Охитина А.Т. Психолингвистические основы урока. — М.: Педагогика, 1977. — 69 с.
22. Фаріон І. Психолінгвістичні засади процесу навчання // Актуальні проблеми металінгвістики: Наук. зб. – К.: Брама, 1999. – С. 190-194.
Українська мова як навчальний предмет у школі.
План
2.1.Освітнє значення і специфіка української мови як навчального предмета. Українська мова як особливий предмет шкільного навчання.
2.2.Мета і зміст навчання української мови в школі як системне утворення..
2.3. Сучасні тенденції навчання української мови. Основні нормативні документи навчання української мови: Державний стандарт 
. Концепція навчання української мови. Програми з української мови.
2.1. Навчальний предмет у школі, як відомо, це пристосована до вивчення та чи інша наукова галузь або сфера діяльності. Кожний навчальний предмет має свої особливості. В українській національній школі українська мова виступає як найголовніший навчальний предмет, який має величезне значення у підготовці учнів до життя. Українська мова — це особливий предмет шкільного навчання, оскільки вона є державною мовою України і водночас є рідною мовою українського народу, який творив її впродовж багатьох століть. Державна мова – важлива ознака будь-якої держави, а ми маємо етнічну державу, для більшості громадян держави українська мова є рідною.
За словами І.Огієнка, рідна мова – це «мова своєї нації, мова предків, що пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їх духовним надбанням», «рідна мова — це найважніша основа, що на ній зростає духовно і культурно кожний народ… , рідна мова — то сила культури, а культура — сила народу, тому всі культурні народи ставляться до своєї рідної мови з найбільшою святістю... . Рідна мова глибоко пересякає наше духовне життя — приватне й державне» (Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки. — К.: АТ "Обереги", 1994. — 72 с.9; 3.). Зачинатель російської методики навчання рідної мови Ф.І.Буслаєв писав: «рідна мова є невичерпною скарбницею всього духовного буття людства» (Буслаев Ф.И. О преподавании отечественного языка. — Спб.: Академия наук, 1847. — Ч. I. — 67 с. 1; 21). К.Д.Ушинський вбачав у мові результат духовного життя народу, в мові якого «виражається особливий характер, ... мова є кращою характеристикою народу» (Ушинський К.Д. Рідне слово // Твори: В 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1954. — Т. 1.).17; 269).
|
|
|
Навчальний процес з української мови має сприяти осягненню дітьми краси українського слова, вихованню у них національної гідності, пробудженню високого почуття патріотизму, вихованню гуманістичних ідеалів, моралі. Українській мові як державній і рідній належить особлива роль у вихованні школярів. Усвідомлення багатств української мови, своєрідності її звукової та інтонаційної системи, словотворчих властивостей, особливостей граматичної будови, художньо-зображувальних засобів розкриває учням духовне багатство народу, сприяє вихованню патріотизму, національної самосвідомості, національної гідності. Це неодноразово підкреслював В.О.Сухомлинський. Наведемо кілька висловлювань: «Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин — такий шлях до гармонії знань і моральності»; «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини»; «Убогість слова — це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості»; «Пізнання краси слова породжує в душі підлітка почуття благородної гордості, людської гідності. Осягаючи красу слова, підліток проймається почуттям відрази до всього потворного, злого» (Сухомлинський В.О. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. — 1989. — №1. — С. 3 - 9.15;.4–8).
|
|
|
Українська мова є дуже важливою сферою, від якої залежить функціонування національної самосвідомості і національної гідності українців. За допомогою української мови здійснюється трансмісія (лат. transmissio — перехід, передача) у дитячу душу свідомості і гідності попередніх поколінь, духу незалежності, почуття добра і справедливості. Разом із засвоєнням української мови дитина засвоює той духовно-моральний кодекс, який виробив народ упродовж своєї історії. Українська мова віддзеркалює історію українського народу і виступає носієм національної культури, національної гідності, а отже, впродовж цілеспрямованого навчання, розвитку та виховання робить дитину носієм певних переконань, свідомості, культури, духовності. «Мова — це живе функціонування народного духу, а не одних мертвих знаків» (Мовчан П.М. Ключ розуміння. – К.: Рад. письменник, 1990. – 186 с. 8; − С. 148), це духовна скарбниця народу, його історична пам'ять, причетність до вічності.
