Методи та функції політології

 

Для будь-якої суспільної науки, особливо такої, що знаходиться на стадії становлення, велике значення має комплекс методів, підходів і прийомів аналізу, якими вона користується. Кожне дослідження в політології припускає певну мету, і кожен дослідник вибирає найбільш ефективний шлях (метод) досягнення цієї мети. У залежності від конкретної мети дослідження політологи обирають різні підходи й прийоми аналізу.

Методичний інструментарій політичної науки різноманітний і включає загальнотеоретичні, загальнологічні та емпіричні методи дослідження. Група загальнотеоретичних методівсучасної політології містить:

- соціологічний метод –аналіз політики «від суспільства», з'ясування соціальної обумовленості політичних явищ, впливу на політичну систему відносин, що складаються в інших соціальних підсистемах;

- структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісність, систему зі складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи;

- системний метод передбачає аналіз політики як складно організованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через «вхід» і «вихід» системи;

- інституціональний метод полягає у вивченні інститутів, за допомогою яких здійснюється державна влада тощо;

- порівняльний метод передбачає зіставлення однотипних політичних явищ (державного ладу, політичних партій), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій тощо з метою виявлення спільних та відмінних рис політичного життя різних народів, країн, епох.

- історичний метод розглядає політичні явища в їх послідовному часовому (хронологічному) розвитку і виявляє зв'язок минулого, теперішнього та майбутнього;

- біхевіористський метод передбачає вивчення поведінки окремих осіб та груп і вимагає експліцитності й верифікації (ясності вираження й чіткості визначення дослідницької процедури та перевірки якості знань досвідом);

- психологічний метод розглядає конкретного індивіда, враховуючи його родові характеристики, соціальне оточення, суб'єктивні механізми поведінки, типові психологічні мотивації та роль підсвідомого (З. Фрейд, К. Юнг) чинника в його поведінці.

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Останнім часом поряд з діалектичним методом уполітологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод(грец. sіnеrgеtіkоs - спільний, узгоджено діючий). Синергетика, не будучи жорстко детермінованою сукупністю методологічних принципів та понять, ви­ходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття політична система, а з притаманного їй набору властивостей – взаємопроникнення, відкритості, самооргані­зації, випадковості, наявності асиметричних структур, нерегулярності зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисци­плінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку.

Наведений перелік свідчить про специфіку предмета політології, яка посідає «почесне» місце в комплексі соціально-гуманітарних наук і навчальних дисциплін, «присутня» в кожній з них.

Загальнологічні методимістять аналіз і синтез, індукцію, дедукцію, абстрагування й конкретизацію, поєднання історичного й логічного аналізу, моделювання, уявний експеримент, прогнозування та ін.

Емпіричні дослідні методиґрунтуються на отриманні початкової інформації про політику, про політичний процес. Вони охоплюють використання статистики, аналіз документів, анкетування, теорію ігор, спостереження та ін.Сьогодні час значення емпіричних прийомів у політології істотно зростає, що пояснюється збільшенням потреби в об'єктивних знаннях про політичну дійсність. На конкретні факти спираються всі політологи й політичні лідери. Емпіричний матеріал необхідний для комплексного вивчення політичного управління і керівництва суспільством, дослідження таких важливих проблем, як стан суспільної думки, рівень політичної культури суспільства, для аналізу впливу різних факторів на політичні процеси.

У сучасній політології широко використовується експеримент, що проводиться у формі ігрового моделювання. Політолог шляхом створення ігрової ситуації відтворює цікавий для нього політичний процес (засідання парламенту, політичні переговори і т. ін.) і «програє» численні варіанти його розвитку.                         

Великий вплив на розвиток політології справило використання кібернетики. У результаті широкого вживання в ній математичних і статистичних методів аналізу політологія в інших країнах одержала статус точної науки.

Детальний розгляд застосовуваних у політології методів демонструє багатоаспектність та складність політологічного аналізу як такого, що синтезує соціологічні й власне філософські підходи в поєднанні з методами, запозиченими з інших наук.

У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід.

Принцип об'єктивності.Орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників – позитивних і негативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття від­повідає реальній дійсності, незалежним від людини законам пізнання. Об'єктивність наукових висновків базуєть­ся на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму.Передбачає розгляд фактів іпо­літичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

Принцип соціального підходу.Застосовується для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Функціонування і розвиток політичної науки в суспільному житті поєднується з виконанням нею цілого ряду певних функцій, пов'язаних не тільки із пізнанням політики, але й з реальною практичною діяльністю в сфері публічної влади.

Політологія, як будь-яка гуманітарна наука, виконує такі функції:

1. Теоретико-пізнавальна:дає можливість розкривати об’єктивні тенденції соціально-політичного розвитку, реально оцінювати політичні ситуації.

2. Методологічна: розкриваючи загальні закономірності політики, створює базу для окремих політичних теорій та інших суспільних наук.

3. Виховна:сприяє політичній соціалізації, формуванню і розвитку політичної культури.

