Принципи міжнародної інвестиційної діяльності
Сегментом міжнародного портфеля (тобто портфеля, що утворюється внаслідок МІД) є сукупність інвестицій (прямих чи портфельних (цінних паперів)), які характеризуються національним ринком (валютою) і видом (наприклад, американські акції, японські облігації тощо).
Інвестор що збирається займатися МІД, перш за все повинен визначити принцип формування структури портфеля. Можливі такі послідовності формування структури портфеля міжнародних інвестицій в цілому і за окремими його сегментами:
1) країни (валюти) →види інвестицій та їх підвиди (наприклад види цінних паперів) →конкретні інвестиції (наприклад конкретні цінні папери);
2) види/підвиди інвестицій →країни (валюти) →конкретні цінні папери/інвестиції;
3) види (підвиди інвестиційних цінних паперів) →конкретні інвестиції (цінні папери) →країни (валюти);
4) конкретні цінні папери →країни (валюти).
1-й і 2-й принципи мають назву "зверху-вниз" (top-down). 3-йі 4-й - "знизу-вгору" (bottom-up).
На кожному етапі вказаних послідовностей формування набору сегментів і конкретних інвестицій в міжнародному портфелі, а також портфеля міжнародних інвестицій в цілому відбувається залежно від цілей конкретного суб'єкта МІД. Такими цілями можуть бути:
1) отримання якості (доходність і ризик), яка близька до якості ринкового портфеля, структура якого відповідає структурі капіталізації відповідного ринку;
|
|
|
2) отримання доходності, вищої, ніж доходність ринкового портфеля.
3) забезпечення ризику, який нижчий від ризику ринкового портфеля.
Існує два підходи до формування міжнародного портфеля: пасивний (відповідає першій цілі) і активний (відповідає другій та третій цілям).
Пасивний підхід полягає у формуванні портфеля, структура якого відповідає структурі ринкової капіталізації. Тобто якщо, наприклад, на американському ринку цінних паперів капіталізація розділена таким чином: 30% - акції; 50% - корпоративні облігації; 20% - державні цінні папери, то для інвестора що вийшов на ринок США, з точки зору досягнення першої цілі найвигідніше буде сформувати портфель, який міститиме 30% акцій, 50% облігацій, 20% - державних цінних паперів.
Активний підхід передбачає вибір конкретних країн, видів цінних паперів чи інших інвестицій та конкретних інструментів з точки зору найвищої доходності чи нижчого ризику.
На кожному етапі формування структури портфеля міжнародних інвестицій може бути використаний, як активний, так і пасивний підхід. Наприклад, при послідовності "види інвестицій/цінних паперів → країни (валюти) →конкретні цінні папери при виборі виду цінних паперів можна виходити із структури світового ринку за видами цінних паперів (пасивний підхід), потім при виборі країни враховувати потенційну якість, яку може запропонувати той чи інший національний ринок, і на завершення - при виборі конкретних цінних паперів для включення їх в портфель - виходити з ринкової капіталізації певного (визначеного) сегмента (наприклад, ринку акцій) даного національного ринку (наприклад, ринку США) (пасивний підхід).
|
|
|
Однак, зазначимо, одо повністю реалізувати ринковий портфель міжнародних інвестицій практично неможливо, оскільки існує велика кількість національних ринків та інвестиційних інструментів на кожному з них, а обсяг інвестицій обмежений.
Якщо використання пасивного підходу передбачає лише знання і відстеження структури капіталізації відповідних ринків, то при активному підході інвестор повинен прогнозувати майбутню якість інвестицій на кожномунаціональному ринку, а також зміну курсів валют інвестицій до своєї валюти.
Як основу для прогнозування майбутньої якості інвестицій (цінних паперів) можна використовувати:
- дані про зміну цін за минулі періоди;
- теорії, які пов'язують зміни вартості активів, її економічні чинники, які на них впливають;
|
|
|
- статистичні дані за минулі періоди про кореляцію змін економічних факторів і цін активів;
- дані про конкретні ситуації на фондових і валютних ринках;
-думки експертів про майбутні ситуації на фондових і валютних ринках.
Однак навіть дуже грамотне прогнозування не захищає суб'єкта міжнародної інвестиційної діяльності від певних ризиків, насамперед ризику падіння курсу цінних паперів на різних національних ринках і курсів валют інвестицій. Тому одночасно з формуванням структури портфеля міжнародний інвестор повинен визначити принципи підходу до управління його ризиком. При цьому можливі такі варіанти дій:
1) не здійснювати ніяких заходів, сподіваючись на сприятливу ситуацію;
2) диверсифікувати інвестиції по країнах, видах активів, галузях економіки і цінних паперах;
3) збільшувати частку інвестицій у безризикові активи (наприклад, державні облігації);
4) обирати менш ризикові активи і валюти інвестицій на основі прогнозу їх якості;
5) здійснювати спеціальні заходи із захисту від несприятливої зміни цін активів і (або) валютного курсу.
У практиці інвестиційної діяльності сформувались ряд фактично імперативних вимог щодо того, яким набором інформаційних одиниць повинен володіти міжнародний інвестор. Так, той, хто має намір здійснювати МІД, повинен:
|
|
|
1) знати міжнародний ринок інвестицій і пов'язані з ним фінансові ринки;
2) знати характеристики і особливості цінних паперів, які обертаються на різних національних ринках і євроринку;
3) знати показники, які характеризують ринок інвестицій, їх сутність і методи розрахунків;
4) вміти читати й аналізувати дані про ринки інвестицій і фінансові ринки, які знаходяться в пресі;
5) мати уявлення про чинники, які впливають на ціни активів на міжнародному ринку та про їх взаємозв'язок;
6) застосовувати методи й інструменти зменшення ризику міжнародних інвестицій;
7) знати і вміти розраховувати показники якості портфеля міжнародних інвестицій.
Зрозуміло, що вищенаведені вимоги до кваліфікації міжнародного інвестора не є вичерпними, однак вони базуються на історично сформованих прагматичних уявленнях інвестиційного менеджменту про інтелектуальні передумови досягнення успіху при здійсненні операцій на світових фінансових ринках.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 173; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!