Дискусія «Проблеми співвідношення моралі і політики
В історії політичної думки»
Що є спільного і у чому полягають відмінності між політикою і мораллю? Дилема «політика – мораль»: чи є сумісною політика з мораллю? Чи може та повинна політика бути моральною? Наскільки актуальними є ці питання для сучасної України?
Підходи до проблеми співвідношення моралі і політики в історії політичної думки:
1. Єдність політики і моралі.
Г. Маблі називав політику суспільною мораллю, а мораль – приватною політикою. Добра політика, згідно з Маблі, не відрізняється від здорової моралі. Ж.-Ж. Руссо закликав до поєднання політики і моралі: хто захоче вивчати окремо політику і мораль, той нічого не зрозуміє ані в тій, ані в іншій, і все, що є моральним злом, є злом і у політиці. На думку Т. Джефферсона, мистецтво управління полягає у мистецтві бути чесним.
2. Політика і мораль є несумісними.
Політика і мораль є автономними. За Н. Макіавеллі мораль є сферою вічного, вона регулює індивідуальні стосунки людей за допомогою добровільного дотримання ними певних правил. У політиці ж панує доцільність, у ній виражаються інтереси різних соціальних груп. Іншими словами: у політиці нема моралі, а є лише інтереси.
3. Політика може бути моральною або аморальною залежно від обставин.
М. Вебер поєднував мораль і політику шляхом поділу сфер їх дії: до прийняття політичного рішення політик може додержуватися своїх ідейних переконань і моральних принципів, але після він має думати про його наслідки і результати, враховуючи реальні обставини (етика переконань та етика відповідальності).
|
|
|
Проблема зв’язку моралі з політикою і свободою людини: чи є вільною людина або ні, чи має вона свободу морального вибору у своїх діях, у тому числі у діях політичних, чи може людина бути моральною, будучи невільною?
Засоби політики і моральність. Між Сциллою «аморальних» засобів у виразі: «мета виправдовує засоби» і Харибдою моральних цілей у категоричному імперативі І. Канта. Політична етика.
ТЕМА 3. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ
Ми не робимо з політики релігії,
Ані з релігії політики
В’ячеслав Липинський
Мета:розглянути особливості і основні напрямки української політичної думки, тлумачення у ній проблем влади та держави.
Ключові слова:світська та церковна концепції державної влади, гуманізм, соборність, євроцентризм, консерватизм.
ЗМІСТОВНИЙ БЛОК
Вузлові питання теми
1. Політична думка Київської Держави.
2. Політична думка козацько-гетьманського періоду.
3. Політична думка Нової доби.
Політична думка Київської Держави
|
|
|
Політична думка давніх жителів українських земель існувала у вигляді суспільно-політичних поглядів, що мали релігійно-міфологічний характер. Найчастіше вони були пов'язані із практичним життям та основними потребами.
Провідною думкою міфологічного світогляду людини була ідея про божественне, неземне походження існуючої влади й порядку на землі, про земні відносини, що регулюються божеством. Ось чому в суспільній свідомості поступово поширюється і посідає панівне місце ідеологія божественного походження влади і пов'язаних із нею певних політичних сил.
Важливим чинником, що сприяв об'єднанню Київської Русі та перетворенню її у велику феодальну державу, посиленню політичної влади правління, було введення християнства на Русі. Його утвердження сприяло не тільки розвиткові суспільно-політичної думки, а й посиленню економічних і культурних зв'язків з Візантією та іншими європейськими країнами. Під впливом візантійської філософії формувалась теологічна та політична думка. Ці процеси сприяли народженню єдності суспільно-політичного устрою, суспільних відносин і права.
Центральною політичною проблемою того часу була проблема взаємовідносин світської та церковної влад.
|
|
|
З одного боку, церква в Київській Русі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією, намагалася стати центром єднання удільнороздрібненої держави, що знайшло своє концептуальне відображення у церковному вченні про богоугодного владаря, в основі якого лежала ідея родового, династичного князювання. З іншого боку, відображаючи інтереси світської влади, поступово склалася концепція одновладдя, верховенства тільки світської влади.
В основі першої концепції про богоугодного владаря лежали думки отців церкви – Василя Великого, Іоанна Златоуста (IV ст.) про духовне провідництво в державі як запоруку добробуту й миру, дотримання заповідей Божих, припинення удільної боротьби за владу. Спираючись на них, печерський ігумен Феодосій заклав основи теологічної концепції. Він зазначав, що світські владарі не зберігають, а лише захищають віру, стоячи на процерковних позиціях. Займаючи ортодоксальну позицію, Феодосій стверджував, що шлях до істини лежить через східне християнство (православ'я). Згідно з даною концепцією важливим аспектом була централізація держави, але під керівництвом церкви.
Погляди Феодосія розвинув диякон Нестор, автор літопису під назвою «Повість временних літ», який був творцем головної ідеї першої православної церковної доктрини – династичного князювання. В літописі на першому місці стоїть Володимир Великий, який хрестив Русь. Проте центром єдності держави давньоруських князів мала б бути не великокнязівська влада, а церква.
|
|
|
Творцем другої концепції був митрополіт Іларіон. Йому належить відома праця «Слово про закон і благодать». Він вважав, що одновладдя є опорою християнської віри. Завдяки великокнязівському централізму православ'я утвердилося на Русі, саме йому воно має завдячувати своїм існуванням. В одновладній монархії Іларіон бачив головний гарант єдності і сили держави, її територіальної цілісності. Тому християнство повинно служити консолідації країни, стояти на охороні загальнодержавного централізму.
Одним із найвідоміших представників політичної думки Київської Русі був Володимир Мономах. Зокрема, він вважав, що здійснювати беззаконня не мають права не тільки сини князів, але й службові люди. Князь є державним мужем, носієм закону. На його думку, владар повинен пам'ятати, що разом із владою зростає і відповідальність.
Із татарською навалою державність, політичне життя надалі зберігалися лише у Галицько-Волинській державі. З того періоду найважливішим джерелом політичної думки залишився Галицько-Волинський літопис (XIII ст.), що доніс інформацію про політичну діяльність князя Данила Галицького. Перед обличчям татаро-монгольської навали політичні погляди того часу зводилися до необхідності європейського об'єднання.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 353; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!