ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І РУХИ В 20-хРОКАХ.
Ключові терміни та поняття
· однопартійність
· багатопартійність
· борбисти
· укапісти
· боротьбісти
· Комінтерн
· РКП(б)
· КП(б)У
·
Характеристика політичних партій. На початку 20-х років в Україні діяло майже 1,5 десятка політичних партій. Всі вони, окрім КП(б)У, мали свої власні програми і статути, їх керівні органи знаходилися на території України.
КП(б)У, яка виникла в липні 1918 р., була складовою і невід'ємною частиною РКП(б), існувала на правах обласної партійної організації, фактично її українським філіалом. Лави її швидко зростали і на кінець 20-х років становили понад 240 тис., зрісши більше, ніж утричі в порівнянні з початком 20-х років.
Партія боротьбистів, що оформилася в березні 1919 р., дістала свою назву від найменування центрального органу партії — газ. «Борьба». В своїй практичній діяльності чинила опір офіційній владі в питаннях зміцнення радянської влади в Україні. В липні 1920 р. «самоліквідувалася».
Українська партія Соціалістів-революціонерів боротьбистів виникла ще в травні 1918 р., діставши теж назву від найменування центрального органу партії — газ. «Боротьба». Виступала проти воєнно-політичного союзу, економічного союзу республік, підтримувала український національно-визвольний рух. Боротьбисти входили до складу РНК, яким керував X. Раковський. Отримавши від Комінтерну відмову на прохання прийняти її до цієї міжнародної організації, в березні 1920 р. боротьбисти змушені були, як партія, «самоліквідуватися».
|
|
|
Українська Комуністична партія (укапісти) була створена в січні 1920 р., її представники входили до складу ВУЦВК і місцевих Рад. Але по ряду важливих питань, пов'язаних із збереженням незалежності України, виступали проти офіційного курсу радянської влади на Україні. В серпні 1924 р., отримавши негативну відповідь (як і боротьбистам) від Виконкому Комінтерну, на визнання її українською секцією Комінтерну, а також рішення Виконавчого Комітету Комуністичного Інтернаціоналу (ВККІ ) про розпуск УКП, фактично припинила своє існування (квітень 1925 р.).
Так офіційна влада безцеремонно повелася і з іншими легальними партіями. До нелегальних же відношення було ще брутальніше. У 1923 р. над Україною прокотилася хвиля масових арештів членів різних політичних партій, особливо меншовицьких організацій.
Після усунення з політичної сцени партій-конкурентів Комуністична партія відкрито монополізувала всю повноту влади в країні. На XVI з'їзді ВКП(б) (червень 1930 р.) з усією відвертістю було заявлено: «Наша партія є хребет пролетарської диктатури. Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...»
|
|
|
До Конституції 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у політичній системі суспільства. Таким чином, вже існуюча реальна монополія більшовицької партії на владу була закріплена тепер законодавчо.
Процеси знищення багатопартійної системи і заміни її однопартійною відбувалися на фоні внутріпартійної боротьби в самій партії. Частина членів партії, які займали в ній керівні посади, виступила проти обмеження внутріпартійної демократії, проти партійного бюрократизму, а особливо проти тенденції посилених спроб Сталіна встановити в ЦК партії одноособове керівництво, яке вело до диктатури. Але всі ці опозиційні виступи проти Сталіна і «генерального курсу» партії, як правило, закінчувалися тим, що опозиція терпіла поразку. Так, на протязі 20-х років із складу ЦК, а значить і партії, були виведені спочатку Л. Троцький, головний опонент Сталіна (на жаль Сталіна в цій боротьбі, цьому протистоянні підтримали керівні партійні діячі України — В. Затонський, Е. Квірінг, Г. Петровський, М. Скрипник, Д. Мануїльський та ін.), потім—Зинов’єв і Каменєв, нарешті — Бухарін, Риков, Томський (лідери т. зв. «правого ухилу» в партії).
|
|
|
КП(б)У була складовою частиною цієї єдиної керівної і спрямовуючої сили суспільства, а отже в ній відбувалися ті самі процеси, що й в цілому в ВКП(б): зрощення правлячої партії з державним апаратом; відкриття, при наявності партійного білету, шляху до всіх керівних посад, переведення всіх державних та громадських організацій під юрисдикцію і контроль Компартії; монопольний контроль партійно-державного апарату над всіма сферами життя суспільства; виникнення в к. 20-х років — на поч. 30-х неприкритого репресивного апарату, який став невід'ємною частиною тоталітарного режиму в умовах однопартійної системи.
