Методи та інструменти державного регулювання інноваційною діяльністю
Методи державного регулювання інноваційної діяльності – це прямі та опосередковані способи впливу на поведінку суб’єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інновацій та реалізації на їх основі інноваційної моделі розвитку країни.
Інструменти (засоби) регулювання інноваційної діяльності – це акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.
Класифікація інструментів державної інноваційної політики може здійснюватися на основі підходу «попит-пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава здійснює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, інструменти створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців-інноваторів.
Інструменти регулювання попиту – це укладені центральними або регіональними органами державного регулювання договори із суб’єктами інноваційної діяльності щодо розроблення і виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.
Інструменти регулювання пропозиції – це дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів, забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями і сервісом, створення державних інституцій для поєднання науки і виробництва різних форм власності, наприклад, шляхом створення та сприяння розвитку технопарків, виставок, ярмарок тощо.
|
|
|
Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу– це податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування, страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування, розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції – системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення умов для сприятливої міжнародної діяльності. Це також розвиток і підтримка системи освіти в країні.
Застосовуючи ці інструменти, держава може уповільнювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної діяльності.
Основними засобами регулювання інноваційної діяльності на загальнодержавному рівні є:
- закони і законодавчі акти;
- обсяги і джерела інвестування;
- асигнування і дотації з місцевого бюджету;
|
|
|
- норми і нормативи;
- ціноутворення;
- ставки податків і пільги по оподаткуванню;
- відсоток за кредит та державні гарантії;
- державні замовлення і закупки;
- мито і митні податки;
- ліцензії і квоти;
- розробка і реалізація державних і цільових комплексних програм.
Правове регулювання інноваційних процесів вимагає спеціального законодавства, для того щоб встановити баланс інтересів між учасниками інноваційного процесу.
До основних законів відносять:
- Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, який визначає правові, організаційні і фінансові засади функціонування і розвитку науково-технологічної сфери;
- Закон України “Про інноваційну діяльність”.
Способи державного впливу на ефективність інноваційної діяльності поділяються на прямі і непрямі.
До прямих належать:
- фінансування НДДПКР інноваційних процесів із бюджетних коштів;
- правове регулювання;
- формування державної інноваційної інфраструктури;
- здійснення моніторингу та прогнозування інноваційних процесів.
До непрямих способів належать:
- пільгове оподаткування;
- проведення політики прискореної амортизації основних фондів;
- державна підтримка фінансового лізингу;
|
|
|
- стимулювання франчайзингу;
- підтримка інноваційного підприємства;
- страхування венчурного підприємства.
Крім цього розрізняють 2 групи способів впливу, які сприяють досягненню цілей державної інноваційної політики:
1. Дії, які можуть дати результат у короткостроковому періоді. До них відносять: пристосування фінансово-податкової політики до потреб інноваційного характеру економіки; формування політики обміну товарами; створення юридичних умов, які стимулюють і прискорюють організацію нових інноваційних підприємств; розвиток комп’ютерних систем збирання і переробки інформації для прийняття рішень.
2. Заходи довготермінової дії: підвищення рівня і розширення сфери НДДКР; розвиток економічних секторів, які мають першочергове значення для переведення економіки на інноваційний шлях; перетворення системи власності господарських суб’єктів організаційних одиниць в сфері науки; формування в суспільстві нових поглядів на підтримку інновацій; створення умов, які сприятимуть розвитку інноваційної інфраструктури; створення технопарків, інкубаторів, інших фірм, які впроваджують нові технології у виробництво; розвиток нового організаційно-економічного механізму трансферу технологій.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 258; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!