Мета і принципи соціального партнерства
Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади.
Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.
Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.
Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватися на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.
Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, Закони України «Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП.
|
|
|
Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах:
- дотримання норм законодавства;
- рівноправність сторін;
- вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст колективних договорів і угод;
- добровільність взяття зобов’язань;
- реальність забезпечення зобов’язань, що беруться;
- більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.
Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів:
— регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;
— систематичність контролю і відповідальність;
— відповідальність за неподання інформації;
— гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.
У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів:
- пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж;
- використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору;
- прагнення сторін до скорішого урегулювання конфлікту і підписання угоди.
|
|
|
15. Суб’єкти соціального партнерства
Важливим питанням у системі соціального партнерства є розподіл учасників переговорів (суб'єктів).
В Україні держава бере активну участь в соціальному партнерстві на національному, регіональному і галузевому рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, арбітра і ін.
Як гарант основних громадянських прав держава організовує, координує і регулює соціально-трудові відносини. У межах цієї функції держава розробляє правові основи і організаційні форми соціального партнерства, правила і механізми взаємодії сторін, встановлює обґрунтовані розміри стандартів (мінімальної заробітної плати, соціальних пільг і гарантій). У межах цієї функції держава може виступати як незалежний регулятор соціально-трудових відносин, встановлюючи юридичні рамки, які захищають права профспілок і трудящих і закладають організаційні та процедурні основи колективних переговорів і вирішення трудових конфліктів. При виникненні трудових конфліктів унаслідок проведення переговорів і тлумачення положень угод і договорів держава бере на себе функцію арбітра - сприяє вирішенню конфліктів через примирливі і арбітражні процедури.
Профспілки є однією із суспільних організацій (наймасовіше об'єднання), які створюються трудящими для захисту своїх економічних і соціальних прав.
Основною метою, яку ставлять перед собою профспілки, є підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспілки, участь найманих працівників в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, а також створення сприятливих умов праці.
Союзи роботодавців створюються на основі загальних інтересів працедавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в отриманні прибутків, завоюванні ринків збуту та ін., підприємці в системі соціального партнерства бачать можливості проведення злагодженої техніко-економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без деструктивних конфліктів.
Так, український союз промисловців і підприємців (УСПП), який створений в 1992 p., є неурядовою громадською організацією, яка сьогодні об'єднує 16 тис. членів - промислові, транспортні будівельні, фінансові та інші підприємницькі структури різних форм власності (70% підприємств недержавної і 30% державної власності).
У 1998 р. підписано Декларацію про створення Конфедерації роботодавців України, що дає можливість промисловцям та підприємцям брати участь у переговорах з профспілками на національному рівні про укладання Генеральної угоди; проводити узгоджену політику соціально-трудових відносин та консолідовано відстоювати свої інтереси і захищати права щодо розвитку національного товаровиробника.
|
|
|
|
|
|
16. Форми та принципи соціального партнерства
Формування системи соціального партнерства в Україні розпочалося в 1992 р. після прийняття Закону "Про оплату праці", який започаткував правову основу договірного регулювання оплати праці на основі системи тарифних угод.
Нову правову основу договірного регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин створено в 1999 р. Законом України "Про колективні договори і угоди", в якому враховано норми конвенцій і рекомендацій МОП, світовий досвід. Законодавчо визначено сферу укладання колективних договорів і угод та процедуру їх підписання, партнерів, порядок ведення переговорів і вирішення розбіжностей, які виникають, відповідальність сторін при укладанні договорів та обов'язковість виконання положень колективного договору як для власника, так і для працівників підприємства.
Крім того, важливу роль в регулюванні соціально-трудових відносин відіграють наступні закони: Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" (із змінами і доповненнями від 1 грудня 1998 p.); Закон України станом на 25 травня 1999 р. "Про охорону праці".
Важливим кроком до запровадження соціального партнерства стало створення у 1993 р. Національної ради соціального партнерства, яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові України для узгодження питань, що виникають у соціально-трудовій сфері.
Одним з головних завдань діяльності НРСП у сфері ринку праці є участь у підготовці законодавчих актів з приводу соціально-трудових питань, підготовка пропозицій стосовно загальних і галузевих колективних угод, здійснення посередництва та примирення під час вирішення колективних трудових конфліктів.
Генеральна угода містить, як правило, загальні установки соціально-економічної політики даного періоду часу і охоплює сукупні інтереси працівників і роботодавців. У них, як правило, повинні передбачатися положення про принципи регулювання трудових домовленостей, включаючи заробітну плату та мінімальну соціально-економічну гарантію, виходячи із зростання цін і рівня інфляції.
Колективний договір є двостороннім і укладається в організаціях і на підприємствах для регулювання трудових відносин між робітниками (профспілковим комітетом) і роботодавцями (адміністрацією).