З а п и т а н н я:
1. Які політичні партії в 20-х роках діяли на терені України та якою виявилася їх історична доля?
2. Які тенденції внутріпартійного життя були властиві самій Комуністичній партії і до чого це привело?
3. Яку позицію у внутріпартійній боротьбі, що розгорнулася в другій пол. 20-х років, займали українські керівні партійні кадри?
|
|
|
УКРАЇНА І АКЦІЯ УТВОРЕННЯ СРСР
Ключові терміни та поняття
· „договірна федерація”
· воєнно-політичний союз
· державний суверенітет
· план „автономізації”
· план „конфедерації”
· план „федерації”
· адміністративно-територіальний устрій
· національні райони
· націонал-комунізм
Державний статус України на поч. 20-х років: — юридично УСРР була незалежною державою, не входила до складу жодної сусідньої держави, мала свою Конституцію, органи державної влади і управління, видавала свої закони, слідкувала за їх виконанням. Але її державний суверенітет був надзвичайно вузький;
— важливі атрибути суверенності УСРР втратила в ході громадянської війни і заключення воєнно-політичного союзу, коли військові сили і управління командними висотами економіки радянських республік були об'єднані;
— оскільки правлячою партією була РКП(б), а КП(б)У була її невід'ємною складовою частиною, остільки політичне керівництво було спільним. Це робило Україну абсолютно залежною від пануючих в центрі настроїв.
Етапи входження України до складу Союзу РСР. Цей процес пройшов ряд етапів:
— червень 1919—грудень 1920 рр.;
— грудень 1920 — грудень 1922 рр.;
— грудень 1922 — травень 1925 рр.
1-й етап: входження України, разом з Росією, Білорусією, Латвією, Литвою до воєнно-політичного союзу (червень 1919 р.). Цим союзом була сформована загальна армія, об'єднані найголовніші наркомати, склалася в роки війни єдина фінансова система, найбільш важливі закони РРФСР діяли на території України, хоча статус незалежності держав залишався. Оскільки конституційно ці явища не були оформлені, воєнно-політичний союз став уособленням фактичного (а не юридичного) утворення єдиної держави.
Почався пошук моделі майбутнього союзу, на протязі 1919—1920 рр. працювало дві комісії, члени яких остаточної відповіді на це питання дати не змогли.
2-й етап входження України до складу Союзу охоплює двохрічний період, в ході якого склалася «договірна федерація», початок якій поклав договір між РРФСР та УСРР про воєнний та господарський союз (кін. грудня 1920 р.). Формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, а фактично було взято курс на централізацію: об'єднаними і керованими з Центру ставали не 5, як в попередній період, а 7 наркоматів. Виникають серйозні тертя у стосунках між центром і Україною на економічному ґрунті. Ситуація вимагала нових якісних змін у процесі консолідації, чіткої уяви про форму об'єднання. В ході дискусійного обговорення цього питання на засіданнях спеціально створеної комісії та в ході переговорів між Україною та Росією, Росією та іншими республіками було зроблено низку пропозицій.
3 яких оформилися три можливі моделі майбутнього союзу республік:
— сталінський план «автономізації», який замінював фіктивну незалежність республік статусом автономії в складі РРФСР;
— ленінський план утворення союзу, в основу якого буде покладено принцип федерації: Росія в цей Союз повинна була увійти разом і нарівні з іншими республіками;
— пропозиції X. Раковського (голови РНК України), спрямовані на захист суверенітету республік, за центром він пропонував залишати лише воєнно-політичні питання.