|
|
|
З оволодіння українською мовою починається усвідомлення дитиною самої себе, відчуття й усвідомлення своєї причетності до даної нації та мови як найвищих цінностей. Відомий український психолог П.Р.Чамата переконливо довів, що формування уявлення про себе є актом свідомості, неможливим без мови, тому що самосвідомість, як і свідомість, виникає й розвивається у формах мовлення (Чамата П.Р. Самосвідомість та її розвиток у дітей. — К.: Знання. — Серія 5. — №8. — 1978. — 48 с.)
|
|
|
Духовна діяльність формується головним чином за допомогою мови. Мова як навчальний предмет є дуже тонким інструментом впливу на свідомість школяра, його світовідчуття і світобачення. Традиції народу закодовані головним чином у мові. Тому вивчення рідної мови має прилучити школярів до цих традицій. У міру розумового і мовленнєвого розвитку в їх мисленні починають виявлятися риси національного психічного устрою, які завжди проявляються у мовленні. Яскравість і сила цих рис прямо пропорційні розумовому розвиткові та ступеневі обдарованості, яку школа повинна розвивати, надаючи можливість учням у різних видах мовленнєвої діяльності проявляти свою обдарованість, свій національний характер. Колись О.Довженко записав у щоденнику, що забуває мову свою, і додав: "У мене вмирає душа» (Довженко О.П. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. — Харків: 1994. — 655 с. С.; 28.). Наукою доведено, що втрата мови, навіть звуження сфери її вживання негативно впливає на моральність народу, викликає духовне зубожіння людей, зрештою приводить до цілковитої деградації. Сьогодні українська школа покликана відродити рідну мову у нашому зросійщеному середовищі. Адже, за висловом академіка Д.С.Лихачова, «на початку будь-якої культури стоїть слово»(Лихачов Д.С. Листи про добре і прекрасне /Переклад з рос Н.Камізерко. — 176 с. С.6; 201; Лихачев Д.С. Избр. работы: в 3-х т. — Л.: Худож. лит. Л.С. — 1987. — Т.3. — 520 с. С 201;)
Навчальний процес з української мови має сприяти осягненню дітьми краси українського слова, вихованню у них національної гідності, пробудженню високого почуття патріотизму, вихованню гуманістичних ідеалів, моралі. Мова відображає історію, характер народу, його психічний стан, звичаї, побут, нахили, вона є одним із проявів його ментальності. Всі попередні покоління від найдавніших часів залишили в мові свої глибокі сліди. «Джерелом невмирущої криниці» називав народну мову В.О.Сухомлинський. Пізнання мови — це пізнання свого народу, його історії, культури, духовності, моралі. Мова є одним з найважливіших засобів об'єднання людей у народності, нації, вона є засобом національного самоусвідомлення, збереження традицій, звичаїв, засвоєння культури, історії, виховання патріотичних почуттів. Мова — засіб творення і вираження культури народу, виявлення його духовного багатства, психіки, таланту, творення естетичних і моральних цінностей, формування світоглядних позицій, розвитку свідомості і самосвідомості, творення духовної діяльності, виховання гідності. Національна своєрідність мовлення народу яскраво проявляється у творчості талановитих людей — учених, письменників, журналістів, і вивчати мову потрібно на кращих зразках наукових, художніх, публіцистичних творів.
Вивчення української мови покликане виховати в учнів національну гідність. Як показують дослідження психологів, рівні гідності у процесі життя людини залежать від повноти самоусвідомлення нею своєї сутності та цінності. Це самоусвідомлення у дитячі роки значною мірою відбувається через засвоєння рідної мови. «У руках педагога слово є могутнім засобом, здатним піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні і вічні джерела любові до землі своїх предків...» (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. – С.20.).
Провідною інтегральною детермінантою (визначальною ознакою) гідності як результату духовного розвитку особистості є особистісна позиція, яка становить систему відносин людини з навколишнім світом, іншими людьми й самим собою. Позиція стосовно української мови – це насамперед спілкування державною мовою. Позиція є вираженням гуманістичної спрямованості особистості. У позиції виявляється активність і ціннісно-орієнтаційний зміст особистості. Невід'ємним компонентом цього змісту є відповідальне ставлення до мови та мовлення, прагнення краще оволодівати нею як найвищою людською цінністю, глибше пізнати її. Володіння рідною мовою, національно-свідоме ставлення до неї репрезентує особистість у цілому. Виховання національно-свідомого ставлення до рідної мови є першочерговим завданням вчителя-словесника, і методика має знайти для цього відповідні підходи і засоби.
