Державна інноваційна політика: цілі і завдання
Тема 7. Державна підтримка інноваційного підприємництва.
7.1. Макроекономічне регулювання інноваційної діяльності
7.2. Державна інноваційна політика: цілі і завдання
7.3. Захист інновацій. Система патентування та її особливості
7.4. Державна підтримка інновацій
7.5. Зарубіжний досвід державного регулювання інноваційної діяльності
Макроекономічне регулювання інноваційної діяльності
Формування системи державного інноваційного регулювання прийнято відносити до 1960-70-х pp. XX століття. Вивчення найбільш репрезентативних моделей сучасної економіки з точки зору інноваційної діяльності (США, Західна Європа, Японія) дозволяє визначити масштаби і форми участі держави.
Інноваційний шлях розвитку – фактично єдиний реальний спосіб подолання технологічного відставання і виходу України на світові рівні розвитку. Вказаний шлях задекларований на державному рівні – закони, постанови, укази, схвалена концепція розвитку національної інноваційної системи, проект стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів, затверджена Державна цільова економічна програма „Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009–2013 роки”. Все це стало значним поступом у розумінні характеру сучасного економічного розвитку і сприяє розробці адекватної інноваційної політики.
Директивними орієнтирами для формування державної інноваційної політики є Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, а також акти інноваційного законодавства.
|
|
|
Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технологічної сфери, створення умов для наукової і науково-технологічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку. Закон України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні. Закон України „Про інноваційну діяльність в Україні” визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Встановлено принципи державної інноваційної політики, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності. Описано порядок та особливості державної реєстрації інноваційних проектів. Закон України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” створює правову базу для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг у країні, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною, наукомісткою продукцією та виходу з нею на світовий ринок. Законом України „Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій” визначаються положення, спрямовані на запровадження моделі сталого економічного зростання вітчизняних підприємств шляхом удосконалення структури їх основного капіталу та інтенсивного інвестування високотехнологічного виробництва. Закон України „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” розкриває особливості запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності, оподаткування технологічних парків, їх державної підтримки. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України. Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів” визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій.
|
|
|
|
|
|
Необхідність переходу вітчизняної економіки на шлях інноваційних перетворень було визначено одним із стратегічних пріоритетів держави в Посланні Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, де підкреслюється, що „стимулювання науково-технологічного розвитку, реалізація структурно-інноваційної стратегії має стати однією з визначальних цілей уряду, Верховної Ради, органів виконавчої і представницької влади на місцях”. Проте доводиться констатувати, що до цього часу процес практичної реалізації державної інноваційної політики бажаних результатів не приніс.
У схваленій Стратегії інноваційного розвитку України пропонується створити єдине Міністерство з питань науки та інновацій; вдосконалити діяльність КМУ, розширивши вплив Координаційної ради з проблем підвищення конкурентоспроможності на інноваційний розвиток; відродити діяльність Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України і перетворити в Національну Раду з питань наукової та інноваційної політики; створити подібні структури при всіх центральних, галузевих і міських органах влади. Але на сьогодні слід констатувати, що для України залишається проблемою створення єдиного органу, в якому приймаються основні рішення і який забезпечує координацію різних інститутів, що залучені в процес реалізації державної регіональної інноваційної політики.
|
|
|
Створене Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації в квітні 2010 року поки що не стало координуючим органом реалізації інноваційної політики. На практиці виконання зазначених функцій державного управління в окреслених межах органів та організацій утруднюється внаслідок відсутності координаційних зв’язків, інноваційних комунікацій за напрямами центр – регіон, а також внутрішньої регіональної координації інноваційних процесів. Крім того, наведені функції державного управління не підкріплені необхідними для їх виконання організаційними, фінансовими та інформаційними ресурсами. Внаслідок цього зазначена конфігурація суб’єктів інноваційної політики не набуває ознак системності і залишається консервативною без визначеного вектора спрямування її діяльності.
Державна інноваційна політика: цілі і завдання
Державна інноваційна політика – це комплекс цілей та методів впливу державних структур на економіку, пов’язаних з ініціюванням та підвищенням економічної та соціальної ефективності інноваційних процесів, а також комплекс організаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов виникнення та нормального функціонування інноваційної інфраструктури.
Основні напрями державної інноваційної політики:
– підтримка фундаментальних досліджень, направлених на отримання результатів, які є революційними в науці і техніці;
– фінансування пошукових НДДКР для створення нової техніки та технології для подальшої передачі результатів у сферу матеріального виробництва;
– створення законодавчої та інформаційної бази, яка б забезпечувала економічну зацікавленість виробників у здійсненні інновацій (тобто, освоєння нової техніки та технології і на цій основі радикальної зміни технічного рівня виробництва та економіки в цілому).
Закон України „Про інноваційну діяльність” визначає основні принципи державної інноваційної політики:
– орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
– визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
– формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
– створення умов для збереження розвитку і використання вітчизняного науково-технологічного та інноваційного потенціалу;
– забезпечення взаємодії науки, освіти, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
– ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
– здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій;
– захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
– фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
– сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;
– інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;
– підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.