4. Регулятивна: забезпечує вплив людей і організацій на політичний процес, їх участь у політичних подіях, раціоналізацію політичного життя.

5. Аналітична: дає можливість зробити аналіз, оцінку результатів діяльності держави, партій, інших елементів політичної організації суспільства.

6. Прогностична: визначає прогноз розвитку політичних процесів ймовірності подій з метою своєчасного коригування політики.

7. Світоглядна: сприяє правильному співвідношенню загальнолюдських, державних, класових, національних, групових, особистих інтересів, визначенню власного місця в політичному житті суспільства.

8. Інноваційна: прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтованість і максимальну контрольну форму.

Крім названих, можна виділити описову, пояснювальну, ідеологічну, ксеологічну та інші функції. Велике значення у формуванні політичної свідомості людей, що включаються до сфери владних відносин, має функція соціалізації. Вона сприяє інтеграції індивідів у політичне співтовариство на основі загальноприйнятих норм і стандартів політичної поведінки, підвищує рівень компетентності й раціоналізує їхню політичну поведінку.

Варто визнати, що значення і роль тих чи інших функцій можуть змінюватися в залежності від конкретних політичних умов, рівня розвитку наукових знань, політичних пріоритетів.

Політологія тісно взаємодіє з багатьма суспільними, гуманітарними науками (економічною теорією, соціологією, філософією, правом, етикою та ін.), її роль в українському суспільстві зростає, оскільки збільшується потреба в ґрунтовному вивченні теорії політики, її здійсненні на практиці багатьма суб'єктами.

Про місце політології в системі наук про політику дає уявлення схема 2.

Політологія, чи політична наука, належить до таких наук, знайомство з якими входить у необхідний комплекс умов формування особистості. Знати політичний устрій суспільства – означає вміти орієнтуватися в складному ланцюзі взаємозв'язків різних боків громадського життя, з якими зв'язані держава і політична влада.

 

 

Схема 2. Зв’язки науки про політику з іншими науками

 

Чи можна говорити про громадянство людини, якщо вона не знає конституцію своєї країни, права людини і громадянина, повноваження і функції різних державних органів?

Вивчення політології дозволяє прилучитися до таких важливих компонентів громадянської культури, як:

- наукові уявлення про відносини між громадянами, громадянином і суспільством;

- випробування себе у громадянських відносинах, способи діяльності, практичні уміння, моделі громадянської поведінки, схвалені суспільством;

- громадянські ціннісні орієнтації і, насамперед, цінності, що наводяться Конституцією України, включаючи ставлення до людини, її прав і свобод як вищої цінності, громадянський мир і згоду;

- досвід самостійного вирішення різноманітних проблем, що виникають у приватному і публічному житті громадянина як суб'єкта громадянського суспільства.

Усе це буде сприяти формуванню громадянської позиції майбутнього фахівця, його самореалізації в умовах зростаючої ролі економічного, політичного, світоглядного вибору.

 

Література основна

1. Вебер М. Политика как призвание и профессия / Макс Вебер / Избр. произв. — М. : Прогресс, 1990. — 230 с.

2. Гелей С. Д. Основи політології: навчальний посібник. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар— 3-є вид., перероб. і доп. — К. : Товариство «Знання», КОО, 1999. — 427 с.

3. Конституція України. — Х. : ООО «Одиссей», 2007. — 64 с.

4. Мельник В. А. Современный словарь по политологии / В. А. Мельник — М. : Книжный дом, 2004. — 640 с.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навч. закладів / [за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка]. — К. : Вид. центр «Академія», 2002. — 528 с.

6. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник / [за ред. Ф. М. Кирилюка]. — Київ: центр навчальної літератури, 2004. — 704 с.

7. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: навч. посібник / І. С. Дзюбко, Д. Т. Дзюбко, І. Г. Оніщенко та ін.; [за заг. Ред. І. С. Дзюбка, Д. Т. Дзюбко, К. М. Левківського, І. Г. Оніщенко, З. І. Тимошенко]. — 3-те вид., перероб. і доп. — К.: Вид- во Європ. Ун-ту, 2002. — 178 с.

8. Политология: Учебное пособие / [под ред. А. С. Тургаева, А. Е. Хренова]. — СПб.: Питер, 2005. — 560 с.

9. Політологічний енциклопедичний словник. [упорядник: В. П. Горбатенко].— К: . Генеза, 2004. — с. 522.

10. Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота: навчальний посібник [видання друге, перероблене, доповнене] / О. М. Рудакевич — Тернопіль: Видавництво Астон, 2007. — 304 с.

11. Рудич Ф. М. Політологія: підручник. — [3-тє вид., перероб., доп.] / Ф. М. Рудич— К. : Либідь, 2009. – 480 с.

12. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): підручник / П. П. Шляхтун — К.: Либідь, 2002. — 576 с.

 

Література додаткова

1. Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины / Г. Алмонд // Полис. — 1997. — № 6. — С. 6—12.

