3) Релігія як історичний тип світогляду.

Релігія(з лат.religio – святиня, благочестя) є формою світогляду, в якій світ розділений на земний, природний, який можна осягнути органами відчуття, та небесний, надприродний, спілкування з яким здійснюється через культ (обряди, поклоніння, молитва, тощо). Основою релігійного світогляду виступає віра. Зв’язок з Богом через культ та релігійну організацію є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії. Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, яка в історії часто виступала джерелом потужних змін у різних суспільствах. Якщо для міфології характерне лише світовідчуття, то в релігії поряд з цим добре розвинене також і світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується дослідниками Біблії, теологами, тощо. Якщо у міфології обґрунтовується зв’язок індивіда з родом, то в релігії – досягнення єдності з Богом, як втіленням абсолютної цінності. Іноді засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку, оскільки часто призводить до розпалювання ворожнечі до людей іншої віри.

Філософія як теоретичний світогляд — одне з найважливіших надбань людської культури. Історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право. Філософські ідеї, школи завжди належать до певної епохи, країни. Багато у філософії належить тільки історії.

В історії філософії перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Що таке свобода? Що таке життя та смерть?

Це далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов "вічні" філософські проблеми також вирішуються по-новому.

Будь-яка наука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від суб'єкта. Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'язково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини.

Філософія, на відміну від міфології спирається на знання. Їй притаманні доведення, спростування, аналіз, порівняння, дедукція, індукція, висновки, тощо. Якщо порівнювати філософію і міфологію, то можна виділити такі відмінності між цими типами світогляду: 1. міфологія формується і виникає стихійно (філософія постає усвідомленою інтелектуальною діяльністю); 2. У міфології відсутні автори, її творцем є народ (філософія є авторською формою мислення); 3. У міфології простежується нерозривна єдність людини і природи (у філософії людина виділяється з природи); 4. міф розповідає про явища навколишнього світу (філософія пояснює свої твердження). Філософія є якісно новим, специфічним духовним утворенням, опорою якого виступає знання і раціональна діяльність людського мислення. Саме це відрізняє філософію від міфології.

Структура філософії права

За своєю структурою філософія права близька до структури загальної філософії. У ній можна виділити такі основні розділи:

1) онтологія права, у якій досліджуються проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існування, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2) антропологія права,у якій розглядаються антропологічні основи права, поняття "правова людина", права людини як вираження особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права тощо;

3) гносеологія права, у якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у праві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4) аксіологія права, у якій досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини тощо), їх "ієрархія" і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді відносять питання співвідношення права з іншими формами ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) у структурі філософії права можна виділити і прикладний розділ, у якому розглядаються філософські проблеми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (договір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесуального і карного права та ін.

Співвідношення філософії права, загальної теорії права і соціології права.

У рамках правознавства філософія права найбільш тісно пов'язана з теорією права і соціологією права. Разом ці три дисципліни становлять комплекс загальнотеоретичних і методологічних правових дисциплін, їх наявність пов'язана з існуванням у самому праві, як мінімум, трьох аспектів: ціннісно-оціночного, формально-догматичного й аспекту соціальної обумовленості. Філософія права акцентує увагу на рефлексії основ права, юридична теорія — на конструюванні понятійного каркасу позитивного права, соціологія права — на питаннях соціальної обумовленості і соціальної ефективності правових норм та правової системи в цілому.

У зв'язку з цим виникає питання, чи є ці дисципліни автономними, чи являють собою розділи загальної теорії права? Можна припустити, що у відомому розумінні терміном "теорія права" можуть бути охоплені всі три дисципліни, оскільки вони стосуються загальнотеоретичних аспектів права: філософських, соціологічних, юридичних. Однак у чітко науковому розумінні слова цей термін ми застосовуємо лише до юридичної науки. Спроба з'єднати ці три навчально-дослідницькі напрями в рамках однієї дисципліни — загальної теорії права (тим більше, у тому вигляді, в якому вона склалася на сьогодні) — науково не обгрунтована і її практична реалізація може дати негативні результати.

Теорія права, філософія права і соціологія права цілком успішно здатні взаємозбагачувати та взаємодоповнювати одна одну як автономні дисципліни. Об'єднання їхнього теоретичного потенціалу з метою забезпечення цілісності системи знань про право має здійснюватися не шляхом створення єдиної правової науки, що є досить складним завданням, оскільки остання повинна поєднувати в собі, як мінімум, три різні методологічні позиції: юриста, філософа і соціолога, а шляхом фундаменталізації підготовки самих юристів, які мають бачити право не тільки з позиції своєї дисципліни, а й з позиції філософії і соціології.

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 506; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!