Колективний договір підприємства регулює трудові відносини, конкретизуючи, доповнюючи та розвиваючи норми, що прийняті в галузевій, регіональній та генеральній домовленостях. При цьому враховується також фінансовий стан підприємства.
Основу цивілізованих відносин, що складаються між соціальними партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці (МОП), які мають універсальний, загальносвітовий характер.
Перший принцип полягає в тому, що загальний і міцний мир у світовому співтоваристві може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості.
Другий принцип проголошує необхідність створення нормальних, "людських" умов праці у всіх країнах. Соціальні партнери даної країни, регіону, підприємства при вирішенні соціально-трудових проблем, повинні враховувати ті наслідки, які можуть викликати їхні дії в інших країнах чи регіонах.
Третій принцип - дотримання свободи слова та свободи об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу, оскільки сутність соціального партнерства ґрунтується на рівноправному функціонуванні одного партнера — підприємця та іншого — профспілки як представника трудящих.
Четвертий принцип проголошує, що бідність у будь-якій країні є загрозою для загального добробуту.
П'ятий принцип: усі люди, незалежно від раси, віри та статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці та рівних можливостей.
Шостий принцип сприяння забезпечення повної зайнятості і підвищення життєвого рівня.
Поряд із загальними принципами МОП, на яких будується ідеологія всієї системи соціального партнерства, існують специфічні принципи організації роботи партнерів під час ведення колективних переговорів та взаємних консультацій:
• принцип трипартизму - представництво уряду (або виконавських органів чи виконавських органів державної влади), профспілок і підприємців;
• принцип рівності та рівноцінності сторін при веденні взаємних переговорів і недопустимість обмежень законних прав трудящих і підприємців;
• паритетність представництва (однакова кількість представників усіх сторін);
• регулярність проведення переговорів та консультацій;
• довір'я у відносинах, знання і повага прав та обов'язків суб'єктів переговорів, недопущення протистояння інтересів сторін;
• обов'язковість виконання досягнутих домовленостей та відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань.
17. Участь профспілок в регулюванні трудових відносин
Громадянські ініціативи, асоціації, рухи та об’єднання громадян демонструють зростаючу тенденцію до захисту і розширення соціальної сфери. Значну вагу і роль мають профспілки як громадські організації і об’єднання великих мас людей.
Професійні спілки на даний момент є одним з найважливіших демократичних інститутів сучасного суспільства. Профспілки являють собою добровільну неприбуткову громадську організацію, що об’єднує громадян на підставі загальних інтересів за родом їхньої професійної (трудової) діяльності (навчання).
Завдяки профспілковим організаціям, а точніше, завдяки їхньому захисту визначаються права, свободи, інтереси найманих працівників з боку роботодавця.
Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян». «Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.
В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх проробітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників. Основними функціями профспілок виступають представницька та захисна.
На підприємствах різних типів на першому місці стоїть функція захисту, а вже потім представницька, оскільки захист працівників є першочерговим завданням профспілок, а всі інші завдання вже випливають з головної. Профспілковий захист має забезпечувати: розширене відтворення робочої сили та економічну ефективність виробництва; забезпечувати нормальні умови життя та соціальну справедливість; розвиток здібностей та формування відповідальності.
В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі, профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей. Якщо розглянути структуру оцінки сучасного стану розвитку профспілок з точки зору різних аспектів соціально-трудових відносин за такими категоріями:
1) профспілки (в цю категорію входять лідери профспілок, зокрема керівники галузевих, територіальних об’єднань профспілок);
2) роботодавці (в цю категорію входять керівники галузевих, територіальних об’єднань роботодавців, керівники підприємств або їх заступники, роботодавці власники);
3) представники органів влади;
4) наймані працівники, то побачимо, що самі профспілки більш оптимістично оцінюють стан розвитку профспілок, ніж роботодавці, представники органів влади і навіть наймані працівники, інтереси яких вони представляють [4].
Основними принципами та формами політичного співробітництва профспілок є: парламентські вибори; законодавча ініціатива; урядові консультації та переговори; трудове судочинство; громадський контроль тощо.
Ефективність діяльності профспілкових організацій, їх вплив на стан і вирішення завдань у колективах у певній мірі залежить від чисельності і активності членів профспілки. Чисельність, в свою чергу, – від мотивації профспілкового членства, яка включає в себе комплексну систему заходів і методів діяльності профорганів, спрямованих на зростання профспілкових лав.
Отже, за оцінками більшості представників всіх сторін соціально-трудових відносин існування профспілок в Україні має традиційний, інерційний характер. Профспілковий рух України переважно суттєво не трансформується й лише спостерігаються окремі явища модернізації.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 99; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!