Поняття та елементи зобов’язання з відшкодування шкоди.
Враховуючи викладене вище, можна назвати такі характерні риси зобов’язань відшкодування шкоди:
1) це зобов’язання недоговірні, вони не існують аж до того моменту, поки не буде мати місце юридичний факт (завдання шкоди), що породжує відповідні цивільні права та обов’язки;
2) визначальним є сам факт завдання шкоди, тоді як правомірність чи неправомірність дій, винність особи, яка завдала шкоду, є обставинами факультативними: вони можуть мати, а можуть і не мати юридичного значення (наприклад, не має значення вина заподіювача шкоди у випадках, передбачених ст.1173-1176, 1178, 1181, 1184, 1187 ЦК);
3) суб’єктами зазначених зобов’язань можуть бути як той, кому безпосередньо завдана шкода, так і особи, вказані у законі (непрацездатні утриманці потерпілого тощо – ст. 1200 ЦК); як той, хто безпосередньо завдав шкоду, так і суб’єкти цивільних відносин, вказані у законі (роботодавці, підприємницькі товариства, кооперативи – ст. 1172 ЦК; держава, АРК, органи місцевого самоврядування – ст. 1172-1175 ЦК, держава – 1176 ЦК; батьки чи усиновлювачі або опікун чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, яка завдала шкоду, навчальний заклад тощо, – ст. 1178, 1181 ЦК);
4) об’єктом цих зобов’язань є абсолютні права, що належать суб’єкту цивільних відносин (право на життя та здоров’я, речові права тощо) і яким завдана шкода;
5) змістом зобов’язань є право потерпілого на відшкодування шкоди, забезпечене передбаченим законом обов’язком боржника відшкодувати завдану шкоду.
|
|
|
З врахуванням названих властивостей зобов’язань відшкодування шкоди їх можна визначити як недоговірні правовідносини, що виникають внаслідок завдання шкоди, в яких кредитор (особа, якій завдана шкода або особа, вказана у законі) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди або від суб’єкта, вказаного у законі) відшкодування завданої шкоди у повному обсязі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду (загального делікту) визначені у ст. 1162 ЦК. Це:
1) наявність шкоди, факт і розміри якої доводить потерпілий;
2) протиправність дій особи, яка завдала шкоду;
3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла;
4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов’язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
В інших випадках мають місце певні особливості зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Наприклад, шкоду, завдану прийняттям закону про припинення права власності на певне майно відшкодовує в повному обсязі держава (ст. 1170 ЦК).
|
|
|
Загальні умови відповідальності за заподіяну шкоду сформульовані у статті 1162 ЦК. Як випливає з цієї норми, такими умовами є:
1) наявність шкоди. При відсутності цього не виникають і самі деліктні зобов'язання. Наявність шкоди і її розміри доводить потерпілий;
2) протиправність дій того, хто завдав шкоди шкоди. За загальним правилом, шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодуванню не підлягає, якщо інше не встановлено законом (до таких винятків відноситься, наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності);
3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла. Для виникнення деліктних зобов'язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат;
4) вина того, хто завдав шкоди. При цьому закон виходить із презумпції вини того, хто завдав шкоди. Якщо потерпілий довів наявність шкоди, то той, хто завдав шкоди, повинен довести відсутність своєї вини. Разом з тим презумпція вини не виключає активних дій суду, котрий у відповідності зі ст.30 Цивільного процесуального кодексу України має вжити заходів до всебічного з'ясування обставин справи і надання допомоги сторонам у збиранні необхідних доказів.
|
|
|
Крім випадків заподіяння шкоди неправомірним діями, закон передбачає спеціальні випадки відшкодування заподіяної шкоди. Всі спеціальні випадки відшкодування шкоди передбачені гл. 82 ЦК можуть бути поділені на дві групи: зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди неправомірними діями і правомірними діями. До останніх відносяться випадки відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист (ст. 1169 ЦК), відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК). В цих випадках обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає тільки за умов передбачених в законі, наприклад, перевищення меж необхідної оборони (ст. 1169 ЦК).
Поняття та види спадкування.
Стаття 1216. Поняття спадкування
1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Стаття 1217. Види спадкування
1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
|
|
|
Майно спадкодавця переходить до інших осіб в порядку правонаступництва. Правонаступництвом є форма переходу прав та обов'язків від однієї особи (правопопередника) до Іншої (правонаступника). Традиційно в цивільному праві виділяють два види правонаступництва - універсальне (повне) та сингулярне (часткове). При універсальному правонаступництві відбувається перехід всієї сукупності прав та обов'язків правопопередника до правонаступників за винятком тих, що нерозривно пов'язані з особою правопопередника. Натомість сингулярне правонаступництво полягає у переході до правонаступника не всього комплексу прав та обов'язків правопопередника, а лише певного його права.
Спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, за якого до спадкоємців одночасно переходить вся спадщина (як права, так і обов'язки). Спадщина переходить як єдине ціле, з усіма способами забезпечення і покладеними на неї обтяженнями. Закон не дозволяє прийняти частину спадкового майна, а від іншої - відмовитися. Прийняття спадщини має бути безумовним і беззастережним. Крім того, універсальному правонаступництву у спадковому праві притаманна ознака безпосередності, яка виявляється у тому, що спадкоємець набуває спадщину безпосередньо від спадкодавця без попередньої передачі її третім особам.