2. Лозовой В. Н., Семеренко Л. М. Чикагская школа: у истоков создания «новой» науки о политике / В. Н. Лозовой. — Ростов н/Д. : « Феникс», 2000. — с. 275.

3. Бафматова С. Поле політики: до проблеми теоретичної ідентифікації / С. Бафматова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — №4. — С. 165—173.

4. Мацієвський Н. Між нормативізмом та функціоналізмом: академічна політологія в Україні на початку ХХI ст. / Н. Мацієвський //Людина і політика. — 2004. — № 5. — С.61—69.

6. Потічний П. Й. Що таке політика ? / П. Й. Потічний // Сучасність. — 1993. — № 8. — С. 23—28.

6. Політологічний енциклопедичний словник / [упорядник: В. П. Горбатенко].— К: . Генеза, 2004. — С. 673—674.

7. Никитина А. Г. О том, «как возможна» наука политология (Становление и основные мотодологические проблемы) / А. Г. Никитина // Полис. — 1998. — № 3. — С. 27—35.

 

КОНТРОЛЬНИЙ БЛОК

Контрольні запитання

1. Якими є причини виникнення політики як самостійної сфери життєдіяльності людини та суспільства?                 

2. Що таке політика, чим вона відрізняється від економіки, культури та інших сфер життєдіяльності людини?

3. Яку структуру має політика?

4. Які функції виконує політика у суспільстві?

5. Що вивчає сучасна політологія?

6. Що спільного й відмінного в плюралістичному та моністичному поглядах на предмет політології?

7. Назвіть та проаналізуйте функції політології.

8. Дайте характеристику методам політичних досліджень.

9. Що є спільного та які відмінності існують між політикою та мораллю?

10.Чому політику вважають “брудною” справою?

11.Яка з функцій сучасної політичної науки найбільш актуальна для України?

12.Який з існуючих методів політології має, на ваш погляд, більше можливостей для пояснення сучасної ситуації в Україні?

 

Контрольні тести

 

1. Що сформувалось швидше в розвитку людства: держава чи політика?

а) держава;

б) політика;

в) вони формувалися одночасно, але існують окремо як паралельні явища;

г) вони з'явилися одночасно і є взаємозв'язаними, у певній мірі тотожними феноменами.

2. Яке головне питання політики?

а) узгодження інтересів різних груп населення;

б) влада, її завоювання і використання;

в) створення умов для ефективної економіки;

г) налагодження співпраці з сусідніми державами.

3. В яку історичну епоху політична наука виділилась в окрему науку?

а) наприкінці 19-го - початку 20-го ст.;

б) в епоху перших буржуазних революцій (17-18 ст.);

в) в епоху Відродження, завдяки зусиллям Н.Макіавеллі;

г) в античну добу за часів Платона й Арістотеля.

4. Що є предметом політології?

а) реальні політичні процеси;

б) закономірності політичного життя;

в) методи політичних досліджень;

г) функції політології.

5. Яка із функцій політології «відповідає» за включення у політичне життя нових поколінь народу?

а) інноваційна;

б) світоглядна;

в) методологічна;

г) соціалізаційна.

 

АДАПТАЦІЙНИЙ БЛОК

Теми доповідей та рефератів

1.Проблемність предмета дослідження політології.

2.Політологія в системі соціально-гуманітарних наук.

3.Основні парадигми і школи політичної науки.

4.Методика політологічного дослідження.

5.Порівняльна і прикладна політологія.

6.Політична наука в сучасній Україні: основні завдання, шляхи розвитку і перспективи.

7.Основні етапи розвитку політичної науки.

8.Біхевіоризм і політична наука.

9.Політична наука в США: традиції та основні напрям­ки дослідження.

10. Особливості європейської політичної науки.

Логічні завдання

1. Незважаючи на негативне ставлення до політики значної частини населення в різних країнах, без політики не може обійтись жодне суспільство. Як на вашу думку, з чим це пов'язано?

2. Яке твердження ближче до істини, на вашу думку:

а) політика є мистецтво управління людьми (Платон);

б) політика є «найголовнішою із всіх наук і мистецтв» (Арістотель);

в) політика може бути визначена як мистецтво і практика забезпечення групових цілей, які досягаються шляхом подолання опору інших груп (сучасний американський політолог К.Райт). Так що ж таке політика: мистецтво, наука чи практика?

3. Що є предметом політичної науки?

а) суспільство в цілому; ж) політичні відносини;

б) класи та соціальні групи;    з) політична влада;

в) права людини;  і) нерівність;

г) політичні інститути;   к) держава;

д) політичні ідеї;    л) соціальні конфлікти;

е) процес владного розподілу; м) еволюція суспільних відносин, цінностей в суспільстві.

4. Який з перерахованих методів політологія використовує для
вивчення політичної поведінки людини або соціальних груп?

а) антропологічний; в) психологічний;

б) системний; г) біхевіористський.

5. Визначте сильні й слабкі сторони окремих методів до­слідження, що використовуються політологами.

---

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 471; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!