Нормативно-правове забезпечення миротворчої діяльності України
Будучи членом-засновником Організації Об’єднаних Націй, тим не менше, Україна почала брати участь у миротворчих операціях лише після проголошення незалежності. Участь нашої держави у миротворчих операціях розпочалася із затвердження Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». За 17 років більше 33000 українських військовослужбовців взяли участь у миротворчих операціях по всьому світу. Україна була названа серед 20 найактивніших держав-миротворців.
Першим комплексним документом, який закріпив політику України щодо участі у миротворчих операціях став Закон Украйни «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року. В ньому, зокрема, говорилось, що «Усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, враховуючи зобов'язання України як держави-члена Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН) подавати допомогу ООН в діях, що провадяться відповідно до Статуту ООН, а також зобов'язання як держави-члена Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі ОБСЄ) конструктивно співробітничати у використанні всього діапазону можливостей ОБСЄ для запобігання конфліктам та для їх розв'язання, Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях як важливу складову своєї зовнішньої політики» [3]. Цікавим фактом є те, що на момент 1999 року автори Закону фактично обмежували миротворчу діяльність України лише операціями у рамках ООН та ОБСЄ, залишаючи поза увагою миротворчу діяльність у рамках Північноатлантичного альянсу, Європейського союзу, інших регіональних організацій.
|
|
|
Лише 15 червня 2009 року Указом Президента України була затверджена «Стратегія міжнародної миротворчої діяльності України», документ, який по своїй суті повинен передбачати перспективне, стратегічне бачення подальшої миротворчої діяльності нашої держави. Серед позитивних елементів цього документу, варто відзначити розширення кола міжнародних організацій, з якими Україна готова спільно працювати для забезпечення миру та стабільності.
У Стратегії, зокрема, йде мова про те, що «ураховуючи значимість миротворчої діяльності у забезпеченні міжнародного миру та створенні сприятливих зовнішніх умов для розвитку і безпеки нашої держави, Україна має й надалі залишатися активним її учасником. При цьому основну увагу слід приділити розширенню участі України у міжнародних миротворчих операціях як одній із найбільш результативних форм міжнародної миротворчої діяльності» [21].
|
|
|
Однак, «Стратегія міжнародної миротворчої діяльності України» дуже зверхнє визначає пріоритети нашої миротворчої діяльності. Так, зокрема, пропонуються три рівні пріоритетності міжнародних миротворчих операцій, які повинні бути враховані під час підготовки пропозицій щодо участі України у таких операціях:
перший - операції, які проводяться в регіонах, що є ключовими для національних інтересів України;
другий - операції, які проводяться спільно з міжнародними партнерами України, співпраця з якими сприяє європейській та євроатлантичній інтеграції нашої держави;
третій - інші операції, в рамках яких українські миротворці роблять внесок у зусилля міжнародної спільноти з підтримання миру і стабільності.
При цьому відсутнє пояснення, щодо рівня пріоритетності регіонів світу для національних інтересів України, яке відсутнє і в інших нормативно-правових документах нашого законодавства. Викликає питання і другий рівень пріоритетності, адже, виходячи з нього, Україна вже повинна була мати великий контингент в Афганістані, однак там досі знаходиться лише 10 громадян України, що обумовлено складним сприйняттям цієї місії всередині українського суспільства, що стає пріорітетнішим за європейські та євроатлантичні прагнення нашої держави.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 243; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!