Гуманітарна сфера життєдіяльності суспільства: поняття, структурні елементи, вплив на суспільні процеси.
Гуманітарна сфера, як і суспільство в цілому, утворення складне. Виносячи за власні рамки виробничу (матеріальну) діяльність, вона пов’язана з реалізацією в основному духовного потенціалу людської особистості.
Гуманітарним розвиток суспільства - це процеси зростання можливостей людини, її добробуту, безпеки, здоров’я та духовності. Гуманітарна політика держави виявляється у послідовному здійсненні заходів, спрямованих на підтримку гуманітарного розвитку суспільства згідно з визначеними пріоритетами та загальнонаціональними інтересами. Сутністю гуманітарної політики має стати створення умов для виявлення, формування й розвитку творчого потенціалу особи та суспільства в цілому.
Завданням гуманітарної політики держави є максимальне пом’якшення негативних наслідків трансформаційних процесів для населення і створення передумов для формування у громадян України активно-оптимістичної життєвої позиції за допомогою створення ефективного законодавства, дієвої економічної та соціальної політики, еволюційне введення гуманітарних сфер у нові економічні умови функціонування. Лише впевненість у правильності шляху, яким іде країна, створює умови для позитивного світосприйняття, надає можливість людині активніше шукати шляхи до поліпшення власної долі.
Основні теорії (концепції) походження держави
У сучасній літературі існують різноманітні концепції виникнення держави: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства, органічна, матеріалістична(класова).
|
|
|
Теологічна теорія була однією з перших теорій походження держави та права і пояснювала їхнє виникнення божою волею. Її представниками були численні релігійні діячі Стародавнього Сходу, середньовічної Європи (Хома Аквінський — XIII ст.), ідеологія Ісламу і сучасної католицької церкви (Ж. Марітен). Теологічна теорія не розкриває конкретних шляхів, способів реалізації цієї божественної волі (а вона Може укладатися в будь-яку іншу концепцію).
Патріархальна теорія також як і теологічна теорія виникла в Стародавній Греції. Її засновником був Аристотель (III ст. до н. е), однак подібні ідеї висловлювалися й у порівняно недавні часи (Фільмер, Михайлівський та інші). Зміст цієї теорії полягає в тому, що держава виникає з родини, що розростається з поколінням покоління. Глава цієї родини стає главою держави — монархом. Його влада, у такий спосіб, — це продовження влади батька, монарх же є батьком усіх своїх підданих. З патріархальної теорії природно випливає висновок про необхідність усіх людей підкорятися державній владі.
Договірна теорія була сформульована в роботах ранньобуржуаз- них мислителів Г. Гроція, Т. Гобса, Д. Локка. Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, 0. Н. Радищева та інших у ХШ-ХІІІ ст. За теорією, до появи держави, люди знаходилися у «природному стані», «об’єднання в єдине політичне суспільство» може і має відбуватися не інакше, як за допомогою «однієї лише згоди». А це, на думку автора, і є весь той договір, що існує чи повинен існувати між правителями, що представляють державу.
|
|
|
Представниками психологічної теорії, що виникла – в XIX ст., були Г. Тард, Л. І. Петражицький та інші. Вони пояснювали появу держави і права проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості визначених варіанлв дії і відносин і ін.
За теорією насильства держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінгта ін.
Виникнення органічної теорії зв’язують з успіхами природознавства в XIX ст., хоча подібні ідеї висловлювалися значно раніш. Так, деякі давньогрецькі мислителі, у тому числі Платон (ІУ-ІП ст. до н. е.). порівнювали державу з організмом, а закони держави — з процесами людської психіки.
|
|
|
Виникнення матеріалістичної теорії (класової) пов’язано не тільки з іменами К. Маркса і Ф. Енгельса, а й їхніх попередників, таких, як Л. Морган. Зміст цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, насамперед економічного, яке не тільки забезпечує матеріальні умови-виникнення держави і права, але й визначає соціальні зміни суспільства, що також становлять важливі причини й умови виникнення держави і права.
Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна, технократична та мусульманська. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням політичної організації суспільства на Землю з Космосу іншими цивілізаціями. Сутність технократичної теорії виникнення держави полягає начебто в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці. За мусульманською теорією держава у мусульман виникає як служитель мусульманського права і слідкує за правильним відправленням правосуддя.
|
|
|
Отже, в теорії держави та права відсутні єдині погляди на закономірності виникнення і розвитку держави та їх правового оформлення. На сьогодні існує ряд доктрин виникнення держави, які пояснюють історичні, географічні, демографічні та інші особливості зародження і розвитку держав у різних народів.
8. Основні функції та методи управління.
Функції державного управління — це специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави.
Так, за критерієм змісту, характером і обсягом впливу функції державного управління поділяють на загальні та спеціальні.
Загальними є функції управління, які відображають сутнісні моменти державного управління, його об’єктивно необхідні взаємозв’язки і мають місце практично в будь-якій управлінській взаємодії органів державної влади з об’єктами управління. За характером і послідовністю дій до загальних функцій управління доцільно віднести такі: аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання, робота з персоналом, облік, контроль.
Спеціальні функції управління відображають особливий зміст окремих впливів, зумовлений різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів. Вони реалізуються, як правило, в окремих сферах, галузях або на ділянках державного управління і визначаються переважно запитами об’єктів управління (економічних, духовних тощо). Ці функції — основні, бо для їх реалізації утворюються системи управління.
Залежно від спрямованості та місця впливу можна виокремити внутрішні і зовнішні функції управління.
Внутрішні функції державного управління уособлюють управління всередині державної управлінської системи та зумовлюються багаторівневою й різнокомпонентною побудовою держави як суб’єкта управління.
Зовнішні функції державного управління характеризують безпосередньо процес впливу органів державної влади на об’єкти управління. Система зовнішніх функцій управління визначається, з одного боку, вертикальною та горизонтальною побудовою організаційної структури механізму держави та державного апарату, а з іншого — цілями, особливостями змісту діяльності різних об’єктів управління.
Методи управління— це способи і прийоми аналізу й оцінювання управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм, впливу на свідомість і поведінку людей у керованих суспільних процесах, відносинах і зв’язках.
Методи управліннязазвичай класифікують за двома основними групами:
1) методи функціювання органів державної влади і місцевого самоврядування;
2) методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління.
Методи функціювання органів державної влади та органів місцевого самоврядування охоплюють способи, прийоми, дії (зокрема посадових осіб, залучених у процеси державного управління), які пов’язані з підготовкою і реалізацією управлінських рішень, а також здійсненням правової й організаційної державно-управлінської діяльності. Ці методи забезпечують узгодженість, зумовленість, обґрунтованість і ефективність усіх управлінських функцій, організаційних структур, форм, методів і стадій управлінської діяльності.
Методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління — це прийоми, способи, операції стимулювання, активізації та спрямування діяльності людини з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб.
9. Державна влада в Україні: основна характеристика
Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Президент України є главою держави і виступає від їй імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності та спеціалізації.
Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". Назва гілки влади "законодавча" не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності.
Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни.
Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, - це Федеративна Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або - голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія).
Судова влада - незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.
Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.
Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.
10. Законодавче забезпечення проходження державної служби.
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України:
прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;
забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті;
розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті;
розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті;
здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті;
організує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату;
контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;
організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
служіння народу України;
демократизму і законності;
гуманізму і соціальної справедливості;
пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 335; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!