Широкі навчальні, розвивальні та виховні можливості української мови як навчального предмета зумовлюються реалізацією таких її функцій, як гносеологічна або пізнавальна (gnoseos – пізнання), ідентифікаційна (від identifico – ототожнюю, прирівнюю: ідентифікація себе з нацією), комунікативна (від communicatio – 1) спілкування, 2) повідомлення і сприймання інформації); експресивна (від expression – виразний, ясний, чіткий); естетична (яка стосується відчуття і вираження прекрасного, сприйняття краси); культуроносна (від лат. сultura – освіта, розвиток, духовні цінності, виховання), мислетворча (служить засобом творення думки), номінативна (від nominatio – називаю) тощо.
Пізнавальна функція проявляється в тому, що в мові не просто передається деяке повідомлення, але й відображається, фіксується й зберігається інформація про осягнену людиною дійсність. Реалізація на уроках мови її пізнавальної функції означає розв'язання на уроках найрізноманітніших пізнавальних цілей — від пізнання мови до пізнання всесвіту і своєї ролі в ньому. Досвід суспільства закодовано і зафіксовано в мові, у її словнику, граматиці, фразеології, а за наявності письма також у текстах. Найяскравіше він проявляється в національній семантиці мови, її фразеології, афоризмах, у феномені української фонетики та інтонації, словотвору, морфології та синтаксису, у специфіці функціонування мовних одиниць у мовленні, особливо в мові художньої літератури. Українська мова є важливим засобом пізнання дійсності. На відміну від інших навчальних предметів українська мова виконує дві функції: вона є, по-перше, предметом вивчення і навчання і, по-друге, засобом вивчення усіх інших предметів. Від стану навчання української мови, від володіння українською мовою значною мірою залежить успішність засвоєння інших предметів.
За словами К.Д.Ушинського, мова «є найповнішим і найтіснішим зв'язком, що поєднує тих, хто віджив, хто живе, і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле». (Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання, спроба педагогічної антропології // Твори. В 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1954. — Т.4. — 518 с.С.269). Цими словами видатного педагога визначається ідентифікаційна функція мови. Навчання рідної мови має бути організоване таким чином, щоб допомогти дітям усвідомити свою спільність «з тими, що жили задовго до нас і житимуть після нас, і з тими, що живуть далеко від нас, в інших краях», «бути своїми для своїх» (Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання, спроба педагогічної антропології // Твори. В 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1954. — Т.4. — 518 с. С.271)
Мова є засобом спілкування, тому найважливіше місце серед її функцій посідає комунікативна. Їй так чи інакше підпорядковані всі інші функції. Комунікативна функція тісно пов'язана з експресивною, яка полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу індивіда. «Говори — і я тебе побачу», — прорік мудрець античності. «Кожна людина — це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ скритий від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість» (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. – С.132).
У мові відображається робота не тільки раціонального, але й чуттєвого пізнання. Мова почуття (образ) і мова думки (слово) за О.О.Потебнею взаємопов'язані, що, за словами О.О.Потебні, визначає єдність лексичного, граматичного й емоційного аспекту мовних значень, завдяки чому мова є не тільки засобом відображення дійсності, але й засобом експресивної виразності у змалюванні картини світу, інструментом виявлення змісту і значення художньої картини дійсності (Потебня А.А. Естетика і поетика слова. — К.: Мистецтво, 1985. — 302 с.) От чому важливо, щоб діти не тільки усвідомили експресивну функцію мови, а й навчилися користуватися мовою як засобом експресивної виразності.
З експресивною функцією тісно пов'язана естетична. Усвідомлення школярами експресивної й естетичної функцій мови досягається, коли мовні одиниці вивчаються в художньому тексті. Розкриваючи дітям глибини тексту через усвідомлення функцій мовних одиниць, учитель тим самим допомагає їм не тільки відчути естетику мови, але й безпосередньо осмислити мовний матеріал, його семантичні, стилістичні, граматичні особливості, засвоїти властиві українській мові закони евфонії, милозвучності.
Мова є засобом формування, творення думки — людина мислить у мовних формах. Причому думання відбувається у формах певної мови, здебільшого тієї, яку людина найкраще знає, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку, яка зумовлена національним характером мови. Навчання має бути побудоване так, щоб діти усвідомили специфіку вираження думки українською мовою, відображення в мові менталітету українського народу.
Не ставлячи своїм завданням розкрити всі функції мови, скажемо лише, що їх реалізація в навчальному процесі зумовлює розв'язання широких інтеграційних цілей, а це сприяє оптимізації процесів навчання, виховання та розвитку учнів. Таким чином, досягнення цілей навчання, виховання й розвитку учнів у процесі вивчення рідної мови має будуватися з урахуванням внутрішніх законів самої мови, її навчальних, розвивальних і виховних можливостей, а також законів її будови. Реалізація у навчальному процесі функцій рідної мови надає величезних можливостей для виховання людини-громадянина, формування у школярів світоглядних позицій, виховання духовності. Організація навчального процесу з української мови має сприяти реалізації в навчальному процесі її функцій.
