Особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб
Для захисту своїх прав і законних інтересів у правопорушеннях у сфері управління та провадженнях з адміністративного судочинства суб’єкт звернення, заінтересована особа, сторони (позивач, відповідач), а також третя особа можуть брати участь особисто або через свого представника.
В адміністративно-деліктних провадженнях інтереси особи, яка притягається до відповідальності, і потерпілого, можуть представляти захисники, а щодо неповнолітніх і осіб, які не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники.
Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником, спрямовані на упорядкування правових зв’язків між особою, яку представляють, і судом, тобто мають організаційний характер; виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту прав та інтересів особи, яку представляють.
Зовнішні відносини складаються: а) між представником і судом, які мають інформаційний характер; б) між особою, яку представляють, і судом. Встановлення їх є результатом дій представника.
Внутрішніправовідносини представництва мають матеріально-правовий характер, оскільки грунтуються на договорі поручения, факті родинних зв’язків; законі. Зовнішніправовідносини представництва регулюються нормами адміністративного процесуального права і є за своїм характером адміністративно-процесуальними. Такі методологічні підходи можуть бути застосовано і в цивільному процесі.
|
|
|
Представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48 КАС України, а також органи та інші особи, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представниками судді, прокурори, слідчі, крім випадків, коли вони: а) діють як представники відповідних органів (суди, прокуратури, ОВС, СБУ), що є стороною або третьою особою у справі; б) діють як законні представники сторони чи третьої особи.
Підстави виникнення правовідносин представництва є договір або закон (ч. 3 ст. 56 КАС України). Таким чином, існує два види представництва: а) представництво за договором; б) представництво за законом.
Представництво за договоромґрунтується на волевиявленні представника і того, хто бажає мати представника. Це добровільне представництво. При добровільному представництві до представника і того, хто бажає мати представника, висуваються певні вимоги: а) представництво має ґрунтуватися виключно на волі представника і того, хто бажає мати представника; б) представник і особа, яку представляють, мають бути дієздатними. Це пов’язане з тим, що представник стає ще одним учасником внутрішніх правовідносин представника, а особа, яку представляють, повинна свідомо обрати представника. Підставою виникнення добровільного представництва є договір, і це характеризує даний вид представництва як приватноправовий. Представником за договором, зазвичай, виступає адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має 
право на надання правової допомоги. В такій якості можуть виступати й інші особи.
|
|
|
Представництво за закономє обов’язковим представництвом, не залежить від волі того, кого представляють, його підставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи, яку представляють, вирішального значення не має, бо може бути й недієздатна особа.
Особливе місце в представництві інтересів громадянина або держави посідає прокурор. Він може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
|
|
|
Повноваження представника мають бути підтверджені, визначеними законодавством, належно оформленими документами. Найчастіше ці повноваження засвідчуються довіреністю. Основні вимоги щодо оформлення довіреності та правила її видачі закріплені у Цивільному кодексі України (статті 244— 250) та у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.
Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені у інших державах, повинні бути легалізовані органами Міністерства закордонних справ України. Легалізація передбачає: а) підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб; б) встановлення їх відповідності законам України або законам держави перебування дипломатичного представництва чи консульської установи України. Консульська легалізація здійснюється, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 282; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!