Загальна оцінка та характеристика небезпек
З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше, мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.
Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (п) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
R = п/N
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою.
В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти (Кч), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1000 працюючих. Аналітично-статистичний збірник «Праця та соціальна політика в Україні» повідомляє, що «у 1991—1998 роках в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинули 567,5 тис. осіб. Від травматизму на транспорті померло близько 76 тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруєнь, 108 тис. осіб покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. осіб, 37,3 тис. осіб утопилися і 12,7 тис. осіб загинули при пожежах».
|
|
Концепція прийнятного (допустимого) ризику
За ступенем припустимості ризик буває:
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.
|
|
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами.
Зі збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік.
Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.
Управління ризиком
Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:
- повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
|
|
- заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;
- удосконалення технічних систем та об'єктів;
- розробка та використання спеціальних засобів захисту;
- заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.
Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи ліквідації ризику.
Попередній аналіз небезпек (ПАН)— це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН звичайно виконується у такому порядку:
вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;
визначають закони, стандарти, правила, дія яких поширюється на даний об'єкт, систему чи процес;
перевіряють технічну документацію на відповідність її законам, правилам, принципам і нормам безпеки;
складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
|
|
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо-пожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.
Завдання для самостійного опрацювання
Вивчити класифікацію небезпечних та шкідливих факторів за ГОСТ 12.0.003-74.
Опрацювати тему «Якісний аналіз небезпек».
План практичного заняття
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 442; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!