2.2. Зміст і мета навчання– найважливіші категорії методики. Ці категорії є історично і суспільно змінними. Зміст і мета навчання будь-якого предмета, у тому числі української мови. визначаються соціальним замовленням, рівнем розвитку відповідної науки і самої методики.
Зміст навчання містить у собі предметні знання, відповідні уміння і навички, розвиток і виховання учнів. Зауважу, що досить часто автори різних статей і посібників з методики обмежують зміст мовної освіти знанням системи мови і формуванням навчально-мовниз, правописних і мовленнєвих умінь. Але зміст мовної освіти значно ширший. ЇЇ результатом є сама людина як сукупність сформованих предметних знань і вмінь, мовленнєвих, інтелектуальних, розумових, мисленнєвих, мнемонічних, емоційних якостей, що дозволяє їй адекватно діяти в будь-якій ситуації, застосовуючи набуті знання та вміння, звичку мислити, проявляючи благородство почуттів.
Метою сучасної освіти є формування зусебіч розвиненої особистості. Стосовно предмета українська мова «основна мета її вивчення в середніх навчальних закладах України полягає у формуванні національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови, її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говорінняі письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції» (Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова. 5–12 класи. – К.: Перун. – 2005. – 176 с.). Розширити до теми «Мета уроку як системне утворення». !!!!!!!!!!!!!!!!!!
Щоб реалізувати зміст і досягти мети навчання української мови, необхідно виховати в учнів національно-свідоме ставлення до української мови, почуття національної гідності, чутливість до рідної мови, розуміння ролі рідної мови в житті народу, усвідомлення свого зв’язку з народом, з попередніми поколіннями, їх духовними надбаннями, відповідальне ставлення до мови, моральні якості, духовність; сформувати глибоке знання мови, відповідні уміння і навички, гарне мовлення, мовленнєву компетенцію в різних видах комунікативної діяльності, уміння слухати, читати, говорити й писати рідною мовою, вільно й доцільно користуватися нею в різноманітних життєвих ситуаціях; розвинути мислення, інтелект, мовленнєву пам’ять, мовне чуття, увагу до використання мовних одиниць у мовленні з метою передачі певного змісту, вміння наслідувати традиції використання мовних одиниць у мовленні, відчувати, як відображається (моделюється) за допомогою мови внутрішній світ людини, як людина виражає свою оцінку дійсності; виховати емоційно-естетичне сприйняття мови й мовлення, здатність відчувати й розуміти всі відтінки його значення, красу, багатство, виразність рідної мови; сформувати мовленнєвий етикет, тісно пов’язаний з культурою поведінки; розвинути здібності користуватися мовленнєвим апаратом, розуміти лексичні та граматичні мовні значення, їх виразні конотації (відтінки). Особливістю української мови як навчального предмета в школі є те, що він спрямований на оволодіння учнів мовленням, тісно пов’язане з розвитком особистості в цілому.
Мовна особистість проявляється в успішній і якісно своєрідній мовленнєвій діяльності і становить багаторівневий і багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовностей до здійснення мовленнєвих дій різної міри складності, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (йдеться про слухання, читання, говоріння і письмо), а з іншого боку, – за рівнями мови, тобто фонетики, лексики і граматики. Щоб набути мовленнєвих навичок, школярі мають оволодіти мовними одиницями, засвоїти їх семантику, особливості структури і функціонування (тобто призначення, застосування, використання, вживання), навчитися розпізнавати серед інших одиниць мови і використовувати у власному мовленні відповідно до вимог правильності, точності, виразності, лаконічності, доречності мовлення, іншими словами, відповідно до вимог культури мовлення.