Виділяють чотири типи державної інноваційної політики:
1) технологічного поштовху (головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності);
2) ринкової орієнтації (передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень);
3) соціальної орієнтації (процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймаються за умов досягнення соціально-політичного консенсусу);
4) зміни економічної структури господарського механізму (істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб’єктів господарювання, рівень життя).
Вчені виділяють три стратегічні моделі інноваційної політики:
1. Модель стратегії „перенесення” полягає у використанні наявного зарубіжного науково-технологічного потенціалу в економіці власної країни через закупівлю ліцензій на високоефективні технології для освоєння виробництва продукції нових поколінь, що користується попитом за кордоном.
2. Модель стратегії „запозичення” передбачає освоєння випуску наукомісткої продукції, яку виробляли раніше в індустріально розвинутих країнах, на основі використання дешевої робочої сили та частини науково-технологічного потенціалу власної країни.
3. Модель стратегії „нарощування” полягає в тому, що з використанням власного науково-технологічного потенціалу, залученням іноземних учених, об’єднанням результатів фундаментальної і прикладної науки можна створювати нові продукти і технології, які використовуються на виробництві та в соціальній сфері.
Найважливішими засобами регулювання інноваційної діяльності на загальнодержавному рівні є:
1) закони і законодавчі акти;
2) обсяги і джерела інвестування;
3) асигнування і дотації з місцевого бюджету;
4) норми і нормативи;
5) ціноутворення;
6) ставки податків і пільги з оподаткування;
7) відсоток за кредит та державні гарантії;
8) державні замовлення і закупівлі;
9) мито і митні податки;
10) ліцензії і квоти;
11) розробка і реалізація державних і цільових комплексних програм.
На державному рівні розрізняють такі способи державного впливу на ефективність інноваційної діяльності:
– прямі;
– непрямі.
До прямих способів належать:
– фінансування НДДКР і інноваційних проектів із бюджетних коштів;
– правове регулювання;
– формування державної інноваційної інфраструктури (центри розповсюдження нововведень, консультаційні центри);
– здійснення моніторингу та прогнозування інноваційних процесів.
До непрямих способів належать:
– пільгове оподаткування;
– проведення політики прискореної амортизації основних фондів;
– державна підтримка фінансового лізингу;
– стимулювання франчайзингу (спосіб розповсюдження інновацій, оснований на праві створення підприємства, якому надаються в користування нововведення на певний термін);
– підтримка інноваційного підприємництва;
– страхування ризикового (венчурного) підприємництва;
– сприяння формуванню фінансово-промислових груп (ФПГ), які об’єднують в один комплекс науково-технічні структури.
Дані про економічний розвиток України свідчать, що вихідні умови здійснення державної інноваційної політики в Україні не особливо сприяють реалізації цілей технологічного розвитку. Це обумовлено наступними причинами:
1) дуже низька доля бюджетних витрат на наукові дослідження. В розвинутих країнах ця доля складає 2–3% валового внутрішнього продукту, майже 50% яких поступає із суспільних фондів.
2) незначна частина інноваційної продукції в загальному обсязі виробництва, критично загрозливий рівень обсягів нової продукції у найбільш інноваційних сферах (електронна і електромашино-будівельна, виробництво контрольно-вимірювальної апаратури, засобів транспорту, виробів із пластмаси і резини, будівельних матеріалів, малотоннажної хімії). Саме в цих видах діяльності створюють і освоюють майже 80% інновацій в Європі;
3) технологічна відсталість у деяких базових секторах нашої економіки (металургія, металообробка, контроль виробничих процесів, виробництво матеріалів, монтаж кінцевих виробів) складає більше десяти років в порівнянні з промислово розвинутими країнами;
4) відсутність у підприємств можливостей для фінансування і інвестування розробок за рахунок власних фінансових коштів. Порівняння даних про фінансові надходження промислових підприємств і рівень податків від них говорить про повну відсутність фінансової можливості виробництв здійснювати інноваційну діяльність;
5) низька інноваційність безпосередніх іноземних інвестицій, які вкладаються у виробництво сучасних технологій і виробів;
6) постійне зниження рівня активності винахідників і раціоналізаторів. Цей процес ускладнюється тим, що постійно зменшується чисельність і можливість працевлаштування за спеціальністю кадрів високої кваліфікації. Середня заробітна плата у сфері науки одна із самих низьких по країні;
7) низьке оновлення машин і обладнання. За європейськими стандартами період амортизації має складати не більше 3–7 років. В Україні цей період в багатьох випадках складає декілька десятків років;
8) незначне використання комп’ютерної техніки у сфері проектування, господарського управління і управління виробничими процесами;
9) низький рівень стандартизації виробів, який не спонукає виробництво до досягнення необхідної якості;
10) дуже висока енергомісткість української економіки;
11) повна відсутність програми приватизації організаційних одиниць у сфері науки.
Найбільш перспективні моделі інноваційного розвитку:
1) модель централізованого управління інвестиційною діяльністю в інноваційній сфері (МЦУ);
2) модель регіональних пріоритетів інноваційного розвитку (МРП);
3) модель ефективного використання локальної концентрації інноваційного потенціалу (МЛК);
4) модель єдиного інноваційного простору СНД (МЄП);
5) модель міжнародного співробітництва в інноваційній сфері (ММС).
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!