Загальна характеристика практики емпіричних соціологічних досліджень в США в 20-ті роки

Т.Парсонс, оцінюючи результати розвитку емпіричної соціології в США в 20-30-з рр., відзначав, що не могли вдало завершуватися спроби побудувати "вичерпні емпіричні узагальнення", як у ще більш ранні спроби установити значення різних "факторів" у визначенні соціальних явищ. Він підкреслював, по факторні теорії (наприклад, теорія суспільних формацій К.Маркса) лише затримували розвиток теорії соціальної системи, тому що, на його думку, ігнорували фундаментальний принцип будь-якої науки вивчення фактів тільки специфічних для неї явища.

Становлення емпіричної соціології"® Емпірична соціологія з'являється : :.звивається паралельно з теоретичною соціологією, але набуває ~ • гійного значення лише на початку XX ст. як специфічна галузь ■ и глогічних досліджень з особливими тенденціями й логікою розвитку. ГЇЗОВЛЄННЯ емпіричної соціології пов'язане зі спробами подолання г_:чірного теоретизування, а також із необхідністю розв'язання нових • тичних завдань, скерованих на управління соціальними процесами : зробку засобів соціального контролю і регулювання суспільного життя.
- Етапи розвитку емпіричної соціології'*' У своєму розвитку емпірична - : логія проходить кілька етапів, її історичне коріння у працях Е. Дюрк- цзма й А. Смолла; останній ще 1895 р. висловив ідею про необхідність — т:--_іадних досліджень в американській соціології. Саме відтоді фахівці знають вирізняти перший етап, чи ранню фазу (1885—1920) у розвитку • - ричної соціології з її інтересом до конфліктів і соціальних реформ. Г •. —й етап, чи фаза (1920—1950), пов'язаний з поширенням соціологічних ■.ііджень, початок яким поклали представники Чиказької школи. Вільям
•                 - ас (1863—1947) і Флоріан Знанецький (1882—1958) у 1918—1920 рр. жігають свою відому працю "Польський селянин в Європі та Америці", я : .я на основі копіткого аналізу 754 листів, особистих щоденників
-обіографій розглядалися проблеми адаптації емігрантів із Польщі до : з США. За результатами цих досліджень вони створюють типологію
•                 ' залежно від характеру їх пристосування до соціального середовища, •і з містить характеристики міщанського, богемного і творчого типів. Ідо т ця праця знаменувала перехід соціології до емпіричних досліджень.
Чиказька школа Наступний крок у розвитку емпіричної соціології . -жах Чиказької школи роблять американські соціологи Роберт Парк ■і—1944) і Ернст Берджес (1886—1966), які спрямовують свої досліджен- л розв'язання проблем міста. За допомогою картографування міста ІГО вони поділяють його на 75 зон і досліджують зміни у співвідношенні >І-Ж соціальними групами, котрі до них входять. За допомогою інтерв'ю . : тюченого спостереження (коли соціолог непомітно для членів групи Г2ТЬ до неї і фіксує процеси й події, які в цій групі відбуваються) вони з -дть висновок про переділ групами міської території, що призводить д здроблення нових норм взаємовідносин між людьми, посилення антисо- І_гьних дій. Це, своєю чергою, стає підставою для вдосконалення міського ,лі. еодавства.
Школа Колумбійського університету® 3 1950-х років лідерство у роз- и - - емпіричної соціології переходить до Колумбійського та Гарвард- :з г-: університетів, що започатковує новий, третій етап. Соціологи
Колумбійського університету основну увагу зосереджують на відкритті універсальних закономірностей поведінки людини в соціальній організації, з'ясуванні механізмів збереження стабільності соціальних систем, структури соціальної взаємодії між людьми і ролі особистості тощо.
^Гарвардська школа Паралельно в Гарварді розробляється індустріальна соціологія і доктрина "людських взаємин". Головне місце у розвитку індустріальної соціології та соціології управління посідають широко відомі нині "хоторнські експерименти" Елтона Мейо (1880—1949) та його учнів. Ці експерименти проводилися на конкретному виробництві у "Вестерн Електрик Компані". їхнім основним завданням було відшукати додаткові фактори ефективності виробництва. З'ясувалося, що умови праці (тобто освітлення робочих місць, температура й вологість повітря у виробничих приміщеннях, кількість перерв на відпочинок тощо) відіграють незначну роль; основний вплив на продуктивність праці мають людські стосунки. У цих умовах, за рекомендаціями соціологів, керівники виробництва повинні більше орієнтуватися на людей, аніж на виробничий процес сам по собі. Лише такий підхід забезпечує соціальне вдоволення людини безпосередньо своєю працею, а в кінцевому підсумку — соціальну стабільність суспільства в цілому. Тому серед нових на той час засобів підвищення продуктивності праці називають "гуманізацію праці", "просвітництво робітників", їхню обов'язкову участь в управлінні тощо.
^Соціальна інженерія і клінічна соціологія"® У 1970—1980-х роках у СІЛА відбувається посилене зростання обсягів емпіричних прикладних досліджень, які стають особливою галуззю індустрії. У 1980-х роках виокремлюють два основні, тісно пов'язані між собою напрями: соціальну інженерію й клінічну соціологію. Зазвичай спеціалісти цих двох профілів працюють спільно: якщо перший, наприклад, пропонує перебудувати структуру управління в якійсь фірмі чи на виробництві, то другий проводить практичне навчання керівників, службовців і персоналу з метою конкретного вирішення поставленого завдання.
Особливе місце емпіричні соціологічні дослідження займають нині в організації менеджменту (від англ. тападетепі — управління) та РК (англ. риЬІіс геїаііопв — зв'язки з громадськістю); з'явився навіть новий термін для їхнього позначення — соттипісаііоп тападетепі (управління комунікацією), що віддзеркалює зростаючу увагу соціологів до практичних проблем управління потоками інформації та зв'язками між урядами і корпораціями, з одного боку, їх клієнтами і споживачами послуг і продуктів — з іншого. За допомогою соціологічних досліджень вивчаються процеси вдосконалення внутрішньо- і міжгрупових інформаційно-комунікативних взаємодій, а також міжособистісних комунікативних практик; питання надійності і валідності інформації; проблеми покращення системи "зворотного зв'язку" тощо.
Загальна характеристика емпіричної соціології"® Отже, емпірична : ніологія виникає і розвивається як самостійний специфічний напрям,
гою якого є ретельний емпіричний аналіз соціальної дійсності й вироб- хення на його основі практичних рекомендацій, скерованих на вдосконалення різних мікросфер суспільного (насамперед економічного) життя. Головні риси емпіричної соціології такі:
—              ототожнення наукової соціології з емпіричними дослідженнями-,
—              вимога звільнення соціології від оціночних суджень і перетворення її на ціннісно нейтральну соціальну науку, яка інформує зацікавлені системи про реальний стан суспільства, уникаючи його оцінок;
—              з'ясування істинності наукового пізнання лише на основі емпіричних процедур, таких, як опитування, анкетування, інтерв'ювання, експеримент, спостереження, математичні та статистичні методи;
—              визнання всього, що існує, підвладним соціологічному поясненню і соціальному управлінню.
В. Плахов зазначає, що емпірична соціологія, сформована на Заході, :ає свої позитивні та негативні риси. Позитивне значення емпіричної гзціології полягає насамперед у розробці точних, тонких і ефективних гетодів вивчення міжособистісних та міжгрупових відносин, громадської г\"мки, групової динаміки. Негативним моментом є почасти цілковита від- :ова від соціологічної теорії та узагальнюючого аналізу.

Мы поможем в написании ваших работ!