Основним компонентом мети навчання української мови в школі є формування і вдосконалення вмінь і навичок мовленнєвої діяльності в її основних видах, сферах і формах. Цій меті підпорядковується вся діяльність на уроках рідної мови. Мовленнєва діяльність є тим засобом, який пов’язує в єдине ціле мовний і мовленнєвий зміст курсу. Мова як найважливіший засіб людського спілкування, предмет мовленнєвої діяльності виступає не безпосередньо, а через мовлення. Саме в мовленнєвій діяльності реалізовуються основні соціальні функції мови. Відповідно до програми розвиток мовлення здійснюється як на ситуативно-тематичних засадах, тобто на основі створення різноманітних ситуацій мовлення, так і на засадах систематизованого мовного курсу. Навчаючи української мови як засобу спілкування, необхідно прагнути до створення таких умов, за яких учні брали б участь в мовленнєвій діяльності, в значущих для них мовленнєвих ситуаціях. Мовленнєва діяльність, яка організовується за допомогою ситуативних завдань, зорієнтованих на зміст висловлювання розвиває у школярів уміння вільно і творчо використовувати лексичні і граматичні засоби української мови відповідно до змісту і ситуації мовлення.
Співвідношення між мовою і мовленням полягає у тому, що мовлення добирає з мови її засоби (слова, словосполучення, речення, засоби виразності) відповідно до ситуації спілкування (висловлювання). Розвивати мовлення дітей означає формувати у них уміння користуватися мовою. Отже для оволодіння мовленням необхідне засвоєння мовної системи, іншими словами, оволодіння системою мовних одиниць, а відтак мовними засобами.
Навчання в усіх своїх аспектах пов’язано з усебічним розвитком особистості. Це стосується насамперед мети і змісту навчання. Мета і зміст навчання завжди зорієнтовані на потрібну модель особистості. Вони не можуть бути обмежені засвоєнням предметних знань, умінь і навичок і мають бути зорієнтовані на певну модель особистості, на формування визначених якостей особистості у широкому розумінні. Вивчення рідної мови в школі — «це не просто передача знань, практичних умінь і навичок. Це передусім виховання. Виховання розуму, формування думки, копітке різьблення і ліплення найтонших рис духовного обличчя людини» (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1977. — Т. 3. – С.4).
Мета формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості зумовлює потребу розширення змістової основи навчання мови. Сьогодні переглянуті навчальні плани. Удосконалення навчального процесу з української мови науковці вбачають у подальшому посиленні його комунікативної спрямованості, у підготовці підручників, цікавих за змістом, характером практичних завдань, написаних жваво і яскраво, з опорою на дослідження фахівців з методики навчання української мови, мовознавців, філософів, психологів, психолінгвістів, дидактів, творчо працюючих учителів.
Проблема мовленнєвого розвитку учнів чи не найактуальніша для методики навчання української мови. Ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини і народу в цілому Якщо люди не вміють спілкуватися між собою, не вміють висловити свої думки, почуття, переживання, виразити в слові своє світосприйняття і світобачення, не вміють зрозуміти зміст висловлювання іншої людини, така країна ніколи не здобуде тривкого авторитету серед цивілізованих держав світу і тому позбавлена майбутнього. Людина виражає себе в мовленні. Мовлення народу в цілому і кожного її громадянина – це не тільки свідчення культури держави, її високого інтелектуального і культурного розвитку, а й ознака життєздатності суспільства, потенціал його майбутнього. Тому мовленнєвому розвитку учнів відводиться особливе місце у сучасній програмі навчання української мови в школі. Проте не можна висувати на перший план мовленнєвий розвиток учнів, підпорядковувати завдання системного вивчення мови меті мовленнєвого розвитку учнів, планувати вивчення основних розділів науки про мову на мовленнєвій основі, якщо майбутні вчителі – сьогоднішні студенти не будуть знати основ мовленнєвого розвитку, без цього знання вони не усвідомлять комунікативну спрямованість курсу.
Сучасні дослідження психолінгвістики, переорієнтація методистів з вивчення мови як формальної системи, абстрагованої від умов використання, до її розгляду як засобу комунікативної взаємодії; реальна мовленнєва ситуація в країні зміщують акценти лінгвістичних і методичних досліджень у галузь функціональності й комунікативності.
На сучасному етапі розвитку освіти, в умовах реформування шкільної мовної освіти в Україні ставляться принципово нові вимоги до програм і підручників з української мови. З урахуванням зміни підходів до вивчення української мови в школі в них внесені суттєві зміни. Але не можна стверджувати, що вони відповідають сучасним підходам до навчання української мови. Причиною цього факту є усе ще недостатня увага до мовленнєвого розвитку учнів.
Шкільний курс української мови має бути комунікативно спрямованим і зорієнтований передусім на формування в учнів умінь і навичок вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності. Державний стандарт з української мови, Концепція мовної освіти в Україні, чинні програми та підручники з української мови висувають на перший план формування комунікативної особистості учня і, відповідно, потребують перегляду змісту професійної підготовки майбутнього вчителя-словесника до навчання української мови в загальноосвітній школі.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 216; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!