У цивілістичній літературі процес спадкового правонаступництва традиційно поділяють на два етапи: закликання до спадкування, з яким пов'язується поява у спадкоємців можливості для реалізації належного їм суб'єктивного права спадкування, та прийняття спадщини, за допомогою якого відбувається фактичне здійснення цього права. Виникнення першого етапу обумовлене фактом смерті спадкодавця, другого - вчиненням з боку спадкоємців дій, що свідчать про прийняття ними спадщини.
Спадкове правонаступництво - односторонній, а тому безоплатний перехід майна померлого до його спадкоємців.
Спадщина переходить до спадкоємців у незмінному вигляді, тобто такою, якою вона була на момент відкриття спадщини
Особливості наступництва у правах в разі смерті правопопередника існують у відносинах інтелектуальної власності. Так, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір становить 70 років після смерті автора (ст. 446 ЦК України), суміжних прав - 50 років (ст. 456 ЦК України).
Перехід майнових прав та обов'язків у порядку спадкування характеризується наступними ознаками:
1) спадкування становить універсальну правонаступність, тобто майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, у тому числі майнові права та обов'язки спадкодавця;
2) суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які входять у склад майна правопопередника;
3) сукупність прав та обов'язків, які переходять до правонаступника, встановлює сам правопопередник або законодавець. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини9.
Види спадкування.
Статтею 1217 ЦК України визначено два види спадкування: 1) за заповітом та 2) за законом.
Спадкування за заповітом виникає за умови складення заповіту у формі та в порядку, встановленому чинним законодавством, та прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом. Спадкування за законом здійснюється за наявності таких підстав:
- відсутності заповіту;
-визнання заповіту недійсним;
-усунення спадкоємців за заповітом від права на спадкування в порядку ст. 1224 ЦК України;
-охоплення заповітом тільки частини спадкового майна;
-відмови спадкоємців за заповітом від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України)
-смерть спадкоємця за заповітом до відкриття спадщини, якщо заповідачем не було зроблено підпризначення спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК України).
Для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом необхідна певна сукупність юридичних фактів. Так, у разі спадкування за законом таких фактів має бути щонайменше три: особа, що закликається до спадкування, повинна входити до кола спадкоємців відповідної черги; відкриття спадщини; прийняття спадщини.
Закон не забороняє спадкування однієї частини спадщини за законом, іншої - за заповітом. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ст. 1275 ЦК України). Одночасне спадкування і за законом, і за заповітом окремі автори називають "змішане спадкування".
Склад спадщини
Стаття 1218. Склад спадщини
1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини
1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Стаття 1227.Право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві
1. Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Стаття 1228. Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі)
1. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
2. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
3. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.
Спадщина - об'єкт спадкового правонаступництва. До складу спадщини входить не майно, а право на майно. Спадщина становить один із видів об'єктів цивільних прав, що характеризується локальним характером, адже може виступати об'єктом лише спадкових правовідносин. Крім того, спадщина має чітко визначені межі існування - з часу відкриття спадщини до оформлення спадкоємцями прав на спадщину. Останнє пов'язане з отриманням свідоцтва про право на спадщину.
Спадщина - складний об'єкт. З огляду на це у ст. 1218 ЦК України застосовується поняття "склад спадщини", що передбачає існування окремих її елементів у вигляді прав та обов'язків. За оборотоздатністю спадщина - об'єкт, обмежений у цивільному обороті, адже коло правочинів, що можуть бути вчинені стосовно спадщини, має досить вузький характер та обумовлене природою спадщини.
По-друге, не всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві за життя, здатні за своєю природою переходити до інших осіб.
По-третє, перехід у спадщину окремих прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві за життя, можуть бути виключені або обмежені на підставі прямої вказівки закону.
По-четверте, у спадщину можуть переходити права та обов'язки не тільки з майновим, а й із немайновим змістом.
По-п'яте, у випадках, прямо передбачених законом, у спадщину можуть переходити охоронювані законом інтереси. Наприклад, коли громадянин почав приватизовувати своє житло, та не встиг внаслідок смерті завершити цей процес до кінця. У таких випадках спадкоємці мають право завершити розпочатий спадкодавцем процес приватизації житла та стати власником майна. Оскільки спадкодавець за життя встиг виразити свою волю на приватизацію житла (подав належні документи), але помер, то право на приватизацію перейшло у стадію реалізації, зупинившись на шляху до суб'єктного права, і тому може стати об'єктом спадкування. Ця позиція закріплена у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22.12.1995 № 20.
Склад спадщини визначається на час відкриття спадщини.
Заробітна плата, пенсія, стипендія, аліменти, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інші соціальні виплати, нараховані спадкодавцеві, але не одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК України).
До складу спадщини входять і речові права (права на чужі речі) -сервітути, емфітевзис, суперфіцій.
Щодо сервітутів, слід зауважити: земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою поряд із її розміром, місцем розташування тощо. Особисті ж сервітути (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не входять, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлено сервітутне право, входить обов'язок не порушувати право суб'єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.
Суперфіцієм згідно зі ст. 413 ЦК України є право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Це право слід відрізняти від права постійного користування земельною ділянкою, що регулюється Земельним кодексом України. Суб'єктом останнього не можуть бути фізичні особи (ч. 2 ст. 92 ЗК), тому воно не може входити до складу спадщини.
Необхідно відрізняти ці права від прав на оренду (земельної ділянки, приміщення тощо), які не є речовими правами, але вони переходять у спадщину як майнові права, тобто зі смертю як орендаря, так і орендодавця договір оренди не припиняється.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 479; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!