Суть види і форми міграції населення
Вiдтворення населення, його природній і механічний рух Відтворення населення – це історично, соціальний економічно зумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. Основними характеристиками відтворення населення є види руху населення, типи і режими відтворення. Види руху населення (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах. Природний рух населення – це результат процесів народження і смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення. Міграційний рух – це зміна чисельності та складу населення в результаті процесів механічного просторового переміщення людей, викликаних політичними, соціально-економічними, релігійними та іншими причинами. Розрізняють міграцію зовнішню, пов’язану зі зміною країни постійного проживання (еміграція – виїзд за межі держави, імміграція – прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання у межах однієї країни. Внутрішня міграція, як правило, зумовлена особистими та економічними причинами, наприклад, пошук роботи, більш високих заробітків тощо. Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього статево-віковим складом, рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості та іншими характеристиками. Економічний рух – населення пов’язаний зі зміною його трудової активності, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці. Розглянуті види руху населення взаємозалежні та взаємопов’язані, визначають його чисельність та якісні характеристики, необхідні для аналізу та оцінки демографічних процесів, вироблення стратегії у галузі управління трудовими ресурсами. У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний). 2. Структура та розміщення населення України Структура населення Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах відображає статево-вікова структура населення. Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення. В Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Основні вікові групи населення — допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Таким чином, територіальні особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного відтворення населення та його міграції. Розміщення населення України Є такі системи розселення: міське і сільське також виділяють регіональні й обласні .Виділяють ще такі системи у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Всі вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків. Міське розселення. На розміщення населення, в тому числі міського, на території України впливають три основні чинники, найважливішим з яких є соціально-економічний. Сільське розселення в тій чи іншій місцевості України має свої особливості. Це й зрозуміло, оскільки села розміщені в різних соціально-економічних та географічних умовах. 3. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.. Все населення залежно від віку поділяється на: 1) осіб, молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно); 2) осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 55,5 років включно, чоловіки — від 16 до 60 років включно); 3) осіб, старших працездатного віку, після досягнення якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55,5, чоловіки — з 60 років). Працездатний вік – Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу у зв’язку із старістю. Для деяких видів трудової діяльності, що пов’язані з роботою в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці, на підземних роботах, у шкідливих та важких умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет, робота в шахтах) пенсійний вік настає раніше на 5 – 10 років, а інколи і більше. Такі люди належать до категорії пільгових пенсіонерів. Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних та непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і пенсіонери, які працюють за віком. До трудових ресурсів належать: 1) населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці); 2) працюючі особи пенсійного віку; 3) працюючі особи віком до 16 років. Згідно з українським законодавством на роботу можна брати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці. Міжнародною організацією праці (МОП) рекомендована система класифікації, відповідно з якою населення поділяється на економічно активне та економічно неактивне. Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати. Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють. Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать: 1) учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; 2) особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; 3) особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю; 4) особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; 5) особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; 6) інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу. 4. Баланс трудових ресурсів України Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів. До системи балансів трудових ресурсів належать: 1) зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий); 2) баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і службовцях та джерел їх забезпечення; 3) балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників; 4) балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання; 5) балансові розрахунки потреби в спеціалістах; міжгалузевий баланс затрат праці; 6) баланс робочого часу. Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати конюнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрями та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо. Баланс трудових ресурсів – це система взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів). У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо. 5. зміст та особливості фаз розширеного відтворення робочої сили Саме розширене відтворення робочої сили має певні специфічні риси. Вони проявляються у тому, що до його складу входить не тільки безпосередній процес відтворення носіїв здатності до праці, а й відносини зайнятості, відносини між працівниками й роботодавцями на ринку праці, відносини щодо умов та охорони праці тощо, тобто ті відносини, які виникають у процесі відтворення робочої сили. Невід'ємною складовою частиною розширеного відтворення робочої сили є її розподіл за галузями, всередині них, за підрозділами і сферами національної економіки, а також її споживання, тобто використання у виробничих процесах. Процес відтворення робочої сили поділяється на такі чотири фази: 1. Формування (виробництво) робочої сили. Воно містить, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, тобто затрат розумової і фізичної праці у процесі виробництва, її якісне вдосконалення. З іншого - природне відтворення і виховання нових поколінь працездатного населення шляхом природного приросту населення, зростання рівня його загальної освіти і спеціальної підготовки, якісного вдосконалення сукупної робочої сили. 2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, між галузями народного господарства та всередині них, економічними регіонами. 3. Обмін, який виконує функцію з'єднання робочої сили із засобами виробництва, учасниками якого, з одного боку, є роботодавець, з іншого - власник робочої сили. 4. Споживання (використання) робочої сили, яке матеріалізується в кінцевому продукті праці. Такий поділ процесу розширеного відтворення робочої сили на окремі фази спричинений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується під впливом різних факторів. І хоча всі вони є єдиним цілим, їх виокремлення дає змогу більш детально дослідити вплив на ці фази. Наявність взаємозв'язку і взаємозалежності окремих фаз процесу розширеного відтворення робочої сили проявляється в тому, що темпи і обсяги підготовки робочої сили, що відбуваються на першій фазі, залежать не тільки від наявності необхідних для цього матеріально-речових і соціально-економічних умов, а й від цілого ряду соціальних факторів, об'єднаних в систему. Серед них слід виділити декілька груп цих факторів: 1) фактори, що впливають на ставлення до праці; 2) фактори, дія яких забезпечує відповідність між професійно-кваліфікаційним рівнем робочої сили і знаряддями праці; 3) фактори, дія яких породжує мотивацію до високопродуктивної праці; 4) фактори, дія яких впливає на умови розширеного відтворення робочої сили.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Суть види і форми міграції населення
Міграційний рух – це зміна чисельності та складу населення в результаті процесів механічного просторового переміщення людей, викликаних політичними, соціально-економічними, релігійними та іншими причинами.
Розрізняють міграцію зовнішню, пов’язану зі зміною країни постійного проживання (еміграція – виїзд за межі держави, імміграція – прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання у межах однієї країни. Внутрішня міграція, як правило, зумовлена особистими та економічними причинами, наприклад, пошук роботи, більш високих заробітків тощо
Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних, демографічних, політичних, етнічних, освітніх, морально-психологічних, військових, екологічних та інших факторів,
За тривалістю міграції поділяються на постійні (безповоротні) та тимчасові (зворотні).
Постійна (безповоротна) міграція — це переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання. Масштаби зазначених переміщень, структура населення, яке в них задіяне, обумовлюють зміну кількісних і якісних характеристик населення конкретного населеного пункту, збільшують чи зменшують його трудовий потенціал. Прикладом постійної міграції є переселення сільських жителів до міст, а тимчасової (зворотної) — навчання, робота на іншій території за контрактом тощо.
Тимчасові міграції поділяються на маятникові, циклічні, епізодичні.
Маятникова міграція — це щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи або навчання, що розташовані в різних населених пунктах. У маятникових міграціях бере участь значна частина міського й сільського населення. Радіус маятникової міграції для великих міст дорівнює близько 40—70 км, для середніх — 25—30 км. Маятникова міграція задовольняє матеріальні та соціальні потреби, але приводить до надмірної втоми, бо пов’язана також з витратами вільного часу мігрантами, що скорочує можливості їх відпочинку і відновлення сил, виховання дітей, підвищення освітнього і культурного рівня тощо.
Циклічна (сезонна) міграція — це переміщення працездатного населення, пов’язане з пошуком роботи на певний час з поверненням на попереднє місце проживання (наприклад, сезонні роботи).
Епізодична міграція являє собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, що здійснюються нерегулярно у часі.
Вимушена міграція — це переміщення особи, що супроводжується перетинанням державного кордону, у зв’язку з учиненням щодо неї або членів її сім’ї насилля чи переслідування в будь-якій формі або реальною можливістю піддатися насиллю чи переслідуванню, а також вимушене переміщення громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, які проживають чи перебувають в Україні, що супроводжується перетинанням меж адміністративно-територіальних одиниць України у зв’язку з екологічними, техногенними та іншими обставинами надзвичайного характеру.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 281; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!