Основні чинники формування і розвитку особистості (біологічний і соціальний).
Проблема особистості є однією з центральних проблем педагогічної теорії й практики. Її розглядають різні науки: психологія, соціологія, анатомія та ін. Педагогіка вивчає й виявляє найбільш ефективні умови для гармонійного розвитку особистості в процесі виховання й навчання.
Розвиток людини – процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання. Розвиток супроводжується кількісними змінами людської істоти (фізичного росту організму, ваги тіла, м’язової сили тощо).
У зарубіжній педагогіці проблеми розвитку особистості вивчають за трьома основними напрямами: біологічним (біологізаторським), соціологічним (соціологізаторським) і біосоціальним (теорія конвергенції).
Формування особистості – процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.
Процес і результат розвитку і формування особистості визначають основні фактори - спадковість, середовище і виховання.
Спадковість – здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності.
Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь – темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку – задатки. Вони впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особливостей особистості. Якщо немає сприятливих суспільних умов, чи людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися.
|
|
|
Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, - все те, що оточує дитину протягом життя: природні чинники, сім’я, близьке оточення, соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.
Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується. Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків і відносин.
Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета – допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.
|
|
|
Вплив спадковості і середовища коректується вихованням. Виховання – головна сила, спроможна виправити недоліки природи і негативної дії середовища. Виховується дитина у безпосередньому спілкуванні з дорослими. Сила виховного впливу полягає в цілеспрямованості, систематичності та в кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає її участі, натомість спадковість і середовище діють несвідомо і підсвідомо.
Крім спадковості, середовища і виховання, на розвиток особистості впливає діяльність. До основних видів діяльності відносять гру, навчання й працю.
Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили.
Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Специфічним для нього є двосторонній характер, багатогранність завдань і змісту, трудність розкриття внутрішнього світу дитини, багатство форм і методів, неперервність, тривалість у часі (людина виховується все життя).
|
|
|
Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби, його результати і корегування результатів.
Рушійними силами виховного процесу є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Це такі суперечності: між необ-меженими можливостями розвитку людини і умовами соціального життя; між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями; між впливами сім’ї, школи, громад-ськості, вулиці; між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення; між окремими впливами вчителів, між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків. 18. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.
Етапами процесу виховання є:
- виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати;
- вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка – ідеалу;
- засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;
- організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу;
- спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.
Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: підбір змісту у вихованні; підбір методів, прийомів і форм для реалізації змісту виховання; організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; регулювання взаємовідносин у колективі; координація впливу на дитину вчителів, батьків, громадськості; керівництво самовихованням учнів; вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і методики виховання.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 604; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!