Авторитет вождя революції, хоча і хворого та фактично усунутого від справ, у партії та державі був незаперечним, і тому жовтневий (1922 р.) пленум ЦК РКП(б) прийняв форму утворення держави, на якій наполягав Ленін.
УІІ Всеукраїнський з׳їзд Рад (10 грудня 1933 р.) у Харкові підтримав ленінську пропозицію.
3-й етап входження України до складу Союзу РСР починається 1-м з'їздом Рад СРСР (ЗО грудня 1922 р.), який юридичне оформив цей союз, і закінчується в травні 1925 р. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. До складу Союзу увійшло
4 республіки: РСФРР, УСРР, БСРР та ЗСФРР (Азербайджан, Грузія, Вірменія), створена в березні 1922 р.. Було обрано ЦВК СРСР, а також 4-х голів його (від України — голову ВУЦВК Г. Петровського).
Завершення оформлення СРСР було пов׳язане з прийняттям Конституції. Для її підготовки ЦВК СРСР створив комісію, яку очолювам М.Калінін. 31 січня 1924 р. На другому з׳їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію. Ця Конституція фактично визначала статус України в складі Союзу. В ній чітко було окреслено коло питань, що знаходилися в компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування народного господарства, оголошення війни і підписання миру. В компетенції республіки залишалося: внутрішні справи, сільське господарство, юриспруденція, освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення. Формально кожна республіка мала право виходити з СРСР. але механізм такого виходу так і не було розроблено. Таким чином, не змінюючи своєї зовнішньої форми, «союз республік» фактично перетворювався на жорстко централізовану, унітарну державу.
В травні 1925 р. процес входження України до складу СРСР завершується повністю. Останнім кроком стало затвердження IX Всеукраїнським з'їздом Рад нового тексту Конституції УСРР, в якому законодавче закріплювався вступ Радянської України до СРСР. Фактичне торжество сталінського плану «автономізації» відбулося, республіка остаточно втратила незалежність. Радянський Союз по суті став псевдофедеративною державою.
Водночас проголошення СРСР закріпило деякі завоювання українського народу: визнана територіальна цілісність України; існував власний адміністративний апарат; власний адмністративно-територіальний устрій; впроваджувалася три- ступенева система управління: центр-округ-район (41 округ, 706 районів); в Україні проживало 28 млн. чол., з них 22 млн. українці, 6 млн. — росіяни, євреї, поляки, греки, молдавани, представники інших національностей, в місцях компактного проживання національних груп було створено 13 національних районів, 538 сільських рад – болгарських, грецьких,єврейських, німецьких, польських тощо; в галузі духовного життя відбувалися процеси українізації та задоволення національно-культурних потреб нацменшин.
Централізаторська політика новоствореної багатонаціональної держави вже з самого початку викликала повсюдне незадоволення в республіках, в т. ч. в Україні: його висловлювали, аргументуючи конкретними прикладами, О. Шумський, нарком освіти УСРР, голова РНК України Влас Чубар (що прийшов на зміну «неугодному» Сталіну X. Раковському), економіст М. Волобуєв та ін. Ці виступи були засуджені, а централізаторський, антиукраїнський курс ВКПб) надовго залишився незмінним. Майже на 7 десятиліть цей курс поставив долю українського народу в залежність від політики центру, який уособлювався ЦК ВКП(б), союзним урядом, союзними відомствами із сильними цетралізаторськими тенденціями, з орієнтацією на інтереси Росії.
З а п и т а н н я:
1. Поясніть, чому юридично незалежна Україна на поч. 20-х років фактично не була суверенною державою?
2. Україна входила до складу СРСР поступово, поетапно. Назвіть ці етапи і охарактеризуйте їх.
3. Охарактеризуйте двосторонній договір між УСРР і РСФРР?
4. Коли і чим визначився статус України в складі Союзу РСР?
5. Яку позицію займав голова РНК України X. Раковський стосовно форми нового єдиного державного утворення?
6. Які завоювання українського народу були закріпленні в Конституції СРСР?
7. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій УСРР в 20-х роках?
8. Які наслідки входження УСРР до складу СРСР?
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 307; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!