Методи згуртування учнівського колективу
На першій стадії важливо сформулювати систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання.
На другій – вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе.
На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають згуртуванням вихованців навколо спільної праці.
На четвертій – кожен учень сприймає загальноприйняті у колективі вимоги як вимоги до себе.
Засобом згуртування учнівського колективу є формування в ньому традицій (особливе місце мають повсякденні – дотримання певних правил). Виховуються почуття обов’язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.
На згуртованість учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього.
Тема 7. Виховання особистості в сім’ї
План
1. Виховання як специфічний вид соціальної діяльності.
2. Особливості виховання особистості в Україні.
Література
1. Ващенко Г. Виховний ідеал. Підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків. – Полтава, 1991.
2. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. Лекції із загальної педагогіки: Навчальний посібник. – К.: КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2003. – 136 с.
3. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. Посіб. для студ. вищих пед. закл. освіти. – К., 2000.
Процес виховання, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої специфічні закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у виховному процесі цілей і задач виховання, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають можливість передбачити результати виховної роботи і науково обґрунтувати, гуманізувати та оптимізувати мету, ідеал, зміст, методи та форми виховання українських громадян на сучасному етапі розбудови нашої держави.
|
|
|
Методологічна актуальність цих проблем підвищується необхідністю розробки, обґрунтування і вдосконалення єдиного понятійно-категоріального апарату з проблем “виховання” в українській педагогіці. У зв’язку з актуальністю викладених проблем виховання і наявністю в сучасній педагогіці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність в уточненні змісту педагогічних понять ”закони і закономірності виховання”. Також актуальною є проблема обґрунтування зв’язків і залежностей між закономірностями та системою принципів виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку: із законів виховання випливають закономірності виховання і, відповідно, із закономірностей – принципи.
|
|
|
Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу, які відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. В педагогічних роботах А.М.Алексюка, Ю.К.Бабанського, А.М.Бойко, С.У.Гончаренка, С.Г.Карпенчук, І.П.Підласого, М.М.Фіцули, І.Ф.Харламова, М.Д.Ярмаченка та ряду інших вчених останніх років сформульована значна кількість педагогічних законів. Проаналізуємо зміст тих законів, які мають свій прояв у більшості освітньо-виховних систем.
Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання вихованців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання вихованців. Знання виявлень цього закону у виховному процесі та їх врахування під час його здійснення допомагає вихователям повно і оптимально перекласти соціальне замовлення з боку держави та суспільства на рівень педагогічних категорій.
Наприклад, сьогодні вкрай актуальною є проблема національного, чи громадянського виховання або національної спрямованості виховання. Теорія виховання на основі загальнопедагогічних концепцій виховання громадян України має визначитися у цьому напрямку і опрацювати мету, ідеал, завдання, принципи, зміст, форми та критерії оцінки, наприклад, національного виховання зокрема і визначитися національною спрямованістю змісту всього виховання – взагалі. Цей процес неминучий, він необхідний, тому що пов’язаний з українським державотворенням, формуванням національної системи освіти та виховання, формуванням менталітету українського громадянина, вихованням не взагалі громадянина, а громадянина України.
|
|
|
Звідси випливає наступна закономірність виховання – найбільш успішно виховання проходить в природному для нього національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця. З огляду на це вихованця має оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції та ін. “Мова народу кращий, що ніколи не в‘яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, сповнений думки й почуття, голос рідної природи, який гучно лунає в любові людини до її інколи суворої батьківщини, який виразно відбивається в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів”. Таким чином, на основі української мови у вихованців найефективніше формується національна психологія, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші компоненти духовності українського народу.
|
|
|
Закон обумовленості виховання вихованців характером їх діяльності та спілкування. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності вихованців, як суб’єктів самовиховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та іншої діяльності вихованців має формувати гармонійно розвинутих вихованців з менталітетом народу України, здатних ефективно реалізувати власні життєві настанови та здійснити свій життєвий шлях. У цьому процесі діяльність і спілкування виступають як важливі фактори формування свідомості та самосвідомості, ведучих рис особистості вихованця.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1100; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!