Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

Лекція 3

Тема: Суб’єкти і учасники адміністративного процесуального права

План заняття:

1. Поняття суб’єктів та учасників адміністративного процесуального права

2. Учасники адміністративного процесу, їх права та обов’язки

      2.1. Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

      2.2. Особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті     права та законні інтереси

      2.3. Особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб

2.4. Особи, які сприяють адміністративним провадженням      

 

 

Поняття суб’єктів та учасників адміністративного процесуального права

В юридичній літературі інститут суб’єктів процесуальних відносин достатньо серйозно дослідженій, і в загальній теорії права суб’єктом права визнається учасник суспільних відно­син, який наділений правами і обов’язками та володіє певними ознаками, а саме:

а) соціальними — здатністю, брати участь у суспільних від­носинах як відокремлений персоніфікований суб’єкт, а також вільно виражати і здійснювати власну волю;

б) юридичними — здатністю, відповідно до юридичних норм бути  носієм прав і обов’язків, брати участь у правовідносинах. Ці властивості притаманні усім суб’єктам правових від­носин і наділені правосуб’єктністю, яка включає: правоздат­ність та дієздатність.

Правоздатність — це здатність особи мати процесуальні права та обов’язки у сфері публічних відносин. Правоздатність починається з моменту народження громадянина, якщо це стосується фізичної особи, чи з моменту створення (а в деяких випадках реєстрації), підприємства, закладу, установи щодо юридичної особи. Припиняється правоздатність у разі смерті громадянина, якщо йдеться про фізичну особу, або реорганізації, ліквідації підприємства, установи, закладу.

Дієздатність— це здатність особи самостійно, за власною волею, свідомими діями реалізовувати надані їй процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки у сфері публічних відносин. Дієздатність фізичних осіб виникає (пов’язана) з досягненням певного віку, припиняється зі смертю фізичної особи. Щодо юридичних осіб, то правоздатність і дієздатність їх виникає і припиняється одночасно. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за порушення адміністративних правових норм.

Слід звернути увагу, що в юридичній літературі поняття «суб’єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототожню­ються. Поняття «суб’єкт процесу» ширше відносно поняття «учас­ник процесу». Суб’єкт адміністративного процесу є носієм прав і обов’язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатний надані пра­ва щодо процесуальної діяльності реалізувати, а покладені обов’язки — виконувати, учасник адміністративного процесу — це реально існуючий індивід адміністративного процесу.

Таким чином, суб’єктами адміністративного процесу є осо­би, які потенціально мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасни­ками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді і вирішенні конкретних адміністративних справ, хоча дослідники процесуальних відносин інтенсивно використовують понят­тя «суб’єкти провадження».

 

Класифікація учасників адміністративного процесу

 

Незважаючи на те, що в юридичній літературі досить повно і всебічно досліджена класифікація суб’єктів і учасників ад­міністративних процесуальних відносин, з прикладної точки зору, доцільно класифікувати учасників проце­су за ознаками їх повноважень та функціонального призначен­ня у розгляді та вирішенні адміністративних справ у публічній сфері. Усіх учасників адміністративного процесу (адміністра­тивних проваджень) можна поділити на кілька груп:

1) особи (органи), які розглядають і вирішують адміністра­тивні справи;

2) особи, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права та законні інтереси;

3) особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб;

4) особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства.

Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч­ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує: 1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б розглядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи адміністративних комісій; 2) покладення обов’язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра­тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже­них розглядати справи про адміністративні правопорушення;  надання зазначеним органам адміністративних юрисдикційних повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно-процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса­довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс­нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад­міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико­нання рішення (постанови) чи адміністративного акта.

Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які адміністративні справи вирішуються за загальними прави­лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад­міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційними ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад­міністративно-деліктні провадження зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.

Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад­міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад­міністративно-процесуальної юрисдикції.

Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери­зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:

—адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;

—уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;

—уповноважені органи (посадові особи) місцевого само­врядування;

—непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, підприємств, установ різних форм влас­ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян.

Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак­тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг­нення до адміністративної відповідальності;

2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ­бу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле­гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим про­цесом чи процесом референдуму.

Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:

1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);

2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування за­подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору­шенням.

До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най­більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра­тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра­тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на­даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив­ний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції Ук­раїни, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмо­тивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як адміністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрис­дикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністратив­но-деліктних відносин.

Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз­глядають і вирішують справи:

1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон­них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на­дання адміністративних послуг;

2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза­цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;

3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто­совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта;

4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня та притягнення правопорушників до адміністративної від­повідальності відповідно до статей 222—244¹⁵ КУпАП;

5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї­ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самовряду­вання розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору­шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко­мітетами місцевих рад. Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, віднесених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Непублічні суб’єкти права— органи (посадові особи) гро­мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ­них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав­ної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання грома­дян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

—об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

—відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випад­ках, передбачених законодавством України;

—невідкладно вживати заходів до примирення неправомір­них дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;

—забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень;

—вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

—вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

—не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

—особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Законом регламентується порядок розгляду звернення гро­мадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.

З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесу­альної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різ­няться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядуван­ня; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрисдикційних, так і інших функцій; в) безпосередньою компетен­цією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у законодавчих актах щодо кожного органу окремо.

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 566; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!