ОУН-УПА в роки Другої світової війни.

У міжвоєнний період у середовищі молодих українців виникла потужнаорганізація, яка сповідувала ідеологію націоналізму — Організація українських націоналістів, перший організаційний конгрес якої відбувся 1929 р. у Відні. Очолив її полковник Євген Коновалець. Більшу частину організації становила галицька молодь. ОУН дотримувалася військових засад керівництва, конституційних методів, суворої дисципліни, проводила кампанію політичного терору проти запеклих шовіністів-урядовців. Осередки ОУН, очолювані молодими і здібними керівниками С. Бандерою, Я. Стецьком, М. Лебедем та іншими, були майже в кожному польському університеті, школі, гімназії, де навчалися українці. Вони організовували масові політичні процеси, видавали газети, енергійно поширювали свої ідеї серед студентської, селянської та робітничої молоді Галичини й Волині. ОУН боролася як проти польської окупації, так і проти сталінської тиранії в Україні, висуваючи натомість гасло національного солідаризму.
Не всі засоби боротьби ОУН були гуманними чи справедливими. Але не підлягає сумніву одне - це свідома боротьба з ворогом, палке прагнення здобути волю, незалежність України, участь у лавах ОУН молодих, енергійних, ідейно налаштованих і самовідданих патріотів швидко зробила її найпотужнішою силою в політичному житті Західної України.
Нелегально діяла у Польщі Комуністична партія Західної України (КПЗУ), утворена в лютому 1919 р., до 1923 р. — Комуністична партія Східної Галичини. У 1923 р. вона змінила назву на КПЗУ і, відступаючи перед натиском Комуністичного Інтернаціоналу, стала автономною частиною Польської комуністичної партії. її членами, крім українців, були також поляки та євреї, які проживали в Західній Україні. Єдиним шляхом до національного і соціального визволення західноукраїнські комуністи, будучи підконтрольними ВКП(б), вважали соціалістичну революцію в Польщі, яку мали спільно здійснити робітники та селяни всіх національностей. КПЗУ висувала гасло об'єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі — УСРР. У 1927 р. більшість ЦК КПЗУ підтримала так званий націоналістичний ухил О. Шумського в КП(б)У. У відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді, а викликаних до Москви лідерів партії було знищено. У 1938 р. Виконком Комінтерну розпустив Комуністичну партію Польщі, а разом з нею і КПЗУ. Приводом стало звинувачення, що керівництво цих партій нібито захопила фашистська агентура.
Із членами ОУН і КПЗУ особливо жорстоко розправлялася окупаційна влада. На початку 30-х років вони відбували покарання в страшній в'язниці "Береза Картузька", по суті, у концтаборі, який розміщувався на території нинішньої Брестської області. Сотні борців за волю рідного краю мучились у сумнозвісній румунській тюрмі Дофтана.
Українці західного регіону успішно використовували і такий випробуваний метод боротьби з окупантами, як масова участь у різних національних товариствах. Широку популярність серед українства мало, зокрема, товариство "Просвіта", яке на початку 20-х років поновило свою діяльність у містах і селах краю і в 1939 р. налічувало більш як 500 тис.активних членів. Товариство утримувало величезну мережу читалень, публікувало навчальні матеріали, відкривало самоосвітні гуртки, вело цілий ряд курсів тощо.
Оскільки українців обмежували в правах навчатися у вищих освітніх закладах, зокрема у Львівському університеті, де було закрито всі українські кафедри, українська професура відкрила низку підпільних факультетів Львівського університету, політехнічного і медичного інститутів. Навчання на цих незвичайних факультетах тривало 5 років. Керували ними академік В. Щурат, народний лікар В. Панчишин та інші. Усе це допомагало українцям Галичини плекати рідну мову і культуру, піднімати національну свідомість.
У важких і тривожних буднях завершувався короткий, але буремний період 20-30-х pp. Стало ясно: не складається в житті так, як було обіцяно п'ятирічними планами й резолюціями партійних з'їздів, сталінською Конституцією 1936 р. Проте народ, котрий звик до несприятливих поворотів мінливої долі, надіявся на те, що найважче вже позаду. Нехтуючи негаразди, люди жадали одного — мирного, спокійного життя, відвернення загрози нової війни. Та події в Європі та світі розвивалися не так, як вони сподівалися і як їм бажалося. Усе найважче було попереду. До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений Легіон українських націоналістів. Керівництво ОУН розраховувало на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я. Стецьком, а також керівника радикального крила ОУН С. Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь керівники ОУН почала створювати партизанські загони, які в жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія.УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України.Партизанські дії УПА були спрямовані проти німців та їхніх союзників, польських військових формувань і населення, радянських партизанських загонів, а згодом і підрозділів Червоної армії. Лише у жовтні—листопаді 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Кількість членів УПА за різними даними становила від 30 тис. до 100 тис. бійців.Із приходом Червоної армії в Західну Україну радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 1950-х pp. і мала надзвичайно жорстокий характер.І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися зібрати і сконцентрувати українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім Другим фронтом Великої Вітчизняної війни.

БІЛЕТ26

Мы поможем в написании ваших работ!